Всі публікації щодо:
Фольклор

Мегазбірка найкращих учнівських творів

ПЛАНИ - УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

I.Весілля — велична народна драма. (Одним із провідних жанрів родинної об рядової творчості є весілля. Воно розглядалося не тільки як новий етап у житті молодих, а й мало велике громадське значення, бо було одним із заходів зростання могутності народу. Важко уявити і національну культуру без такого складника, як весілля, адже всі його етапи супроводжувалися піснями, у яких відбилися світогляд, мораль, багатство фантазії українців, їх музичність та артистичність. Весільних пісень налічується дуже багато. Відомий український етнограф і фольклорист П. Чубинський у 1869—1870 роки записав 1943 весільні пісні, у яких пояснюється зміст і значення кожного обряду, величаються молоді та їхні батьки, гості.)

II.Пісні, які супроводжували весільне дійство. (За традицією, українське весілля поділяється на три цикли: передвесільний, весільний і післявесільний.)

1.Пісні передвесільного циклу. (Передвесільний цикл складався з декількох етапів: сватання, умовини, оглядини, заручини, випікання короваю і дівич-вечір.

Як правило, до Покрови відбувався обряд сватання. Якщо до дівчини до цього часу не приходили старости, то їй доводилося чекати наступного року. Тому дівчина, яка „на порі стала”, просила:

Покровонько, Покровонько,

Покрий мені головоньку,

Щоб я жінкою була,

Щоб мені весело жилось

З чоловіком молоденьким,

З дитятком веселеньким

Задовго до сватання відбувалися заручини. Парубок пропонував дівчині стати його дружиною і, якщо вона погоджувалася, сповіщав своїх батьків. Потім, якщо батьки дівчини не заперечували проти шлюбу, домовлялися про час сватання. Про заручини співається в пісні „Ой летять галочки у три рядочки”. Подруги запитують заручену, чому вона сумна, за чим журиться. І вона зізнається, що не жаль їй покидати батькового двору, не жаль розставатися з дівуванням. Шкода тільки

... русої коси,

Дівоцької краси:

Що дівки гуляють, косами мають,

Мене не приймають.

Цікавим був обряд випікання короваю, для чого запрошували жінок, які щасливо живуть зі своїми чоловіками. Весь обряд також супроводжувався піснями. Наприклад:

Ой раю ж мій, раю,

Пшеничний короваю!

З семи криниць водиця,

З семи стогів пшениця.

А в нашої печ

Золотії плечі,

А срібнії крила,

Щоб коровай гнітила!

Сповненим ліризму є дівич-вечір — вечір прощання нареченої з дівоцтвом. У деяких регіонах України тут проводився й обряд розплітання коси. Наречена сідала на стілець і брат розплітав їй косу, а дівчата прикрашали голову весільним вінком. Дійство супроводжувалося піснями, однією з них є „А брат сестрицю та й розплітає”:

Вже тобі, сестро, вже, ріднесенька.

Ягідок не ціпати,

А з хрещатого барвіночку

У віночку не ходити.)

2.Пісні, що виконувалися під час самого весілля (В одній із весільних пісень говориться про етапи весільного обряду:

П’ятнонька — зачинайнонька,

Суботонька — коровайнонька,

Неділенька — звінчаймося,

Понеділок — завиймося...

Отже, як бачимо, основне дійство відбувалося в неділю. У весіллі, як правило, брало участь три жіночі хори (дружок, світилок, свах) та хор парубоцький. Молодята йшли в церкву вінчатися, а всі учасники весілля, співаючи, рушали за ними. Саме весілля супроводжувалося танцями, піснями, жартами.

Піснями зустрічали куховарок, які ставили на стіл страви, хвалили їх за смачні наїдки. Хори дружок, світилок і свах обмінювалися жартами чи гумористично-сатиричними суперечками між собою або з парубоцьким хором:

Дружки:

Дружко коровай крає,

Семеро дітей має,

Та все з кошелями,

Весь коровай забрали.

Світилки:

А ми роду не таківського,

А ми роду королівського,

Ми кошелів не брали,

Короваю не крали.

Коли наставав час молодій прощатися з батьками та родом, то або вона сама, або хор співали пісні-подяки батькові, матері, родичам. Ті у відповідь бажали і молодій дружині, і її чоловікові щастя, здоров’я, достатку, нагадували ще раз, як дівчина має вести хатнє господарство. Бояри ж у цей час виносили з хати й вантажили на вози скрині з посагом, подушки, перини, різне хатнє начиння. Поїзд рушає з двору, йому вслід лине пісня:

Дорогою та широкою,

Колодязі та глибокії

Кудись нашу (ім’я)

Та й повезли.)

3.Пісні післявесільного циклу. (Наступного дня після весілля до двору молодого приходять родичі дівчини, приносять їй снідати, співаючи:

Ми до тебе (ім’я) йдемо,

Ми ж тобі снідати несемо.

Ти в чужої матері ночувала,

Вона тобі й снідати не давала.

Молоді запрошують гостей до хати, пригощають стравами.

Третій день весілля — так звана „циганщина”. Учасники весільного дійства переодягаються й ходять по селу, випрошуючи у людей у кого курку, у кого качку чи ще щось. Інколи могли і вкрасти те, що „погано лежало”. Спів, сміх, жарти чулися скрізь. Усе добуте зносилося у двір молодого, з нього готувалися різні страви. Свято тривало іноді й тиждень.

У дворі молодого співали про те, щоб невістка та свекруха поважали одна одну, допомагали одна одній, щоб члени родини молодого були доброзичливими до дівчини, що увійшла в їхню сім'ю.

Післявесільні обряди мали на меті зміцнити зв’язок між родинами молодих і допомогти молодій призвичаїтися в чужому домі.)

III.Весільні пісні — „епопея селянського життя” (І. Франко). (Весілля недаремно так назвали, адже це дійство мато бути радісним: народжується нова сім’я, а з нею й нові нації та сподівання. Весілля ставало подією не тільки в житті двох родин, це було свято всього села.

В українських піснях весільного циклу втілено високі норми народної моралі: вони навчають любити свою родину, батьків, закликають до чесної наполегливої праці, до толерантного ставлення до рідних і сусідів, родичів і незнайомих. Вони розкривають багатий внутрішній світ народу, несуть слухачам естетичну насолоду, вміщують у собі багатовіковий досвід предків. Тому нам, сучасній молоді, незайвим буде прагнути до відновлення традиційної весільної обрядовості, бо лише в обряді, як стверджує М. Шубравська, весільна пісня „квітне і розвивається, може виявити свій глибокий зміст, ідейну наснаженість і чарівність”.)

Тематичне розмаїття українських народних балад

І. Балада — давній фольклорний жанр. (Балада — давній і улюблений жанр фольклору, відомий від найдавніших часів не тільки в Україні. Популярними вони були в Англії та Шотландії ще починаючи з XIII століття. В Україну балада прийшла у XVI столітті і з того часу чарує нас своїм ліризмом, хвилює драматизмом, виховує у своїх прихильників здатність співпереживати, відчувати людський біль, жаль, розчарування.)

II.Балада — жанр, який охоплює всі можливі явища людського життя (Напевно, немає таких моментів людського життя, які б не висвітлювалися в баладах. Вона порушує проблеми, з якими може зіткнутися людина на своєму життєвому шляху, — соціальні, побутові, духовні, моральні. У баладах розглядаються всі види стосунків між людьми (родичами, друзями, ворогами), говориться про зв’язок з потойбічним світом (духами, мерцями, демонами), змальовуються фантастичні, незвичайні явища. Крім того, героями балад є представники всіх суспільних верств — від князів та вельмож до людей соціального дна (розбійників, убивць і т. д.). Практично неможливо знайти тему, яка б не лежала в основі сюжету балади.)

1.Легендарні, або фантастичні балади. (Найдавнішими є балади, у яких відображено дохристиянські вірування слов’ян. їх сюжет, як правило, побудований на прийомі метаморфози — перевтілення людини на дерево, пташку, квітку. Найчастіше в таких баладах розповідається про перетворення ненависної для свекрухи невістки на тополю:

Проводжала мати сина у солдати.

Молоду невістку — в поле жито жати.

Жала вона, жала, жала, вижинала,

Доки окрай поля тополею стала.)

2.Історичні балади. (Характерною особливістю історичних балад є те, що в них особисті людські долі тісно переплітаються з історичними подіями. Найпоширеніші мотиви цієї тематичної групи — проводи козака на війнузмагічним провіщенням його загибелі та його смерть.

У багатьох історичних баладах ідеться про події, породжені дійсними фактами (про Бондарівну і пана Каньовського, про Лимерівну, про отруєння Марусею Чурай, українською пісняркою, зрадливого коханого Гриця та ін.), хоча у них, як правило, основна увага зосереджується не на особі, а на факті чи епізоді, який сприймається як типове явище тієї доби.

Так, у баладі „Бондарівна” події відбуваються за часів панування в Україні польської шляхти, у XVI — першій половині XVII ст. Головна героїня твору, горда бондарівна, відмовила пану Каньовському в залицянні й забажала обрати краще смерть, ніж життя з нелюбом:

„Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,

Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!”

У баладі прославляється волелюбність бондарівни, а також і цілого народу, донькою якого є ця нескорена дівчина.)

3.Любовні балади. (Звичайно, творці балад не могли оминули такої теми, як кохання. Любовні балади становлять значну частину баладної спадщини. Найпоширенішими темами є нещасливе кохання або нещасливе сімейне життя, причиною якого є або соціальні проблеми, або примусовий шлюб. Для таких творів характерний глибокий психологізм, гостре зіткнення суперечливих людських почуттів чи фатальний збіг звичайних життєвих обставин.

До любовних балад належить балада „Козака несуть”. Темою її є роз повідь про відчай дівчини, що проводжає в останню путь убитого на війні козака — її коханого.

... дівчина

Білі рученьки ломить.

Ой ломи, ломи Білі рученьки

До єдиного пальця!

А де знайдеш ти,

Та дівчинонько,

Над козака коханця!)

III.Характерні риси балади як жанру. (За обсягом балада невелика, тому часто це призводить до епізодичності викладу подій чи до фрагментарності при їх змалюванні. Серед характерних рис балади як жанру можна назвати дидактичність, тому що прямо чи опосередковано у ній криється повчання чи застереження. Навіть якщо зло залишається непокараним, симпатії слухачів все одно залишаються на боці скривджених, на боці тих, що не змогли постояти за себе. Завдяки цьому у слухачів виховується здатність співпереживати, відчувати людський біль, жаль, розчарування, а оскільки це важливі риси характеру людини, то стає зрозумілою причина популярності цього жанру усної народної творчості.)