Довідник з української літератури

УСТИЯНОВИЧ МИКОЛА

УСТИЯНОВИЧ МИКОЛА (псевд — Николай з Николаєва, Наум, Дротарь та ін.; 07.12.1811, м. Миколаїв, тепер Львівської обл. — 03.11.1885, м. Сучава, тепер Румунія) — письменник, громадський діяч, священик.

Походив із родини бурмістра. Навчався в Миколаєві (початкова школа) та у Львові (гімназія, університет і духовна семінарія). Друкуватися почав 1836 р. (вірш „Сльоза на гробі М. Гарасевича”, писаний народною мовою). Після конфіскації владою „Русалки Дністрової” замовк як літератор до 1846 р. Священик у селах Львівщини. „Один із перших будителів нашого народного духу” (І. Франко), він був організатором і душею „Собору руських учених” (Львів, 1848). Обстоював тут єднання й відродження галицьких і наддніпрянських українців (вірш „До „Зорі Галицької”), Виступав оборонцем української культури („Руська думка” та ін.). Як поет-романтик культивував історичні („Похід Русі на Царгород”, „Ужас на Русі”), „відфольклорні” („Проклятство матері”), любовні та соціально-побутові мотиви народного буття („Рекрутка” та ін.), писав сонети, послання, пісенну лірику, байки й казки тощо. Вірші „Верховинець” і „Піснь опришків” стали народними піснями, музику до першого створив М. Лисенко. Белетристика письменника охоплює повісті „Старий Сфрем”, „Месть верховинця”, „Страсний четвер”, нарис „Ніч на Бережаві”, надруковані в „Галичо-руському віснику” (був редактором часопису) та в „Зорі Галицькій”. У прозі привертає увагу колоритність відтворення життя благородних горян („повістка з правдивого случаю” „Месть верховинця”),

З 1861 р. — посол до крайового сейму. Обтяжений клопотами про десятьох дітей, останнє двадцятиріччя як письменник не прогресував. Багато зробив для мешканців гірського села Славське як пастир. Сивим патріархом благословив шлях у літературу молодої О. Кобилянської.

Літ.: Письменники Західної України 30 — 50-х років XIX ст. К, 1965.

В. Погребенник