Всі публікації щодо:
Тичина Павло

Шевченко

Всі його ми батьком звемо,

Так від роду і до роду:

Кожний вірш свій і поему

Він присвячував народу.

Він любив усе прекрасне,

Все ненавидів потворне, —

І його ім’я незгасне,

Світлий образ — неповторний.

Чисту матір і дитину

Він прославив серцем чистим

Всю осяяв Україну

Поглядом він променистим.

Ясен досвіт ще не сходив, —

А йому перед очима

Дружба радісна народів,

Як зоря, палала зрима.

Ось чому в сім’ї великій,

У цвіту садів прекрасних

Буде жити він вовіки,

Як безсмертний наш сучасник.