Всі публікації щодо:
Сенатович Оксана

Казка про джмеля

Джміль жужукає: — Жу-жу,

я кажу тобі, кажу,

брате-джмелю, був я в місті,

в місті тиждень був-пробув,

і не просто був — на рідкість

ким я тільки там не був:

пасажиром у трамваї,

у театрі глядачем,

слухачем в аероклубі,

у кафе споживачем.

Скрізь і всюди мій приліт

викликав аплодисменти.

Признаюсь: були моменти,

що мені крутився світ.

Там за мене ледь не бились,

і зі мною — із джмелем —

всі носились, так носились —

більше, ніж із королем.

Тиждень жив я там, літав,

а води й не куштував,

тільки соки і настої —

тонізуючі напої.

Ночував я у готелі,

не згадаю — чи на стелі,

чи в постелі — бо щоднини

після тої літанини

у вікно я залітав,

падав з крил і засинав.

З ранку раннього за мною

учні бігали юрбою

з криком “ух!”, як на футболі.

В класі сам директор школи

брав мене під окуляр,

ухав: “Справжній екземпляр!”

А в музеї, чуєш брате,

міг я стати експонатом.

Чуєш: легше їм чужого

стрінуть в місті короля,

ніж такого ось живого

симпатичного джмеля.

— Е,— кажу їм, брате-джмелю,-

утечу я із музею.

Я не стану експонатом,

ні гравцем, ні екземпляром.

І не буду пасажиром —

джміль — джмелем —

аж ніяк споживачем

джміль не буде, бо джмелеві

бути хочеться джмелем:

воду пити, мед збирати,

і гудіти, і літати

на роздоллі серед поля —

там, де воля! воля! воля!