Всі публікації щодо:
Олесь Олександр

Україна в старовину - Княжа Україна

Ліс густий, дрімучий, темний,

Споконвічний ліс росте,

Не проб'ється навіть сонце

Крізь гілля його густе.


Велетенські граби, вільхи,

Сосни, явори, дуби

Раз в століття полягають

Після віку боротьби.


Де родились, там вмирають,

Обертаються у тлінь,

На могилах виростає

Ряд наступних поколінь.


По лісах шумлять потоки,

Смарагдові від трави,

Розпливаючись то в багна,

То в озера, то в стави.


По річках, озерах, багнах

Вічний галас, вічний спів,

Крик гусей, качок і чапель,

Зойк чайок і журавлів.


Лебедині білі зграї

В небі хмарами летять,

Навкруги орлині крила

Гучно, хижо лопотять.


Над струмком спинився олень,

Прислухається, тремтить,

Десь почув непевний шелест

І зникає через мить.


То ведмідь ішов напитись,

Остудитися в воді,

То збирають під дубами

Чорні вепрі жолуді.


По лісах блукали кози,

Тури, олені, вовки,

Кабани, ведмеді, лосі,

Рисі, зубри, борсуки.


Не стихав до ночі галас,

Дикий рев і ніжний спів...

Все кругом жило, змагалось,

Ліс дивився і шумів.


По лісах дрімучих, темних

З луком пращур наш ішов,

З рисем, лосем і ведмедем

Він боровся і боров.


Здобував він теплі хутра,

М'ясо, шкіру на свій дах,

Часом сам роздертий падав

З серцем звіра у руках...


А на півдні за лісами

Колихалось море трав:

То над степом буйний вітер

На шовкових струнах грав.


Степ широкий, степ безмежний,

Де початок, де твій край?!

Коли сам Стрибог не знає,

У Дажбога поспитай.


В день ясний горіло сонце,

Нерухомо вітер спав,

Нерухомо в мертвій тиші

Степ незайманий стояв.


В бурю він шумів, як море,

І ховався в сизій млі,

Полохливо буйні трави

Припадали до землі.


А зимою умирав він,

Спав під килимом снігів...

Тихо... пусто... Тільки чути

Десь сумне виття вовків.


Та часами прогуркочуть

Диких коней табуни;

Наче вихори, здіймають

Білу куряву вони.


На лісах дрімучих, темних,

На незайманих степах

Спочивала Україна

В золотих, дитячих снах.