загрузка...

БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ

        

 ПРИВІТАННЯ ЖИТТЯ

    

 І день і вік однаково минають. Не задержать  

 нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить,  

 і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа,  

 час виростає й меж не має й нас німить.  

    

 Так на минулого й майбутнього раменах  

 повішено, мов плахту, долю нашу.  

 Ми   —   ланцюга поодинокі звена,  

 ми   —   відтинок малий зі стрічки часу.  

    

 Це наших днів звичайна тут дорога,  

 не падає ніщо до безвісті води.  

 Віддати треба нам життю щомога,  

 а треба кожному, ще поки молодий.  

    

 Тепер ще квітка дійсності надією цвіте,  

 не кидає ще тіні дерево зневіри.  

 Хоч знає, що морози, серце вірує проте  

 і ліктями ужитку правди ще не мірить.   

    

 Для молодих плечей легкий є неба в'юк,  

 в одноманітності не явиться нам позіх.  

 О, не словами уст, але словами рук  

 співати будем пісню на життя порозі.  

    

 Вітай життя! Що біль даєш, і щастя,  

 і красу, і сум, і горе. В мені юний пал вне вмер ще.  

 Вітай життя! І на привіт тобі я понесу  

 м'яке, та в панцир крицевий закуте серце.    


загрузка...
загрузка...