МАРКО КРОПИВНИЦЬКИЙ
ГЛИТАЙ, АБО Ж ПАВУК

Драма у 4 діях і 5 одмінах

(Скорочено)

ЛИЦЕДІЇ:

Йосип Степанович Б и ч о к, багатий чоловік, літ 65.

Мартин Хандоля, багатий селянин, літ 45.

С те х а, стара баба.

Олена, її дочка.

Андрій Кугут, чоловік Олени.

X р и с т я, дівчина, подруга Олени.

Іван Павлович, заїжджий міщанин.

Юдко, шинкар.

Зборщик.

Кіндрат, хлопець, наймит Бичків.

1-й,2-й, 3-й --- чоловіки.

1-а, 2-га МОЛОДИЦІ.

Дівчина, літ восьми.

Двоє малих дітей.

Парубки, дівчата й селяни.

Діється у Херсонщині.

ДІЯ ТРЕТЯ

Хата Стехи.

ЯВА 1

Олена (сама). Андрію, Андрію, отруто моя!.. Невже ж ти зрадив мене? За віщо ж, голубе мій, кате мій?.. Дядько Мартин хрестився і присягався, що чув і він од якогось чоловіка, що Андрій покохав другу!.. І ворожка гадала і теж сказала, що швидше місяць з сонцем зустрінуться, ніж я з своїм милим!.. Ох, як же мені важко! Що ж мені, бідній, подіяти? Насміявсь ти з мене, Андрію!.. О, як би я хотіла насміятись над тією гадиною, що відірвала тебе од мого серця!.. Як же б мені це зробити? Не зрозумію!.. Хіба на гріх піти? Страшно, страшно!..

ЯВА 2

Входить С т е х а.

С тех а. Доненько, доненько, дитино моя любая! Заспокойся ж хоч на хвилиночку!.. Не вбивай же мене своїм жалем!.. Сльозами та смутком не вернеш того, що вже минулось!

Олена. Ох, яка страшна правда!.. (Підвела голову, підійшла до матері і взяла її заруку). Мамо! Придивляйтесь на мене, придивляйтесь пильної Кажіть щиру правду, як Богові Святому: чи вже ж змарніла моя врода, зав'яла моя краса? Чи вже ж погасло у очах моїх безкрає чарівне щастя, уста мої стеряли чарівний посміх; чи злиняли чорні брови, личенько змарніло?.. За що ж Андрій мене зрадив?.. Він пише, що покохав другу, кращу й багату!.. А я бідна, убога! А де ж він знайде таке серце?.. Моя краса, мої карі очі, мої уста рожевії,— нащо вони? Нікчемне, негідне це багатство!.. Та, друга, у гарній одежі, у дорогім намисті, а я у латаній сорочці. О, постривай же, мій милий, пожди, мій коханий Андрієчку: уберусь і я у оксамит та в золото!.. Ідіть, мамо, зараз до Йосипа Степановича: нехай іде сюди, нехай зараз несе дороге намисто, персні золоті! Нехай несе гроші, більше, більше грошей!.. Чого ви дивитесь так на мене? Я боялась гріха, бо боялася Бога: в Андріевій правді, в його серцеві все було моє щастя, весь мій спокій, всі мої надії!.. Андрій зрадив мене, стоптав правду, зламав слово, і нема у моїм серцеві Бога. Тепер я гріха не боюсь, а бідності й злиднів не хочу! Не жахайтесь, мамо! Кличте мерщій Йосипа Степановича!.. Не я перва, не я й остання. Чим я краща від других? Ідіть же, ідіть скоріше!.. (Випихає матір з хати). На гріх іду, на поквол людям, на радість сатані і всім пекельним душам!.. Зроблюсь відьмою, чаклівницею, перекинусь у пташечку манесеньку, у звіра, у комашку і знайду тебе, Андрію, зраднику мій, кате мій!.. Геть, сльози, з очей, геть, смуток!.. Смійтесь, очі, співайте, устоньки!.. Пісню, пісню!.. (Здавлює голову). Усі, усі забула!.. Не згадаю ні одної!.. Згадала. (Подумала). Та голосу не одведу... (Промовляє пісню, музика тихо награє голос)

В кінці греблі

Шумлять верби.

Що я насадила.

Нема мого миленького.

Що я полюбила.

Ой немає і не буде —

Поїхав за Десну,

Роста-рости, дівчинонько.

На другую весну.

Росла-росла дівчинонька

Та й на порі стала.

Ждала-ждала миленького

Та й плакати стала.

(Говорить). «Та й плакати стала!..» А я плакати перестала!.. (Задумалась). Боже, прости мене! В чім прости? В чім я согрішила?.. Не знаю!.. Андрій!.. Нема Андрія!.. Помолюсь Господеві, уостаннє помолюсь!.. (Довго думає). Як же молитись?.. Забула, усі молитви забула! У голові важко, немов памороки мені забило і розум замурувало кам'яною стіною... Нема в серця ні жодної молитви, і саме серце стерялось, збожеволіло... (Встає і, як сніп, звалилася на лаву, упали руки, голова звисла). Не вмію молитов, не вмію думати, не вмію плакати!.. Забула, усе забула!

ЯВА 3

Входять Бичок і Стеха (вже під чаркою).

Олена (тихо). Ось і смерть моя! А я і кришечки не лякаюсь і не здригнусь!

Бичок (залицяючись). Ну що, янголятко моє, все заспокоїлась?

Олена. Заспокоїлась!.. Не плачу і не сумую... а згодом буду реготать!

Бичок. Позвольте біля вас сісти?

Олена. Сідайте!.. Чого ж ви так здалеку? Сідайте ближче! Знаєте, як у пісні співається: «Зелененький барвіночку, стелися ще нижче, а ти, милий, чорнобривий, присунься ще ближче!» Я Андрієві колись приспівувала цю пісню; і вам би заспівала, та не нагадаю... Як ще не була зарученою, то Господи як любила Андрія: було жду зірочки вечірньої, як пожовклая травиця сльозинки-ро-синки! Було вистою з милим од вечірньої зірки і до ранньої, цілую, милую його ка і очі, його чорні брови!.. І здавалось мені, що у ту годину все замовкало і замирало, немов закохане, немов зачароване; і небо, і зорі, і місяць білолиций ніби усміхались і втішались нашим коханням, вітрець боявся подихнути, щоб не сполохати своїм повівом того невимовного щастя; і соловейко німів і затихав, прислухаючись до тих любих речей, щоб завтра їх переспівати на увесь мир,— найголосніше, найлюбіше. (Засміялась). Давно-давно це було!.. Йосип Степанович, багато є у вас грошей?

Бичок. Стане, государине моя, на мій вік!

Олена. А на мій?

Бичок. І на ваш стане!

Олена. Добре тому на світі жити, у кого багато грошей: куди оком скине — усе його!

Бичок. Так, так, государине моя! (До Стехи). Що ж, Степанидо Михайлівно, ставте на стіл, що ви там принесли; здається, там усього доволі є, тілько чарки бракує?

С тех а (порядкує). І чарочку зараз подам! (Шукає на полиці).

Олена. Чудно якось на світі діється!.. І що мені на думку спливло? Гм! Колись-то, ще як я була молодою, а вітчим за щось мене вибив та й випхав з хати,— а мене страх як ненавидів вітчим, багато я синяків виносила від його рукі — ото я і пішла собі до ставу, сіла на камені та й плачу; чую, щось ніби співа, я глянула убік, аж дивлюсь: лежить собі під вербою у холодочку якийсь-то панич і виспівує, і та пісня навіки запала у моїй душі:

Одному доля запродала

Од краю до краю,

А другому зоставила

Те, де заховають!..

Чудно, чудно!.. «Те, де заховають!..» А ще дивніш ось що: що учора була я заміжня, а сьогодні не жінка, не дівка!.. І учора ненавиділа я вас, Йосип Степанович, Господи, як ненавиділа, а сьогодні здаєтесь ви мені не таким вже гидким та страшним!.. А ніхто ж то не вгада, що завтра буде. Може, завтра я вас покохаю!.. Бичок. Дай Господи, дай Господи! Олена. Персні ви принесли? А намисто? Бичок. Осьдечки ж!

Олена. Давайте сюди! (Бере намисто). Дороге та блискуче!.. Оця-то блискучість і красує очі, і підкупає розум, і дурить серце, і ламає волю!.. (Надіва собі на шию). Чом ви дзеркальця не принесли, я б подивилась на себе!..

Бичок. Завтра все получите! Вип'ємо ж з вами, Степанидо Михайлівно, а Олені Юхимівні піднесемо канфетів. (Подає їй тарілку з конфетами). Олена. Ні, і я вип'ю з вами!

С т є х а. Чи ти з розумом? Ніколи не пила!..

Олена. А тепер питиму! «Горілочка тума зведе хоч кого з ума!» А мене наведе на розум!..

Бичок. Це не горілка, а ром; я його держу задля нашого станового, він дуже прихильний до цього напитку; та він і з чаєм, і з кохвієм його п'є, і до страви, і після страви... А позавчора ночував у мене справник, так мало не цілу пляшку випив... Ну, дай же, Боже, щоб усе було гоже!

Стеха (зітхає). А що негоже, того не дай, Боже! Бичок. П'ю за ваше здоров'ячко, Олено Юхимівно! Бажаю вам, щоб ви повік були веселі та щасливі!

Олена. Буду весела, буду щаслива!.. За гроші куплю і щастя, і талан!..

Бичок (частує Стеху). Викушайте! Стеха. Пошли ж вам, Боже, чого ваша праведна душа бажає!.. Ох, батечку, не занапастіть же моєї дитини!.. (Плаче).

Б и ч о к. А хіба ж Бога нема над нами? Олена. А як вам не сором, мамо, плакати? (Регоче). Видаєте мене заміж та й плачете?.. Наливайте, Йосип Степанович, і мені, та повніш, ущерть! (Випива). Ох, як же запекло, дух зовсім зупинило!..

Бичок. Заїжте солодким, зараз полегша!.. Олена. Ні, ні, наливайте ще! Стеха. Що це ти, доню?

Олена. Мамо, не ваша печаль! Лийте, Йосип Степанович!

Бич о к налив.

Повніш! (Випила). Тепер я зовсім весела! І горе як рукою зняло! А як Андрій мене сватав, тоді я не пила, дурна була! Ха-ха-ха, Йосип Степанович, чому ж ви вже заразом і музик не найняли? Адже сьогодні ми і весілля справимо: чортяка на смітнику звінчає!.. Дайте перстень, надіньте його на оцей палець... А цей перстень... (зрива з пальця перстень) хай він пропаде,— це Андріїв перстень!.. (Кида його у вікно). Тепер я з Андрієм розвінчалась! Пийте, Йосип Степанович, пийте, мамо, а я вже вдовольнилась!..

Бичок. Отак краще! Дай Господь, дай Господь!

Олена. Мамо, принесіть мені сорочку, ту, що я вишивала Андрієві, вона там, у коморі, я її подарую своєму молодому.

С тех а пішла.

Йосип Степанович! Обніміть мене, пригорніть до серця, та міцно-міцно!..

Бичок пригортає її.

Ох, не так, не так! Щоб теплом обдало все тіло, щоб вогнем всю запалило!.. Цілуйте мене: солодко, палко!.. Мамо, частуйте Йосипа Степановича! Цілуйте ж так, щоб у очах потемніло! щоб серце розжеврілось!.. (Цілує його). Отак, отак!.. (Одпихає його). Геть, холодні губи, як у мертвеця, лице як лід!.. Ох, які ж ви гидкі, гидчіш від жаби!..

Стеха вернулась з сорочкою.

Бичок. Лице потепліє і губи розжевріються, як пригорнеться до серця така квіточка, така кралечка. (Хоче обняти її).

Олена. Візьміть, Йосип Степанович, цю сорочку!.. (Схопилась). Мамо, треба ж молодому хустку почепити! Шкода, нема! Хоч би яку стареньку? Отакі ми злидні!.. Хіба причепити мотузку? А я, Йосип Степанович, панського роду, буду пити горілку, як воду! (Регоче). Бачте, хоч злидні ми, а все-таки з пихою! Породила мене мати у панськім будинку, а виховала по хлівах та по мурах. Батько відцурався, мати дочку викохала, і до розуму довела, і з розуму звела!..

Стеха. Доню, доню, гріх тобі! Чим ти мене докоряєш?

Олена. Не докоряю, мамо! Я сама не тямлю, що верзу, бо мало випила. (Ухопила пляшку і п'є нахильці).

Бичок. Олено Юхимівно, годі-бо вам!

Олена (віддає пляшку). Тепер вдовольнилась!.. Зовсім розум пропила!.. Усе закрутилось перед очима... Ох, як на душі легко!.. Мамо, пора молодим князю і княгині постіль слати! Ха-ха-ха!

ЯВА 4

Ті ж і Мартин.

Мартин (обірваний, труситься з перепою). Господи Вишній, чи я в тебе лишній? Як п'ють, то минають, як б'ють, то з мене начинають!

Бичок (з серцем). Чого ти, п'янюго, причвалав?

Мартин. На весілля! (Помовчав). П'янюгою мене величаєш, перед людьми зневажаєш? А хто ж довів до цього? Гей, куме, Йосипе Степановичу, стережись!

Бичок (звомпив). Ну, годі, годі! Не возом тебе зачепив... Сідай!

Мартин (сів). Мені нічого вже терять, усе рішив; ще душа є у мене, не торгуйся ж з нею, дорого заплатиш! Ціни не складеш!..

Бичок. Ну, просю ж тебе, замовчи!

Мартин. Мовчу... (Схилив голову на руку).

Бичок (до Стехи). Почастуйте його, мамо! Позвольте вже вас величать матір'ю!

Стеха. І вже, яка я мати!

Олена. Величайте, величайте! А мене як ви будете величати?

Бичок. Жінкою моєю любою!

О л є н а. А люди як мене величатимуть?

Бичок. Частуйте, мамо!

Стеха частує Мартина.

Яке ж людям діло?

Мартин. Не жалуй, стара, наливай повніш! Тепер у тебе зять багатий! (Випив). Ром? Давно я не пив рому! Пам'ятаєте, Йосип Степанович, як ми ще були приятелями і жили у добрій злагоді? Налий, стара, ще! (Випива).

Олена (до Мартина). Дивіться, дядьку, якого я собі чоловіка придбала, правда, він ще зовсім молодий?

Мартин. О, ще молодий: перша голова на в'язах!

Бичок (убік). От чортяка його притаскала!

Олена (до Мартина). Чого ви такі понурі та ніби смутні? Дивіться, яка я весела!..

Мартин (мотнув головою). І я зараз повеселішаю! Налий, стара, ще!.. (Випив). І ти, Оленко, пий! Дурниця все — честь, чесне поводження, чесне життя, душа праведна, чуле серце,— все дурниця! Гроші всьому голова! Не загадуй наперед, що буде, а живи тим, що сьогодні є!

Стеха частує.

Давай, давай, стара, швидш чарку, поки за серце не вхопило! (П'є). Нехай лучче язик задубіє, щоб заціпило і заніміло у голові! Нехай буде так, як Бог звелів. Що ж, я вже й співать почну, так вже до співів і порива!.. Підтягуйте мені!

Співають.

Ой хто п'є, тому наливайте.

Хто не п'є, тому не давайте.

А ми будем пити

І Бога хвалити

І за вас, і за нас,

І за неньку стареньку.

Що навчала нас

Горілочку пить

Помаленьку!..

Бичок, співаючи, обійма Олену і цілує.

Олена (одпиха його). Ох, як гидко мені! Де пляшка? (Ухопила пляшку). А я буду пити побагато! (Зареготала, мов несамовита, і падає додолу).

Завіса.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

ОДМІНА ПЕРША

На кону рублена криниця, хрест дерев'яний і верба, далі ледве мріє село. Смеркає.

Через три дні.

ЯВА 1

Виходять два чоловіки з мішками на плечах, а косами і з люльками в зубах.

1-й чоловік. Не піду я завтра на сходку, хай йому враг, якого я там дідька не бачив? Я лучче одпочину! За шість день так намахався косою, що й не знаєш: чи кістки там в тобі усередині, чи болячки та пухирі!..

2-й чоловік. Ну, а як знову накинуть копійки: на земство, на волость, або на школу, або там ще на які витребеньки?..

1-й чоловік. Нехай накидають, одну шкуру здеруть, а не дві!.. Та й хіба не однаково: чи та копійка у кишені теліпатиметься, чи піде на обчество, папуші тютюну не купиш на неї, так на чортового батька вона мені?

2-й чоловік. Чудний ти! Копійка да копійка, то вже й дві...

1-й чоловік. Велика сума! Пару волів купиш? Сядемо та підождемо Гната!

Сідають долі.

2-й чоловік. З копійок, брате, вироста капитал!

1-й чоловік. Брехня!

2-й чоловік. Чи тобі казав Свирид Напханько, що ото як тягали його до посредника за побите Бичкове просо, так каже, що посредник совітував обібрати глитая за старшину.

1-й чоловік. Тобто Бичка?.. Він і сам вже себе постановив!.. Хто винен йому гроші та не оддає, то він і без суда лізе у хату та й грабує!

2-й чоловік. Забере скот і одежину, та й ще почне улещати: «Не навіки, каже, я беру твоє добро собі — одежу сховаю, а скот у свою обору зажену, щоб ти не пропив та не розточав, а як роздобудеш грошей, принеси і тоді забирай своє добро!..» А де їх у врага роздобути? Покомизишся трохи, посперечаєшся та знов до нього ж з поклоном! Та так і не зоглянешся, як виросте така сума, що й діти, і внуки не відроблять. (Зітхнув). Та ще й грошовитий чоловік, то й сила, і правда його!.. І де він стілько грошей набрав? Я так думаю, що його і в п'ять тисяч не вбереш!

1-й чоловік. Може, й не вбереш!.. Чув я, що нібито він з двірських, з лакеїв: у якогось-то полковника служив, та той як помер, а він і затаїв гроші... Продав Бога, тепер запанував та й обдира мир хрещений!

2-й чоловік. Ох, обдира, та ще й здорово обдира! Хто раз попався у його лещата, годі вже пручатись! Усе село у кормизі! Це ще гірш настало, як за кріпацтва!

1-й чоловік. Може, й гірш!

2-й ч о л о в і к. То все ж таки панові вклонявся, а тепер мусиш кланятись постолові! Спершу жиди тільки нас обдирали, а тепер вже й хрещені люде начали грабувать! Тепер так настало: у кого гроші, той і пан!

1-й чоловік. І жаба — риба, бо в воді сидить! Дай лишень тютюну на люльку, бо в мене й на подзвіння нема! (Накладає люльку і запалює).

2-й чоловік. А як він мене обплутав, так навдивовижу! Заслаб позаторік хлопчина мій, Дмитро, я, знаєш, бідкаюсь, сюда-туда, за бабами, за шептунами... Коли це рип двері, входить глитай Йосип, поздоровкався зо мною та мерщій до хлопця і ну біля нього шептати та вишіптувати; далі вийняв балцаночку з якоюсь маззю та й почав хворого шурувати. Що ж ти думаєш, поки баба-шептуха пришкандибала, він одходив хлопця, єй-богу, не брешу! Так ото з того случаю Йосип і начав до мене учащати і почав надавати мені грошей на відробіток; а я дякую та радію, що Господь послав несподівану поміч. Подивився б ти, як він було увійде у хату, то так дітвора і вкриє його: тому медівника дасть, тому бублика, іншому копійку... (Зітхнув). А як прийшлось відробляти, так я тепер тілько чухаюсь у потилицю та мовчу-мовчу, бо сам винен!.. На тім тижні прийшов до нього та й кажу: «Дайте яку роботу, щоб вже я вам не винен був*. Зосталось, знаєш, там за мною вісім карбованців. Що ж він? «Нема, каже, роботи, нехай на той рік відробиш!» Я йому і віддав би їх, коли б були залишні; так де ж ті, голубчику, залишні візьмуться? Уосени прийде оплатка, ще й недостача буде! А як припаде тобі саме до скруту, от тоді той глитай і притириться в гості, ну і муситимеш накинути процент!..

1-й чоловік. Павук, одно слово — павук! Скрізь навкруги розкидав павутиння, і яка б мушка чи комашка не поткнулась, зараз і заплутається.

2-й чоловік. Я не раз дивувався, що воно, думаю, за знак, що іноді придиба до нього за позикою таке злиденне, таке обшарпане, що на ньому одним одна сорочка, та й та у латках, та й відкіля ж придиба? Аж верстов за двадцять. Ото я й зорю за ним! Як бачу вертається, я й перейму його та й запитаю: «А що, вхопив у обидві жмені?» — «Ось, каже, дав, спасибі йому! — і показує гроші...— Ще й обідом, каже, мене нагодував і аж до ніг уклонявся мені, що здалеку прийшов до нього за позикою!..» А тепер вже я добре всьо зрозумів: він позиче отакому харпакові три карбованці на вічне оддання, а той і почне славити: що ось який Йосип сердечний чоловік; люди й кинуться до нього за тією позикою, як до причастя: і пани, і міщани, і з нашого братка хазяїна та дукарі; а йому цього Й треба, тут він і розкида павутиння!

1-й чоловік. А глянеш на нього збоку, так такого богобоязного з себе вдає, що й...

2-й чоловік. Він таки й характерник, я тобі скажу, і наклада з тим; що в болоті... Та де ж, голубчику, до всього він знає.

1-й чоловік. О, зна!..

2-й чолові к.Він тобі і знахар, і ворожбит, і коновал, і все на світі!,. Піди до судді, він там аблакатує; на сходці скаже слово, та ще як з іванголя додасть, так всі і замовкнуть, неначе їм роти позашпарувало; увійдеш у церкву — і там він старший навіть від попа: усім дякам порядок дає! І старшина у нього під п'ятою, і становий під пахвою.., Я чув, як він казав старшині, що воля, каже, простому чоловікові не потрібна, вона йому горе; він, каже, не вміє нею користуватись. Клітка йому потрібна! Та ярмо!.. Коли ти, каже, бажаєш добра темному людові, то держи його в удилах, як коня!

1-й чоловік. А може, воно й справді так треба?

2-й чоловік (гарячиться). Брехня! Як то можна?

1-й чоловік (помовчав). Павук, одно слово — павук!..

2-й чоловік. А як ловко те павутиння розкида, так навдивовижу! «Я, каже, перший зарятую чоловіка при нужді, я не дожидатиму, доки-то він ще насміє до мене прийти та вклонитись... Бо інший, каже, є такий гордий, що він охітніше помре з голоду або удавиться, ніж попросить!» Та, кажу, ще аж тричі перехреститься, та ще таким великим хрестом,— от єй-богу! «Як тілько, каже, почую, що такому гордому пригода трапилась, мерщій сам біжу до нього і благаю, і вклонюсь, щоб прийняв від мене поміч!..»

1-й чоловік. Мудра голова!

2-й чоловік. А як, каже, зарятую я його раз, то вже він удвоє повинен мені віддячити!.. І зараз додасть щось з Івангелія: «Воздай, каже, десятерйцею!»

1-й чоловік. Цебто у Івангелі так стоїть?

2-й чоловік. Еге ж!

1-й чоловік. А хто його зна, чи стоїть воно там, чи ні?

2-й чоловік. Звісно, ми сліпий народ, не грамотії.

1-й чоловік. Я йому винен три двадцять!.. Завтра віднесу, хай йому враг з його грішми! Вже вдруге мене не пійма: одне через те, що я горілки не вживаю, а друге...

2-й чоловік. І Мартин Хандоля горілки не вживав, а як піймався у лапи глитаєві, розпився і звівся нінащо! Жінка з дітьми пішла у найми, а він був у шинкаря за попихача, з десятої чарки, доки й дуба не дав! Лікар як полосував, то сказав, що горілка у ньому зайнялась!..

ОДМША ДРУГА

Хата Бичка. Велика кімната, як у панських будинках, дерев'яні

дзиґлики, стіл, покритий КИЛИМОВОЮ скатеркою; у кутку божниця і дві лампадки горять.

ЯВА 1

Бичок (ходить по хаті). Думаю-думаю і ні на чім не зупинюсь! Ніколи мені ще не доводилось бути у такій пригоді, як тепер: не сьогодні-завтра повинен Андрій прийти, треба б її як-небудь з хати спровадити, а самому б на який час куди-небудь поїхати абощо, поки все те уляжеться та втихомириться. І як ти її спровадиш, коли зовсім стерялась?.. Цілісінький день і ніч все щось балака та регоче... То почне голосити, так голосить, аж луна по хаті йде. А учора мало мене не задавила, як ухопила за горло, то ледве-ледве руки їй розняв!.. Написав сьогодні до станового, просю у нього совіту й поради. Чорт мені дав пустити її до себе, хай би собі сиділа у материній хаті, певніш би було діло!.. Увесь вік розумно робив діла, так кінці ховав, що й наймудріший не розплутав би, а під старість такого натворив, що вже й не знаю, як і викрутитись!.. А якщо становий завтра не приїде, поїду сам до нього, і там вже якось він мене порадить!.. (Помовчав). Отак третю ніч ходжу, як вартовий, боюсь і прилягти, щоб часом сонному чого не поробила. Ну, наробив я халепи, ускочив аж по самісінькі вуха! Правду кажуть: що кого Бог захоче покарати, то перш усього памороки одіб'є!.. І як це сталося, що вона вперлася у мою господу, я й не урозумію?.. (Підходить до бокових дверей і загляда). Лежить... Може, заснула? (Одходе). Просив сусідніх молодиць, щоб прийшли до неї на ніч, і гроші обіщав заплатити, коли ж усі жахаються від неї!.. Ну, сказать би, що вже невчений я на цій погані! Скортілось на старість! Чи мало ж я бідкався хоч би Й з своєю жінкою, доки вона не вкрала у мене двісті карбованців та не пішла у байбузи? І голодом її морив, і в льох запирав, і посеред зими у ополонці купав, і бив, і нівечив!.. Таки призвів її до того, що втекла! Тепер ще гірша халепа! Ну, помороч, Йосипе, голову, розміркуй!.. Ні, вже зарік дам, доки віку мого: не залицятися до того проклятущого зілля, до гаспидських молодиць. Коли б Господь допоміг цього лиха збутись, поїду на прощу у святий Київ, пожертвую аж двадцять п'ять на монастир!.. Вже сьогодні аж дві лампадки засвітив... І хоч би тобі лялечка у подвір'ї!.. Одного робітника держу, та й той у степу,— коней пасе... Розор мені з нею! Зв'язався з диявольською дочкою і тепер такий розход піде, що й сказати страшно!.. Щодня лампадки світю, щоночі дві свічки горять... І не приведи Господи! (Пада навколішки перед образом). Боже милий, напути мене у моїй пригоді!.. Визволь мене, Милосердний, із цієї оказіЯ (Тихо молиться).

ЯВА 2

Входить Олена.

Олена (тихо входить). Яку чудну іграшку видумав Андрій: заховався, а ти його й шукай! Усі закуточки обходила... Нема!.. Я спала, він підійшов крадькома та й поцілував мене... а сам і заховався!.. Ач як гаряче поцілував мене, усе лице пашить!.. Знайду, знайду тебе та й пригорну до серця... щільно-щільно обійму руками. Де ж це він? (Побачила Бичка, кидається до нього).

Бичок (одскакуе з ляком). Бог з тобою, де ти тут Андрія бачиш?

Олена. Він тут!.. Я зараз чула його голос!.. (Тихо). Цить, мовчи! Ми його здуримо!.. Ходім, ходім зо мною, я знаю, де сховатись!..

Бичок. Опам'ятайся, від кого нам ховатись? Краще стала б навколінки та помолилась Богу. Він оджене від тебе злого духа! Ти давно не молилась, і через те тобі не знать, що сниться... 4 Олена. Хіба я сплю?

Бичок. Кажу тобі: помолись Богу, то й не буде тобі нічого такого ввижатися!..

Олена (дивиться довго). Богу? Хто ж то такий Бог?.. Який Він? Чуєш, як щось у комині гуде?.. То відьми прилетіли за мною, кличуть з собою на бенкет!.. (Зрива з себе платок). Розпатлай мені волосся, давай швидше мітлу!.. Пора, пора летіти!.. А гроші дай сюди, я заховаю так, щоб ніхто не знайшов!.. З грішми добре жить, а без них лучче пропасти!.. (Шукає по закутках чогось).

Бичок (убік). Що мені з нею робити? Побіг би кого-небудь покликати, та страшно її покинути, щоб часом ще хати не підпалила!..

Олена (біжить до нього). Осьдечки Андрієва правда, ось у жмені держу! Не дам, не дам тобі! (Промовляє чуло).

А вже тая правда

Та кривдою стала,

А вже тая чорнявая

Тужить перестала!

Де моє дороге намисто? Де мої персні? До Андрія поїду, наряджусь, як пава, як краля, і в вічі йому зарегочусь. (Показує рукою). Дивись, дивись, як його коханка-полю-бовниця на мене боязко дивиться. Чого ти на мене так визвірилась? Візьми його, голубко, собі, я тілько за тим і приїхала, щоб поглузувати та насміятися над вами обома!.. (Затуляється за Йосипа). Осьдечки мій чоловік!.. (Пританцьовує).

Я за нього затулюсь, затулюсь

Та й нікого не боюсь, не боюсь!..

Прощайте, зоставайтесь здоровенькі та не згадуйте нас лихом!.. Ха-ха-ха! Йосипе! Швидше додому, там дитина мала плаче, треба її погодувати; а то мати нагодують її баговинням та глевким лободяником! Бач, бач, вже й подавилась дитина!.. Мамо, мамо, що-бо ви робите? Дивіться, вже дитина зовсім посиніла!.. Знаєш що? Купи мені синього на спідницю!.. Синього-синього, такого, щоб аж очі у себе брало!..

Бичок. Опам'ятайся, Оленко! Що мені в світі Божому робить?!.

Олена. Спать, спать!.. Лягай, милий, спати, а я цілісіньку нічку не спатиму та плакатиму!.. Пам'ятаєш, Андрію, серце, як я тебе в дорогу виряджала? Пам'ятаєш, серденько, як я тобі, плачучи, співала? Забула, як вона на голос!..

Лягай спочинь, мій миленький,

А я постіль постелю.

Треті півні заспівають.

То я тебе розбудю...

Забула голос!.. Пам'ятаєш? Бач, з журби за тобою усе позабула. (Знову промовляє чуло).

Ти вставай, вставай, мій миленький.

Годі тобі спочивать,

А вже ж твої вороні коні

Та й посідлані стоять!..

Ох, пригорни ж мене, зогрій моє замерзле серце біля твого теплого серця. (Притуляється йому до грудей). Ох, як же мені любе, як мені тепло. (Одскакує). Стривай, нагадала!.. Під перелазом, проти Бичкової хати, є криниця. Так? У тій криниці сидить жаба, зелена-зелена!.. То не жаба, не вір, то Йосип! Стережись! Ох, не ходи туди! Чуєш, як жаба скрегоче? Скинь, скинь її з мене! Впилася в тіло, кров п'є!.. Стривай, я її вб'ю. (Вхопила палицю і кидається на Бичка).

Бичок (хапа її за руку). Бог з тобою! Що ти робиш?

Олена (випручається). Ох, холодна-холодна жаба! Скинь її, скинь!..

ЯВА З

Ті ж, Андрій і деякі селяне.

Бичок (з ляком). Андрій!

Андрій . Я!.. (Помовчав). Не сподівались гостя? Вибачайте, що трохи опізнився: довго шукав своєї хати та ледве потрапив у вашу!.. Може, знічев'я сполохав вас, то вже не гнівайтесь, Йосипе Степановичу!

Олена (з криком). Хто це? Хто це? Андрій? А де ж та розлучниця, отрута моя, твоя полюбовниця?

Андрій (тихо). Хто ти, молодице, ти мені щось не по знаку?.. Скидається трохи на мою Олену, тілько щось дуже гарно зодягнена і простоволоса!.. Ні, це пані якась, а не моя Олена...

Олена (здавлює голову руками). Що таке? Де я? Мозок висох!.. Порожньо у голові! Давить мене, стискає кліщами залізними!.. Сперло у грудях!.. (Дивиться пильно на Андрія і мов скам'яніла).

Андрій. Чому ж, Йосипе Степановичу, не просите мене сідати?.. А я більш двохсот верстов пішки йшов і дуже стомився!.. Поспішав до вас на весілля!.. Кого ж це ви висватали? Спасибі вам, велике спасибі: і за вашу приязнь, і за щиру пораду, і за вашу прихильність до моєї жінки!.. Велика вам дяка, чесний ви чоловік!.. Взяли мою жінку, розірвали моє серце, пошматували душу, соромом покрили мою голову!.. Одно тільки нечесно: не вітаєте мене і не дякуєте!

Бичок. Я твоєї жінки не держу, бери її хоч зараз.

Олена (шепче). «Бери її хоч зараз!..»

Андрій. Як же це так? Натішились, а тепер бери?

Бичок. Я її не силою взяв!

Андрій. Сама б то на гріх пішла?

Бичок. Сама... (Помовчав). Чого ж ти ще від мене хочеш?

Андрій. Поради! Радили ви багато разів, порадьте ж і востаннє: як мені тепер бути? Ви чоловік вчений, письменний!.. Де ж листи ті, що я через вас писав до Олени?

Олена (шепотить). «Листи писав до Олени...» Андрій пише, що покохав другу, кращу і багату... Пише, що вже ніколи не вернеться... Не сподівайсь, каже, мене бачити ніколи... Я й не сподівалась...

Андрій (учувши Ті речі). А!.. Тепер я все зрозумів!.. (До Бичка). Пекельна душа, сатано! Вдовольняй же себе до кінця!.. Візьми ніж, удар мене ось сюди!.. (Розхристує сорочку). Доконай моє тіло!.. Душу мою ти вже убив!..

Олена (сплеснула руками). Андрій, Андрій!.. (Пада мертва).

ЯВА 4

Вбігає Стеха.

Андрій (спокійно). А осьде і порадниця, рідна ненька... Поможіть пані піднятись; бачте, пан і з місця не зворухнеться! (Показує на Бичка). Ач, ловко як навчилась падати, наче й справді зомліла!

Стеха (підходе до Олени). Доню, доню моя! (Придивляється). Вона мертва!

Андрій. Мертва? Ні, то вона прикинулась мертвою. (Одпиха Стеху). Одійди, стара, годі вже вам морочити мене! (Нахилився до мертвої і приклав руку до серця). Померла, померла?.. Ні, ні, не вірю!.. Олено, Оленко!.. Не лякай мене: я спересердя одіпхнув тебе, з великого жалю я зневажив тебе! Оленко, прости, прости мене! Промов хоч словечко!.. Одкрий оченята!.. Дивись, це я перед тобою, твій любий, твій коханий!.. Боже, Боже!.. Навіки закрились оченьки, склепились рожеві устоньки, замовкло серце!.. А хто ж мене тепер привітає, сиротину, хто дасть порадоньки мені, хто посумує?.. Олено, Олено! На кого ж ти мене покинула?.. (Припадає до неї і голосе. Далі підняв голову і довго дивиться в лице їй). Холодний, сухий, страшенний погляд!.. (Схопився). Люде добрі, мир хрещений!.. Дивіться, дивіться, як знущаються над нами ті, що Святе Письмо своїми очима бачать, ті, що правдою торгують і Бога купують!.. Дивіться, у нього повна хата образів та лампадок!.. Церква — не хата! Він і Богу молиться по тричі на день, і поклони б'є, і цілу обідню вистоює навколішках!.. А ми, сліпий народ, як-небудь лоба перехрестимо і в церкву не вчащаємо, через те й не уміємо так праведно, по-божому жить!.. (Приступа до Бичка). Порадь же, богопродавче, як мені з тобою помиритись?!.

Бичок (з ляком). Рятуйте, хто в Бога вірує!

Андрій (ухопив Бичка). Ти мене рятував увесь вік, я ж тобі і віддячу. (Ухопив ніж з столу і порснув його у бік).

Бичок (пада). Ох, Боже Милосердний, за що я загибаю? (Помира).

Андрій. Що, мітко? Рука не схибила!.. Тепер, люди добрі, беріть мене, в'яжіть, закуйте у заліза!.. Убийте, я мертвець!..

Стеха. Ох, убий же, убий мене, стару відьму, мій синочку!.. Я винна більш усіх!.. Ох, убий же, убий же мене!..

Андрій. Тебе убити? Рука не здіймається на таку грішницю, на таку гадину! Зоставайся на поквол та на глум всьому хрещеному мирові!.. (Припав до Олени). Горличко моя, серце мое!.. На кого ж ти мене покидаєш на цім зрадливім, холоднім світі?..

Завіса.

загрузка...
загрузка...