Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Шкільний твір

Філософські мотиви лірики Л. Костенко

Філософічність, інтелектуальність творчості Ліни Костенко завжди привертала до себе увагу мислячого, глибокого читача. її поезія багата мотивами та образами, темами і проблемами, над якими людство замислюється впродовж усіх часів. Разом із тим ми не знайдемо у віршах Костенко якоїсь надмірної закодованості, особливих хитросплетінь, надуманості, нагромадження незрозумілостей і ребусів. Творам поетеси властива та простота, яка здається (і є!) геніальністю. «Поет природній, як природа», — так вона цілком могла би сказати і про себе. Хтось щось схоже шукав і знаходив, чиїсь думки перегукуються із її одкровеннями, але так про найважливіші у людському житті речі не говорив до неї ніхто («всі слова були уже чиїмись, а ти їх маєш вимовити вперше»).
Мабуть, основний філософський мотив поетичної творчості Ліни Костенко — це мотив неперервного зв'язку часів («мій прадід, і прапрадід, і пра-пра — усі ідуть за часом, як за плугом»). Це незбагненне відчуття дає її віршам силу генетичної пам'яті, до якої прилучається читач. Воно також дає віру в майбутнє, у те, що ми продовжимося у прийдешніх поколіннях. Поетеса часто замислюється над проблемами буття і небуття — що вони для людини. Це наче відгомін шекспірівського «бути чи не бути», проіснувати чи відбутися як особистість у цьому складному світі. Ліна Костенко не має сумнівів: здатність прожити гідно, чесно, жертовно, дбаючи не лише про власний комфорт, але й про внесок кожного у скарбницю найвищих вселюдських цінностей є найкращою запорукою безсмертя людського духу:
 
Не треба думати мізерно.
Безсмертя є ще де-не-де.
Хтось перевіяний, як зерно,
У грунт поезії впаде.
 
Власне, поезії, Слову вона надає найбільшого значення у сенсі збереження для історії, незнищенності людини, роду, народу, людства. І тому такими серйозними і болісними є роздуми авторки над відповідальністю митця за те, що він залишить по собі, за непідкупність, мудрість і сміливість поетичної Музи.
Світ справді складний і жорстокий. Часом одній людині буває забагато його випробувань, його зла. Надто якщо ця людина переймається ближніми і дальніми, дрібними незлагодами оточуючого життя і глобальними проблемами світу. Але є ліки проти втоми, розпачу, розчарованості, депресії. Вони — у спілкування з природою, розуміння якої у поезії Ліна Костенко також виявляє завдяки глибокому філософському мисленню і просто людяності:
 
Чому ліси чекають мене знову,
На щит піднявши сонце і зорю?
Я їх люблю. Я знаю їхню мову.
Я з ними теж мовчанням говорю.
 
Поетеса серед спокою природи— як удома. Це нагадує новелу М. Коцюбинського «Inermezzo», у якій письменник (ліричний герой), перевтомившись від людських нещасть і нарікань, утікає далеко від міста, щоб викупатися у сонці, тиші, польових пахощах і з новими силами — повернутися до людей і до робочого столу. У віршах Костенко також знаходимо цей мотив:
 
Поїдемо поговорити з лісом,
А вже тоді я можу і з людьми.
 
Але як би невідворотно не наближалася час від часу безнадія чи смуток, скорбота чи гнів, все ж наскрізним мотивом тематично різних віршів поетеси є віталізм, уславлення життя. Навіть якщо воно випробовує людину, навіть якщо змінює білі смуги — чорними, все одно подарунком небес є щастя жити, відчувати, мислити, любити:
 
Мій білий світ, міцні твої тенета, -
Страждаю, мучусь, гину, а живу!
Страждаю, мучусь, і живу, і гину,
Благословляю біль твоїх тенет.
Цю грудочку тепла — у
Всесвіті — людину!
І Всесвіт цей — акваріум планет.

загрузка...
загрузка...