загрузка...

Шкільний твір

ОСТАП ВИШНЯ
«Яке щастя дивитись відкрито в очі свого народу!» (За творчістю Остапа Вишні)

Творчість Остапа Вишні здивувала і вразила мене по-справжньому, як кажуть, «припала до душі». В історії літератури багато було талановитих письменників. Читач завжди оцінить глибоку трагедійність твору, психологізм. Ми вже звикли до цього і, тримаючи у руках непрочитану книгу, ніби ступаючи ногою на невідому землю, очікуємо натрапити на складний сюжет, інтригу, переживання і страждання. Такі твори запам'ятовуються надовго, тим більше, якщо автор зміг передати болі своїх героїв. Аж тут розгортаєш твір і бачиш тільки добру іронію, гумор, що іскриться і міниться різними барвами гострої думки письменника, фольклорних образів, чистої народної мови. Може, здасться, що такі твори тільки звеселяють, що вони несерйозні, скажімо, суто розважальні? Аж ні! Крізь добрий гумор, крізь іронію та сміх бачимо і проблеми, і не дуже порядних «типів», — усе це змушує замислитися, ти раптом впізнаєш у комусь із персонажів свого знайомого... і відкладаєш книжку на кілька хвилин, схвильований і здивований розумом письменника, його здатністю помітити загальні вади людей і висловити свої спостереження так, що вони залишаються актуальними стільки років поспіль. Страшно подумати! Десятки років. До того ж «негативні» образи, змальовані Остапом Вишнею, залишаються живими, вони не стають простими схемами, узагальненнями чи типами літературними — вони типи життєві. (На жаль, ще життєздатні...)
Я помітив, що в усіх творах Остапа Вишні, окрім доброї посмішки, є ще одна спільна риса — народність. Сам письменник у своїх щоденниках багато говорив про український народ: «Я бачу свій народ, як він, усміхаючись у вуса, дивиться на тебе лукавими очима і «зничтожає» тебе... Як я люблю цей народ, коли він мене «зничтожає» своєю мудрістю, своїм дотепом, своїм неперевершеним «своїм»... Я думаю, що саме любов до свого народу допомагала письменнику створювати свої неперевершені «усмішки». Любов до народу закладалася в душі Остапа Вишні з дитячих років через пісню матері, через рідну природу, яку він пізніше змалює з неперевершеною теплотою та ліризмом у своїх творах, зокрема у «Мисливських усмішках». Тільки любов до народу, за твердженням самого письменника, може дати право сміятися з нього, бо сміх цей має бути добрим, він має очищувати та звеселяти струджені та змучені серця звичайних людей. Так і було.
Десять страшних років провів Остап Вишня у таборах, до того працював фельдшером, але увесь цей час своїм іскристим гумором він полегшував життя оточуючим, розважав їх у хвилини страждання та відчаю. Письменник ненавидів журбу та сум, пасивне песимістичне ставлення до життя і, коли він не міг допомогти дією, він допомагав людям словом, підтримуючи їх, сповнював їх оптимізмом, надією на краще, а часто і вказував на їхні помилки чи недоліки, але все це — з любов'ю, з усмішкою, з теплим вогником в очах. Остап Вишня казав, що на його долю випала велика честь — належати до українського народу. Можливо, саме те, що він відчував себе частиною цілого, частиною народу — сильного, «усміхненого у вуса» і нескінченно мудрого простим, життєвим розумінням життя — і допомагало не зламатися письменникові у найстрашніші хвилини свого життя, не втратити віри у краще майбутнє для своєї нації, для нащадків.
Мені дуже подобається, що Остап Вишня не ідеалізує свій народ: він любить його щиро, визнаючи недоліки національного характеру, навіть більше — вказуючи на них із нескінченною симпатією до кращих рис народної душі. Бо не лише почуття, ставлення, а й діло має велике значення — діло очищення і вдосконалення, виправлення помилок. Видатний гуморист зізнавався, що найбільше щастя для нього «бути корисним народові. Не поневірятись, не лакействувать перед народом, а служити йому, народові, чесному нашому народові...»
За кілька років до своєї смерті Остап Вишня писав у щоденнику: «Мало я зробив для народу! Мало! Хотілося б більше...» Самокритика, прагнення досягти більшого, як на мене, одна з характерних рис видатних непересічних особистостей. Але у цьому я дозволю собі не погодитися із письменником: Остап Вишня зробив для народу надзвичайно, неоціненно багато...

загрузка...
загрузка...