> 
загрузка...

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

ЛЕГЕНДИ, ПЕРЕКАЗИ, БУВАЛЬЩИНИ

РІЧКА ЛИБІДЬ

Річка Либідь пішла від сліз Либеді, дочки якогось київського князя. Вона була чудова, як майське сонце. З усіх країв світу з'їжджались молоді лицарі, князі й королевичі просити її руки. Та княжна й знати, й чути не хотіла про весілля. «Не піду та й годі!» — казала вона всім.

Лицарі й королевичі хотіли звабити княжну своїм багатством, хоробрістю; не один поклав голову, щоб сподобатися, та ніщо не допомагало. Королевичі порадились між собою, здвигнули плечима, припоясали булатні мечі, сіли на своїх вірних коней і роз'їхалися.

Пусто й сумно зробилося в княжому палаці: не стало ні хоробрих лицарів, ні прекрасних королевичів. Княжна, як горличка в клітці, сиділа в своєму опустілому теремі: може, й хотіла б, щоб хтось приїхав, та ніхто не показувався.

Так минуло кілька літ. Помер князь, став другий. Княжна мусила вибратись із палацу. Вона побудувала собі хатку за Києвом на горі й жила в ній одним-одненька. Сумним-сумним було молодій дівчині чернече життя. Дні й ночі вона плакала. З цих сліз і пішов струмочок, який і називається Либіддю. Гора, на якій жила княжна, зветься тепер Дівич-горою...

загрузка...
загрузка...