загрузка...

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

КАЗКИ ПРО ТВАРИН

ЦАП ТА БАРАН

Був собі чоловік та жінка, мали вони Цапа й Барана. І були ті Цап та Баран великі приятелі — куди Цап, туди й Баран: Цап на город на капусту — і Баран туди, Цап у сад — і Баран за ним.

— Ох, жінко, — каже чоловік, — проженімо ми цього Барана й Цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться.

— А забирайтесь, Цапе й Баране, собі з Богом, щоб вас не було у мене в дворі!

Скоро Цап та Баран теє зачули, зараз із двору майнули. Пошили собі торбу та й пішли.

Ідуть та й ідуть. А посеред поля лежить вовча голова. От Баран дужий, та не сміливий, а Цап сміливий, та не дужий:

— Бери, Баране, голову, бо ти дужий!

— Ох, бери ти, Цапе, бо ти сміливий!

Узяли вдвох і вкинули в торбу.

Ідуть та й ідуть, коли бачать — у полі горить вогонь.

— Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли!

Приходять туди, аж то три вовки кашу варять. Нічого робити. Вітаються:

— А, здорово, молодці!

— Здорові! Здорові!.. — зраділи вовки. — Ще каша не кипить — м'ясо буде з вас.

Ох, Цап злякавсь, а Баран вже давно злякавсь. Цап і надумавсь:

— А подай лишень, Баране, оту вовчу голову! Баран і несе.

— Та не цю, а подай більшу! — каже Цап. Баран знову цупить ту ж саму.

— Та подай ще більшу!

Тут уже вовки злякались; стали вони думати-гадати, як звідси втікати: «Бо це, — кажуть, — такі молодці, що з ними й голови збудешся, — бач, одну по одній вовчі голови тягають!»

Один вовк і починає:

— Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить, — піду я по воду.

Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо, з вашою компанією!» А другий став його дожидати, думати-гадати, як би й собі відти драла дати:

— Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку!

Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів-сидів:

— Ось піду лишень я, так я їх прижену!

Як побіг, так і той рад, що втік. То тоді Цап і каже до Барана:

— Ох, нум, брате, скоріше хапатись, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня убратись.

Поїли швиденько, та тільки їх і бачили. А тим часом роздумав перший вовк:

— Е, чи не сором нам трьом та Цапа й Барана боятись? Ось ходімо, ми їх поїмо, вражих синів!

Прийшли, аж ті добре справлялись, давно вже од казана убрались, як побігли та на дуба й забрались. Стали вовки думати-Гадати, як би Цапа та Барана догнати. Йшли, йшли і найшли їх па дубі. Цап сміліший, — ізліз аж на верх, а Баран несміливий — то нижче.

— От лягай, — кажуть вовки першому вовкові, — ти старинці, то й ворожи, як нам їх добувати.

Ліг вовк догори ногами й почав ворожити. Баран на гіллі Сидить та так дрижить! — не втримавсь, як упаде, та на вовка! Цап — сміливий, не став роздумувати, як закричить:

— Подай мені ворожбита!

Вовки як схопилися, так аж пил по дорозі закурився.

А Цап та Баран з дуба безпечно позлазили, пішли в поле, зробили собі курінь та й живуть там.

загрузка...
загрузка...