загрузка...

Зубанич Федір

(1947-2004)

Зубанич Федір

Федір Зубанич заявив про себе в літературі, спершу як документаліст, на початку 70-х років минулого століття. То була книжка нарисів «Едельвейси Європи». Проблеми гірського села його оточували змалку, тож вони і непокоїли молодого тоді письменника. А що він блискуче володів матеріалом, а також літературним словом, в 1973 р. стає лауреатом премії масового журналу «Україна». Художньо-документальна повість Ф.Зубанича «Довбушеві гори» виходить 1977 р. у видавництві «Молодь» 50-тисячним накладом. Тепер такого тиражу не набирають навіть детективи.

Народився Ф.Зубанич 5 березня 1947 р. в містечку Великому Березному на Закарпатті. Колгоспів тоді ще не було, селяни жити зі скупої землі не могли, ото й пишеться, що виріс у родині лісоруба. Але робота в лісі для закарпатця - то був тільки щасливий підробіток, а не постійне заняття. Найважчі повоєнні часи припали на раннє дитинство Федора, отже, він їх не запам'ятав. В гори прийшли колгоспи, але в них щось заробити міг хіба що механізатор. Навчається Федір у профтехучилищі механізації сільського господарства і підробляє вантажником у комбінаті комунальних підприємств. Побув і трактористом у колгоспі. Але журналістський дар відкриває хлопцеві дорогу в комсомольську газету «Молодь Закарпаття». Факультет журналістики Федір закінчив заочно. Військову службу відбував у радянській групі військ у Чехословаччині і там здійснив літературну диверсію відносно автора цих рядків: на мою

поему «Розп'яття», тираж якої було знищено, написав позитивну рецензію у газеті групи військ. Міг бути великий скандал. Обійшлося. У 1973-79 рр. працював у секторі преси ЦК комсомолу України. Там його талантові було затісно, як і згодом у компартійній газеті «Правда Украиньї». Знайшов творчу віддушину аж у 1990 р., коли потрапив у колектив головного літературного журналу на Україні «Вітчизна». Але й журнал матеріально занепав.

Живучи в Києві, письменник уже не живе лише закарпатською тематикою. Зокрема, в 1980 р. виходить його «лірична сюїта» «Полонина», в якій, проте, письменника часто перемагає журналіст. Зате документальні твори Зубанича являють нам якраз неабиякий письменницький хист. Справжнім успіхом нашої документальної літератури стали його літературні бесіди «Діалоги серед літа» (1982). Федір Зубанич ніби наближує до нас на відстань душевної розмови постаті відомих сучасників Костянтина Самонова, Павла Загребельного, Мустая Каріма, Дмитра Павличка, Бориса Олійника, Віктора Астаф'єва, Євгена Євтушенка, Валентина Распутіна, Василя Бикова, Івана Кавалерідзе, Чингіза Айматова, - всього нарисів у книзі вісімнадцять. Багато творів Федора Зубанича з'являлося саме після поїздок -чи то до сусідньої Східної Словаччини, чи й до далекої Австралії, до інших країн, де живуть наші одноплемінники. Пам'ятаю, в 1982 р. я отримав від нього вітальну телеграму на моє 50-ліття з екватора, дорогою до Аргентини. На той час він уже об'єднав польотом бер¬кута людські серця від Карпат до Туви («Беркут - птах гірський», 1984), заново поріднив українців різних континентів «Легендою про Початок і Край Світу» (1987), оповів нам про одноплемінни¬ків, що засівають своїм талантом життя сучасної Канади («Писанка на кленовому листку», 1991).

Але близько до своєї мрії Федір Зубанич підійшов аж у 2003 р., коли вийшла книжка перша із задуманих, а може й підготовлених трьох книжок «Довколосвітня мандрівка у пошуках України». Під час останньої зустрічі з Федором Зубаничем я бачив це розкішне і до подробиць продумане автором видання. Знаю, що Федір Зубанич пару примірників залишив друзям, мені не дісталося, та я сам усе відклав на потім, сном-духом не відаючи, що бачимося востаннє. В ту зустріч, як і завжди, Федір був повен життя і свого непогамовного гумору.

Саме для того видання написав я заздалегідь, ще до 50-річчя письменника у 1977 р., вірша, де є рядки:

І тепер, як нові спасенники

Крадуть волю, немов заброди,

Я тобі, наших гір письменнику?,

напишу довгий вік свободи.

А він не скористався тим, чого я бажав йому від душі, як і багато його друзів, котрих він заряджав фантастичною любов'ю до життя. Сестра Федора, наша прекрасна співачка Марійка Зубанич, що була біля брата-письмєнника в останні дні, виконала його останню волю. Ліг він у рідну землю там, де й народився, - у Великому Березному. А от чи знайшов ту Україну, якої шукав, у довколасвітній мандрівці?

Знаю, що в Федора Зубанича в Києві залишилося немало добрих друзів, яким під силу видати ще дві книги його творів, логічно було б це зробити тепер, у рік 60-ліття письменника. А водночас зовсім нелогічно, що й перша книга, ледве з'явившись, уже стала на Закарпатті раритетом. Адже саме в нашому краї живе найближчий серцю письменника читач.


загрузка...
загрузка...