Всі публікації щодо:
Історія літератури

Українська література підготовка до ЗНО

Історичні умови на Західній Україні - ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС (кінця XVIII — перших десятиліть XIX ст. (1798-1840 pp.)

Виявом народного протесту проти гноблення на Західній Україні стала масова втеча селян у глухі землі на Буковині, на незайняті східноукраїнські землі, на Кубань і Дон. Іноді активний протест виливався у народні повстання: повстання селян Волі Якубової (1819 р.) та інших сіл Самбірщини (1823 p.), Сколівщини (1824 p.), Чортківщини (1838 р.), Стрийщини (1842 p.), масові заворушення в Галичині (1846 p.), повстання під проводом Лук’яна Кобилиці у 40-х роках на Буковині. Тому визвольні ідеї стали провідними серед українського народу того часу.

Політика денаціоналізації на Західній Україні була ще більш жорстка, ніж на Східній: знищувалися історичні та культурні пам’ятки, які б нагадували про єдність України. Цю ж роль відігравала і церковна унія.

Проте економічний і культурний обмін між західними і східними українськими землями все ж відбувався: хліб зі степової України йшов на Прикарпаття, а деревина, сіль звідти — на Подніпров’я; книги, що були видані у Львові, продавалися в Росії, а надруковані у Петербурзі, Києві та Харкові — таємно переправлялися в Галичину.

Австро-угорський уряд прийняв жорстку політику щодо освіти. Це призвело до того, що у Галичині майже зникли українські освітні центри, а на початку XIX століття залишилося лише два навчальних заклади, що готували б вчителів „руської” мови (церковнослов’янської) — бурси у Львові та у Перемишлі. Школи були онімечені та сполонізовані, : відвідувала їх лише десята частина дітей шкільного віку. У духовних семінаріях, які готували священиків для села, заборонялося говорити українською мовою, а з 1805 року Львівський університет було переведено до Кракова аж до 1817 року.

Ще більш важкою була ситуація з українським друкарством. З 1787 року (цісарський дозвіл на викладання деяких предметів у Львівському університеті „місцевим наріччям”), до 1837 року (вихід альманаху „Русалка Дністровая”), у Галичині було надруковано лише ЗО видань церковнослов’янською мовою.

Але, не зважаючи на важку національну ситуацію, просвітительські ідеї захопили і західноукраїнських культурних діячів. Мовознавці пишуть розвідки і граматики „руської мови”, складають абетки, деякі вчені працюють над створенням словників, фольклористи збирають народні пісні.

Ця боротьба навколо української мови, граматики, абетки і фольклору мала політичний зміст, адже визнати право на існування мови і літератури означало визнати і соціальну рівність українців.