Всі публікації щодо:
Фольклор

Учнівські твори з української літератури

Коштовні самоцвіти народу

Величезні скарби таїть у собі усна народна творчість. І найбільшою окрасою її є народні пісні.

Як коштовні самоцвіти виграють розмаїттям кольорів, так і народна лірика виблискує багатством найрізноманітніших тем і мотивів.

У народі будуть вічно жити героїчні захисники рідної землі, оспівані в піснях. Завжди будуть хвилювати і зворушувати пісні про кохання, про людські взаємини. Немеркнучими будуть іскорки дотепів, веселощів жартівливих пісень.

У цих невеличких за розміром перлинах вмістилася вся велич народного досвіду і мудрості. І тому пісня народу, як і його душа, невмируща.

Безсмертна народна пісня

Немає жодної людини, яку б з дитинства не чарувала народна пісня. Починаючи від материних колискових, вона сповнює наше життя ніжністю, розповідає про історію народу, відкриває перед нами світ.

У піснях оспівані неповторні пейзажі рідної землі: її тополі, явори й смереки, зорі, стежечки-доріженьки. У перлинах народної творчості звеличено працю, засуджено ледарство, черствість, байдужість. Прославлено в піснях щедрість і гостинність нашого народу.

Краса пісень сприймається душею. У цих словах втілено глибокі почуття любові до Батьківщини. І саме тому народна пісня є безсмертною, як і сам народ.

Зернини духовності

Український народе творцем чудової обрядової пісні. Здавна пов’язана з язичницькими віруваннями, обрядова поезія славила звичайну люди-ну-трудівника, вела її в ідеальну країну вимріяного та бажаного. Перед Новим роком та Різдвом виконувалися щедрівки та колядки. Із „засвіченою“ зіркою від хати до хати ходили дружини колядників, бажаючи господарям

Жито, пшеницю та й засівати, Жито, пшеницю, всяку пашницю.

А перед Новим роком дівчата виспівували щедрівки, бажаючи „добрим людям“ багатого урожаю, здоров’я та „славних гостей“.

Відомий український письменник І. Франко писав: „...бідолаха хоч на хвилю бачить себе заможним господарем, у якого подвір’я чисто заметене, хата гарна, світла, в хаті прибрано по-святковому, недостатку нема, а натомість за столом сидять гості, славні та величні... Пісня радує його, а глухе почуття дійсних життєвих клопотів хоч на хвилю уступає на бік, випливає сльозами,— не гіркими, але такими, що облегшують душу. Оце й єсть сила і суть поезії“.

Колядки та щедрівки, незважаючи на своє багатовікове існування, не застаріли і несуть в собі духовну красу нашого талановитого народу.

Веснянковий розмай

Навесні пробуджується матінка-природа, несучи найніжніші почуття, радісний неспокій, викликаний початком польових робіт, сподівання на багатий урожай. М. Костомаров відзначав, що „в цих піснях (веснянках) постійно зустрічаються порівняння й символи, саме тому деякі пісні співаються раніше від інших, ніби узгоджуючись із станом природи.

Люди вірили в магічну силу весни, яка повинна була принести щастя та добробут:

Принесла я вам літечко,

Ще й рожеву квіточку,

Ще й зеленее житечко.

Ще й озимую пшеницю

І усякую пашницю.

Головною героїнею веснянок була дівчина. її турботи, настрій передавалися в драматичних діях — хороводах. З усіх куточків сіл лився чарівний мотив весняних пісень, що приносили на своїх крильцях маленькі „жайворонки“.

Тепло жниварських пісень

Увесь людський вік супроводять пісні: від колискової матері до патріотичних. Жниварські пісні становлять окрему сторінку в історії зародження й розвитку усної народної творчості.

Жниварський обрядовий цикл пісень становить згусток хліборобської гордості за результати своєї праці. У ньому струменять мрія про добробут, любов до рідної землі. Землероби звертаються до ниви, сонця, знарядь праці з надією на благополучне завершення робіт:

Ой кресали серпики на горі,

Дожинали житечко при зорі.

Ой кресали серпики, кресали,

Доки ми все житечко дожали.

Жниварські пісні пройняті оптимізмом, любов’ю до рідної землі. Як колоски пшениці в полі, котять вони свої мелодійні хвилі по українських просторах, прославляючи людину-трудівника.

Глибинний світ історичної пісні

Українські історичні пісні є славою народу, предметом його національної гордості. Вони були вірними супутниками історії нації, яка пройшла тернистими шляхами принижень, поневірянь, зради. Історичні пісні — згусток благородних ідеалів, що був рушійною силою дійової любові до батьківщини. Нам відомі пісні про напади турецько-татарської орди та визвольну боротьбу 1848—1854 років під приводом Богдана Хмельницького, про славних ватажків народних повстань та героїчні подвиги українського народу.

Відома українська письменниця Марко Вовчок відзначала, що „...краще від українських пісень нема ж в усьому світі великому“. Бо в них струменить світлий оптимізм, властивий народній творчості. Пісні були складені кобзарями, що закликали воїнів на боротьбу із загарбниками, творили славу їхній хоробрості. М. Рильський писав у поезії про вічність історичної пісні:

Линуть звуки благовісні, В’ється радість, наче птах. Наша дума, наша пісня Не загине у віках.