загрузка...

МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ
ПОЕТУ





Як нiч насувається туча

I млою небо окрива,

Гуркоче грiм, а буря злюча

Дуби з корiннями вирива,

Здiймає, гонить хвилi гори

На почорнiлiм, лютiм морi;

Реве, i стогне, i рида,

I човна бiдного гойда

Понад безоднею хисткою...

Пловець, погинеш в боротьбi!

Куди й боротися тобi

З тiєю силою слiпою? -

Не одного борця вона

Уже поринула до дна!



Пiд завiрюху i негоду

Серед буяння в свiтi зла

Чи не пiти в свою господу,

Чи не зложити й нам весла?

Замовкнути серденько од миру

Й наладнувати свою лiру

Для власних мук, для власних слiз,

Для тайних з-за кутка погрiз, -

Бо там на шарварку людському,

Де брат на брата точить нiж,

Де повселюдно йде рабiж,

Там не чутно буде нiкому,

Серед гармидеру й турбот, -

Моїх пiсень, моїх скорбот.



Нi, тричi нi! Хай краще струни

Порве мiй стогiн навiсний!

Коли кругом в дочаснi труни

Борцiв лягає гурт тiсний,

Коли юнацька сила в'яне,

А там смiється щось погане, -

Не про кохання, не про рай,

Поспiвче, голосно спiвай!

Але розваж словами брата,

Що й не виходить iз залiз;

Скропи росою твоїх слiз

Кривавi рани, що вiд ката,

Й душi замученiй, слабiй

Одвагу пiснею навiй.



Не бiйся вражої наруги;

З святим вогнем лини туди,

Де панування скрути, туги

Та вiковiчної бiди...

Спiвай, ридай i будь готовий

Замiсть лаврового терновий

Вiнець узяти на чоло;

Нехай роздавить тебе зло, -

Але що смерть?.. Хвилинна страта,

А далi - слава голосна...

Той умирати, певно, зна,

Хто зна любити своего брата, -

I за таку тiльки любов,

Спiвець, ти жити будеш знов!



(1882)

загрузка...
загрузка...