Всі публікації щодо:
Герасим’юк Василь

Осінні пси карпат

Іду — немов траву чиюсь толочу —

отак мені. Не погляд і не зойк

з гущавини. Та озирнутись хочу,

поглянути на слід бодай разок.

Не видно сліду. Не крадуться тіні.

Ніхто не скочить і — по рукоять!..

Але я знаю: є ще пси осінні —

Вони мене почули і не сплять.

Не виють. Не печуть небесні схили.

Отари не женуть — то відійшло.

Верхи їх відпустили й побіліли —

вже був мороз. Вже вкуталось село.

Вже все забуто!

Згризено в гонитві!

А що насподі — чорне і круте,

аж крутить листям буковим на вітрі,

аж менша псота кумельгом іде!

Їх спини жовті, їх зіниці білі.

Їх лапи відігріті у золі.

Їх ґазди мокрі в тихому похміллі.

Їх зорі вічні, їх ґаздині злі…

А ти ідеш — печаль чиюсь толочиш.

В ногах чиїхось часом, як щеня,

заскімлиш…

Часом озирнутись хочеш,

немовби хтось тебе наздоганя.