ІВАН ФРАНКО
КАЗКИ
КИЦЯ

Плакала киця на кухні,

Аж їй очиці попухли.

«Чого ж ти, киценько, плачеш?

Їсти чи питоньки хочеш?» —

«Ні їсти, ні пити не хочу,

З тяжкої жалості плачу.

Сам кухар сметанку злизав,

На мене, кицюню, сказав.

Хтів мені лапки побити,

Чим же я буду ходити?» —

«Скажи ж нам, киценько мила,

Як ти ся в нього просила?» —

Я му сказала: «Ой, пане,

Хай тобі жаль мене стане!

Не бий ти кицю мізерну,

Я тобі шкоду поверну,

Настане ранок майовий,

Піду я в поле на лови;

Походжу мало чи много,

Зайчика зловлю малого,

Тобі принесу живого.

Горобці, в стрісі укриті,

І перепілонька в житі,

Все те моя буде здобич,

Як мені буби не зробиш.

А як полуднє настане,

Пригріє сонце весняне,

Скриються зайчики й птахи,

Я влізу в воду по пахи,

Я всі броди переброджу,

Вже ся на хитрість спроможу.

Вже ся спроможу на шутку,

Наставлю хвостик, як вудку,

Наловлю рибок я много,

А все для тебе, їй-Богу.

загрузка...
загрузка...