загрузка...

БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ

        

 Богдан-Ігор Антонич

Ротації

    

 Біжать алеї звуків, саджених у гами.  

 Мов на акорд, упав поверх на поверх.  

 Греблі жовтих мурів, денний вулиць гамір  

 від берега по берег, тінь вінків дубових.  

    

 Мусує день, мов склянка золотого чаю,  

 прочищена блакить, ввиш мряки шумовиння.  

 Йдуть люди жовтих міст, і їхні очі сяють,  

 хоч смуток вглиб ховають, мов гірке насіння.  

    

 Церкви, цукерні, біржі — духові і тілу.  

 Для зір і для монет. Ждучи рідких окрушин  

 крихкого щастя, прочуваєм інші цілі.  

 Мов зонд у рану, розпач грузне в наші душі.  

    

 Але за муром джаз і танці лампіонів,  

 балет балончиків, хор барв, мов хор гобоїв,  

 і жовті груди велетенських стадіонів  

 зітхають глухо під бурхливою юрбою.  

    

 І стеляться до ніг дими — покірні птахи,  

 а сонце, мов павук, на мурів скіснім луку  

 антен червоне павутиння розіп'явши,  

 мов мертві мухи, ловить і вбиває звуки.  

    

 Митці рослин — тюльпани, дбаючи за форму,  

 припавши на коліна, барвно й гарно гинуть,  

 а за законами нам невідомих формул  

 вирують дні й міста й вирують бормашини.  

    

 Дроти тремтять, мов нерви. Теплий білий листик,  

 зоря в конверті, кілька слів і квіт шипшини.  

 Кружляють, мов пом'яте листя, сни дентисток  

 над вирвами нудних мелодій бормашини.    


загрузка...
загрузка...