Українська література 100 тем

ТАРАС ШЕВЧЕНКО. ОБРАЗИ У ПОЕМІ КАТЕРИНА - ЛІТЕРАТУРА кін. XVIII - 70-90-ті рр. XIX ст.

√ „Катерина” (1838-1839) — соціально-побутова поема, написана „шевченківським віршем”.

! Упродовж першого творчого періоду Шевченко написав ще дві, окрім „Катерини”, соціально-побутові поеми — „Слепая” та „Мар’яна-черниця”. Ці твори відкривають галерею неповторних жіночих образів письменника.

√ Т. Шевченко по-новому розкрив тему простої селянської дівчини:

Катерина народила сина від москаля, односельці та батьки відцуралися її, вигнали з дому. Коханий відмовляється від неї із сином, а вона кінчає життя самогубством. У поемі звучить застереження автора від москалів:

„...москалі — чужі люде, / Знущаються вами...”.

! Слово „москаль” у Шевченка використовується у всіх значеннях— „росіянин”, „військовий”, „солдат”.

√ Конфлікт у поемі варто розглядати у руслі національних, а не класових розбіжностей. Катерина — носій української ментальності, належить до народу, який рівноправно оцінював жінку ічоловіка. Російське національне життя передбачає покору і безправ’я жінки.

Звабити для москаля українку — доблесть: „Ай да баба! ай да наші! / Кого не надуют!”.

√ Панич-звабник — представник панівної нації, який знаходить у собі моральне право відмовитися від власного сина:

„Пізнав тії карі очі, / Чорні бровенята... / Пізнав батько свого сина, / Та не хоче взяти”.

! Батьки Катерини — апологети народної української моралі, вони змушені її покарати, хоча цим нищать не тільки дочці молодість, але й собі старість. Драматизм сцени вигнання дочки змальовується через монолог матері.

√ Катерина — центральний образ твору: красива і відкрита, довірлива і щира, любляча, мужня перед незгодами спочатку, надломлена згодом.

— Шевченко влучно передає психологічний стан Катерини. Молода жінка знає, що назад не повернеться:

„Пішла в садок у вишневий. / Богу помолилась, / Взяла землі під вишнею. / На хрест почепила; / Промовила: / Не вернуся! / В далекому краю, / В чужу землю, чужі люде / Мене заховають...”.

— Материнський інстинкт керує Катериною на чужині:

„Тілько сина пригортає, / Цілує та плаче...”; „Не плач, сину, моє лихо! / Що буде, то й буде. / Піду дальше — більш ходила... / А може й зостріну: / Оддам тебе, мій голубе, / А сама загину...”.

√ Образ „чужих людей” у творі поступово розширюється, спершу так називає поет москалів, потім односельців і батьків Катерини, які засуджують її, а потім уже недобрих людей на чужині:

„Засміються злії люде / Малій сиротині...”.

√ Специфічні засоби поеми.

• Ліричні відступи подають оцінку подій, роздуми поета. У них зустрічаємо і персонажів — сил добра, і представників злого боку. Напружені ліричні роздуми — місток між горем дівчини і горем соціальним, загальнолюдським.

• Автор часом виступає активним героєм.

• Пейзажі підкреслюють психологічний стан героя.

• Художні засоби: епітети, порівняння, гіперболи, метафори, звертання-повчання, риторичні запитання і звертання та ін.