Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Хрестоматія Українська література 8 клас - С. Витвицька - Підручники і посібники 2017

ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814-1861) - СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

Видатний український поет, художник, громадський діяч, перекладач, автор „Кобзаря“, співробітник Київської археографічної комісії, академік гравірування.

Літературна спадщина: 240 поезій, з них — понад 20 поем, драма „Назар Стодоля“, 20 повістей (до нас дійшли 9); щоденники; автобіографії, фрагменти двох незакінчених драм.

Мистецька спадщина: 210 акварелей, передусім пейзажів; 150 портретів, з яких 43 — автопортрети; 27 офортів, з яких 6 — серії „Живописна Україна“; понад 230 олівцевих рисунків ландшафтів України; ескізи, етюди, начерки — на 360 сторінках рукописів та альбомів.

Історики літератури стверджують, що...

Важким, тернистим був життєвий шлях поета. Він прожив усього 47 років, із них 24 у кріпацькій неволі, 10 — на засланні і лише 13 років — на волі, та й то на чужині.

Україну Тарас залишив 15-річним хлопцем, переїхавши з паном Енгельгардтом до Вільно (тепер — Вільнюс), а потім — до Петербурга. Бажаючи мати власного живописця, пан віддав Шевченка в науку до малярних справ майстра Ширяєва.

Влітку „білими“ петербурзькими ночами Тарас ходив до Літнього саду змальовувати скульптури. Там же 1835 року зустрів земляка — художника Івана Сошенка. Вислухавши життєву історію Тараса, Сошенко впав у відчай. Кріпакові допомогти було майже неможливо. І. Сошенко познайомив Т. Шевченка з відомими митцями: Євгеном Гребінкою, Карлом Брюлловим, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським.

Було вирішено викупити Тараса з неволі, але ціна, яку поставив Енгельгардт — дві з половиною тисячі карбованців, — була неймовірно високою. Щоб розв’язати проблему, художник Карл Брюллов намалював портрет російського поета Василя Жуковського, який розіграли в лотерею, що відбулася 16 квітня у палаці графа Михайла Вієльгорського. За зібрані гроші — 2500 карбованців — викупили Тараса Григоровича з кріпацтва. Нарешті настав день визволення: 22 квітня 1838 року Тарасові вручено „отпускную“ — себто документ з підписом дідича про те, що Шевченко одержав від нього свободу. „Незадовго перед тим Сошенко отримав замовлення на образи чотирьох євангелістів і в той день пильно працював у своєму помешканні. Раптом у його кімнату через вікно вскочив Тарас, звалив образ, що стояв на мольберті, і кинувся Сошенкові на шию, вигукуючи: „Свобода! Свобода!“ Сошенко, зрозумівши, в чому річ, і сам почав душити Шевченка в обіймах і цілувати. Сцена скінчилася тим, що обидва приятелі розплакалися, як діти“.

Двадцятичотирирічний юнак у 1838 році стає вільним слухачем Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, пише вірші та поеми про тяжку долю покріпаченого українського народу. І в 1840 році виходить перша збірка творів Т. Шевченка „Кобзар“.

Іще коли Шевченко був в Україні, постав у нього конкретний проект поширення національної свідомості серед письменних земляків. Як романтик-ентузіаст, він глибоко вірив у те, що мистецтво пробуджує мораль у людських душах, має на них незбагненний доброчинний вплив. З настроїв і думок, що з особливою силою опанували його на руїнах Чигирина й Суботова, виник у нього проект видавати альбоми-зошити, які під назвою „Живописная Украйна“ мали ілюструвати політичну історію України, починаючи ще від князівських часів, дати образ її мистецької культури, представити національні українські звичаї, а також ілюструвати й найоригінальніші пам’ятки української народної поетичної творчості. Працю цю зв’язав був із шляхетною думкою: викупити своїх братів і сестер із кріпацтва за гроші, що будуть доходом з того видання. Цю ідею гаряче підтримувала княжна Варвара Рєпніна.

Майже весь 1844 рік проминув для Шевченка під знаком „Живописної України“, але це не перешкоджало йому час од часу віддаватися поетичній творчості, і джерелом її була вже не туга за опоетизованою в уяві Україною, а Україна жива, справжня, та, яку недавно побачив новими очима.

25 березня 1845 р., забезпечившись документом від Академії, у якому зазначено було, що він іде „вь Малороссійскія губерній для художественныхъ занятій“, Шевченко вирушив з Петербурга.

У В’юнищах 14 грудня написав він своє геніальне „Дружнєє посланіє і мертвим, і живим, і ненарожденним землякам...“, а слідом за ним — „Холодний Яр“, переспіви десятьох Давидових псалмів та поезії „Маленькій Мар’яні“, „Минають дні...“, „Три літа“. 22 грудня був тут, але Різдво зустрів у Переяславі, вже тяжко хворий: 25 грудня написав там свій „Заповіт“. Ще 22 грудня Шевченко зробив трагічний підсумок усього пережитого за останні три роки — цикл своїх поезій 1843-1845 рр. він назвав „Три літа“.

У 1846 р. Тарас Григорович багато подорожував Україною. На початку квітня 1847 р. вирушив до Києва: поспішав на весілля Костомарова, у якого, як недавно в Куліша, мав теж бути за боярина. На станції в Броварах переодягся у фрак, але коли дніпровський пором причалив до київського берега, Шевченка арештувала поліція, що вже чекала його. Разом з усіма речами, серед яких були у валізці й нелегальні твори, поліція повезла поета до губернатора Фундуклея.

Сталося це 5 квітня 1847 року. За якусь годину він стояв уже перед губернатором, а той жартував з приводу його урочистого убрання. Коли Шевченко пояснив, що він у фраку, бо поспішає на весілля Костомарова, Фундуклей сказав: „Еге! Коли так, то де жених, туди треба й бояринові!“ Костомаров був арештований 26 березня й сидів уже в казематі в Петербурзі. 6 квітня 1847 р. Шевченка під конвоєм було відправлено до Петербурга і ув’язнено в казематі Третього відділу.

Приводом до арешту Шевченка був донос студента Олексія Петрова про діяльність у Києві таємного політичного товариства, статут якого ще перед написанням доносу цей провокатор вручив кураторові Київської шкільної округи О. Траскіну. Оселившись 1 листопада 1846 року в одному домі з Миколою Гулаком, опостінь його кімнати, Петров підслуховував розмови Гулакових гостей, членів знаного вже нам Братства св. Кирила й Мефодія. Познайомившись потім із Гулаком і прикинувшись республіканцем, Петров здобув собі довір’я Миколи Івановича, який прочитав йому чотири поезії Шевченка, що їх змістом, як писав Петров у доносі, були „виразно протизаконні думки“. На допиті, що зробив йому помічник куратора М. Юзефович, Петров коротко передав зміст Шевченкової „комедії“ „Сон“ та „Посланія до земляків“, ствердивши, що в першому творі Шевченко „найгострішими словами виливає свою ненависть на царську фамілію“, а в другому „намагається спонукати українців до повстання“.

...У кінці травня жандармське слідство було закінчене, і начальник Третього відділу Орлов подав Миколі І „доклад“ із висновками про роль кожного з обвинувачених, зазначаючи й ту кару, що їй, на його думку, треба кожного з них піддати. Про Шевченка написано було таке: „...Цей мистець, замість того, щоб вічно плекати благоговійні почуття до осіб Августійшої Фамілії, що зболили викупити його з кріпацтва, складав українською мовою вірші найбільш бунтівничого змісту. У них він то плакав над вигаданим поневоленням і нещастям України, то проголошував славу гетьманського правління й давню вільність козацтва, то з неймовірним зухвальством виливав наклепи й жовч на Осіб Імператорського Дому, забуваючи в них особистих своїх доброчинців. Поза тим, що все заборонене притягає молодь і людей із слабим характером, Шевченко набув серед своїх друзів славу знаменитого українського письменника, а тому вірші його подвійно шкідливі й небезпечні. З улюбленими [його] віршами на Україні могли посіятися і згодом закоренитися думки про вигадане блаженство часів гетьманщини, про те, що буде щастям повернути ці часи, і про можливість існування України як окремої держави“.

30 травня 1847 р. Т. Шевченку оголосили вирок: „Художника Шевченко, за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений“.

Біля абзацу про Шевченка Микола I додав: „Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать“. Жорстокий вирок поет прийняв твердо і рішуче. Покидаючи подвір’я каземату, подивився на вікна, де сиділи інші ув’язнені, і посміхнувся, прощаючись із ними.

Про твердість духу поета свідчить і той факт, що, перебуваючи в ув’язненні, він не переставав писати вірші, які вже на засланні об’єднав у цикл „В казематі“ з підзаголовком „Моїм соузникам посвящаю“. Циклом „В казематі“ розпочинається третій період творчості Великого Кобзаря — період років заслання. До нього увійшли 13 віршів, сповнених смутку і самотності. Ув’язнений поет линув думкою до рідного краю, уявляв різні людські долі, яким теж властиве почуття самотності. Чоловічі й жіночі образи уярмленого народу постають перед нами в поезіях „Ой одна я, одна“, „Не кидай матері — казали...“, „Чого ти ходиш на могилу?..“, „Ой три шляхи широкії“.

З літературознавчих джерел

У ліриці періоду заслання знайшли своє продовження мотиви лірики -періоду „трьох літ“. Поетичним заспівом до „невільницької“ лірики став вірш „Думи мої, думи мої...“, яким автор відкрив свою першу „захалявну“ книжечку. У цій поезії автор вболіває за важку долю, злиденне життя кріпаків, їхнє безправне становище, пригнобленість України.