Всі публікації щодо:
Українка Леся

Конвалія

Росла в гаю конвалія

    Під дубом високим,

Захищалась від негоди

    Під віттям широким.

Та недовго навтішалась

    Конвалія біла, —

І їй рука чоловіча

    Віку вкоротила.

Ой понесли конвалію

    У високу залу,

Понесла її з собою

    Панночка до балу.

Ой на балі веселая

    Музиченька грає,

Конвалії та музика

    Бідне серце крав.

То ж панночка в веселому

    Вальсі закрутилась,

А в конвалії головка

    Пов'яла, схилилась.

Промовила конвалія:

    „Прощай, гаю милий!

І ти, дубе мій високий,

    Друже мій єдиний!“

Та й замовкла. Байдужою

    Панночка рукою

Тую квіточку зів'ялу

    Кинула додолу.

Може, й тобі, моя паяно.

    Колись доведеться

Згадать тую конвалію,

    Як щастя минеться.

Недовго й ти, моя панно,

    Будеш утішатись

Та по балах у веселих

    Таночках звиватись.

Може, колись оцей милий,

    Що так любить дуже,

Тебе, квіточку зів'ялу,

    Залишить байдуже!..

[Волинь, 30/Х 1884]