загрузка...

Михайло Петренко

(1817 - 1862)

Михайло Петренко

Михайло Миколайович Петренко – Поет і службовець.

Багато хто знає Михайла Петренка як поета-романтика першої половини ХІХ століття, але зовсім мало кому відомо, що він мав юридичну освіту й служив у відомствах, підпорядкованих Міністерству юстиції.

Поетична спадщина Михайла Петренка невелика, але його вірші пам`ятають і сьогодні. Деякі з них з часом стали народними піснями [1].

Перші вірші Михайла Петренка були надруковані у 1841 році в поетичній збірці «Сніпъ» [2], проте біографічні дані поета з'являються в літературі тільки в 1848 році в «Южном русском зборнике», де видавець  А. Метлинський надає коротку довідку про Поета [3, с. 30]:

«Петренко, Михайло Николаевичъ, родился въ 1817 году, и, большею частію, проживалъ и узналъ языкъ и бытъ народный въ городѣ Славянскѣ и его окрестностяхъ, Изюмскаго Уѣзда; окончилъ курсъ ученія въ 1841 году въ Харьковском Университетѣ, и потомъ опредѣлился на службу по гражданскому вѣдомству…».

На сьогоднішній день, нажаль, документальних даних про життя Михайла Петренка виявлено небагато. Існує чимало біографічних описів, які надавалися в літературі на протязі більш ніж шістидесяти років, але вони побудовані лише на спогадах та чутках, зібраних про деяких людей з прізвищем Петренко, які не мали жодного відношення до роду Петренків [4, с. 175], до якого належить і Михайло Миколайович [5, с. 232-245].

На основі знайденого на полицях Сумського обласного архіву формулярного списку повітового стряпчого Михайла Миколайовича Петренка за 1858 рік [6], а також других документів з архівів України та Росії, складена документально обгрунтована бігорафя Михайла Петренка.

Вперше аналітичний підхід у вивченні біографії Поета прослідковується у Г. Нудьги у вступній статті книги «Два поети-романтики», що вийшла в 1960 році [7, с. 34-48]. Автор пильно розглядає біографічні довідки М. Петренка, що раніше згадувалися в літературі, також аналізує поезії Поета, виявляючи інформацію, пов'язану з його біографією.

Михайло Миколайович Петренко народився в Слобідсько-Українській губернії у 1817 році, проте, ще документально не доведено де саме він народився [8, с. 197-212]. Частенько в літературі можна зустріти твердження, що Михайло Петренко народився у Слов'янську, але це є результат невдалого прочитання деякими авторами фрази першого біографа Михайла Петренка – А. Метлинського (див. цитату вище), з якої ніяк не вітікає факт народження М. Петренка саме у Слов'янську [3, с. 30]. Те, що Михайло Миколайович деякий час проживав у Слов'янську, сумнівів не викликає, проте, питання про місце народження доки не вирішене і не має документальних доказів.

Ще невідомо де Михайло Петренко здобував початкову освіту, але, потім, Михайло вчився в Харкові. Скоріше за все навчання проходило в Харківській гімназії [9], та документально це ще не доведено.

З 21 вересня 1837 року Михайло Петренко був зарахований до Імператорського Харківського університету на юридичний факультет, про що відомо зі списків студентів четвертого курсу юридичного факультету 1840-1841 навчального року.

   Серед студентів четвертого курсу під номером 25 значився «Петренко Михаилъ / Время вступленія въ Университетъ – 21 Сен. 1837. / Из какого званія – Об. оф. сынъ./ На какомъ содержаніи. – На собственномъ» [10].

У 1841 році він закінчив повний курс наук в університеті зі ступенем дійсного студента, що свідчило про закінчення навчання без відзнаки.

Нажаль, ще невідомо коли й де почав писати вірші Михайло Петренко. Немає відповіді й на запитання коли й чому він припинив займатися поезією.

Скоріше за все, Михайло Петренко почав писати вірші в студентському віці. Вперше вірші Михайла Петренка були надруковані в 1841-му році в поетичному альманасі «Сніпъ» [2, с. 175-184], який видавався О. Корсуном. В збірці під загальною назвою «Думки» було надруковано декілька віршів Поета: «Недоля» (Дивлюся на небо та й думку гадаю…), «Вечjрнjй дзвінъ» (Якъ в сумерки вечjрнjй дзвjнъ…), «Смута» (Чого ты, козаче, чого ты, бурлаче…), «По небу блакитнjмъ очjма блукаю…», «Гей, Иване! Пора…» (два вірші), «Брови» (Ой, бjда менj, бjда…) та «Туди мои очj, туди моя думка…».

Вірші Михайла Петренка були доброзичливо прийняті критикою, про що видно, наприклад, з рецензії Миколи Тихорського [11, с. 11-13]:

«…Теперь не видать вамъ, господа, поэзіи въ Петербургѣ; г. Петренко до безумія влюбился въ Mademoiselle поэзію; M-lle поэзія очень неравнодушна къ M-r Петренко – слѣдственно они никогда не расстанутся… Думки поетъ не г. Петренко, а поэзія; что я васъ не обманываю, извольте посмотрѣть – вотъ, напримеръ Недоля…».

В 1843 вийшов український літературний збірник «Молодикъ», який видавав І. Бецький, де були надруковані два вірші М. Петренка: «Вечиръ» (Зхилившись на руку, дивлюся я…) та «Батькивска могила» (Покинувъ насъ и нашу матиръ…) [12, с. 101-102, 121-123].

Останнє відоме на сьогоднішній день прижиттєве видання віршів М. Петренка відбулося в «Южном русском зборнике» (1848) [3, с. 29-60], де вони були об'єднані в цикл «Думu та співu»: «Думu мои, думu мои…», «Небо» (Дuвлюся на небо, та й думку гадаю…) (під цією назвою об'єднані три вірші), «Весна» (Весна, весна, годuна мuла…), «Славьянск» (Ось, ось Славьянск! Моя родuна…) (під цією назвою об'єднані чотири вірші), «Тебе не стане в сuх мистах…», «Тудu мои очи, тудu моя думка…», «Як в сумеркu вечирний дзвин…», «Ой бида мени, бида…», «Мuнулuся мои ходu…», «Чого тu, козаче, чого тu, бурлаче…», «Іван кучерявuй» (У недиленьку раненько…) і «Недуг» (Ходе хвuля по Осколу…).

Нажаль, ще не знайдена, наприклад, драма «Панська любовъ», але,  нещодавно,  в фондах Російської державної бібліотеки було знайдено рукопис першої дії (перші дві яви) драматичної думи Михайла Петренка «Найда», про яку ніколи не згадувалося в літературі.

Вісім сторінок тексту, датованого 20-м січня 1845 року, пролежали на полицях архіву бібліотеки багато десятиліть [8, с. 149-151].

Невідомо де був Михайло Петренко деякий час після закінчення університету, та чим в цей час займався, але з листування деяких його сучасників відомо, що, наприклад, в 1843 році він мешкав у Харкові й писав вірші.

Так, П. Кореницький в листі до О. Корсуна від 4-го вересня 1843 року повідомляв: «Петренковъ нашъ, кончаетъ уже свою драмму подъ заглавіемъ Паньска любовь, очень хорошую и занимательную піэсу; также написалъ онъ еще Словьянскй писни и Сауръ могилу и самъ отъ себя хочетъ издать…» [13, с. 157-163].

Тільки у липні 1844 року Михайло Миколайович поступає канцелярським чиновником на службу до Харківської Палати кримінального суду.

Невдовзі Урядовим Сенатом він був затверджений у чині губернського секретаря.

Просуваючись по службі, в листопаді 1846 року Михайло Петренко був нагороджений чином колезького секретаря. В серпні 1847-го року його було переведено у Вовчанський повітовий суд на посаду секретаря.

З липня 1849 року Михайло Петренко займає посаду повітового стряпчого в земському суді міста Лебедина.

У січні 1853-го року Михайла Петренка було нагороджено чином титулярного радника за вислугу років.

В 1856-му році Михайло Миколайовича нагороджено бронзовою медаллю «В память войны 1853-1856 гг.». В літературі інколи зустрічається помилка що до участі Михайла Петренка в Кримській війні, але слід зазначити, що участі у війні він не брав, про що йдеться в згаданому формулярному списку 1858-го року [6].

Скоріше за все, десь у 1848 році, Михайло Петренко одружився на дворянці Анні Євграфівні Миргородовій. Подружжя мешкало в м. Лебедині й в них народжувалося п'ятеро дітей:

- син Микола, народився 16 серпня 1849 року, хрещений 23 серпня 1849 року.

- дочка Людмила, народилася 23 серпня 1851 року, хрещена 28 серпня 1851 року.

- дочка Варвара, народилася 16 січня 1853 року, хрещена 20 січня 1853 року.

- дочка Марія, народилася 23 січня 1855 року, хрещена 29 січня 1855 року.

- син Євграф народився 20 квітня 1857 року, дата хрещення поки що невідома [14, с. 117].

Порівняння формулярних списків за різні роки, наприклад, [15], [6] дозволяє встановити, що за станом на 1858 рік всі діти знаходилися при батькові (тобто в Лебедині), а дочки Людмила та Варвара померли до моменту написання Формулярного списку 1858 року.

Як вже згадувалося, Михайло Петренко служив повітовим стряпчим Лебединського земського суду з 1849 до кінця 1862 року [14, с. 114-118].

Відомо, що губернські прокурори, губернські й повіти стряпчі здійснювали нагляд за дотриманням встановленого порядку. Вони охороняли засади влади, боролися з хабарництвом, а також контролювали дотримання законністі по оподаткуванню населення [14, с. 131-132].

Крім того, до обов`язків повітового стряпчого входило спостереження за дотриманням порядку в судових засіданнях, за дотриманням учасниками пошани в суді. У разі виявлення порушень він подавав скаргу у відповідні інстанції.

Слід підкреслити, що земський суд, де служив Михайло Миколайович Петренко, знаходився в юрисдикції Міністерства внутрішніх справ, проте повітовий стряпчий підпорядковувався безпосередньо губернському прокуророві та був штатною одиницею Міністерства юстиції [14, с. 133].

На посаді повітового стряпчого М. Петренко титулувався як «високоблагородіє», про що свідчать різні документи, що подавалися свого часу на його ім'я, а зараз зберігаються в архівах.

Ось такими та багатьма іншими питаннями доводилося займатися за службовим обов'язком повітовому стряпчому Михайлу Петренку. Робота була серйозною та жодного відношення до романтики не мала. Може ці обставини, й деякі інші події, послужили підставою для завершення поетичної діяльністі?

Можливій зустрічі Михайла Петренка та Тараса Шевченка в Лебедині в червні 1859 року було присвячено декілька публікацій. Цією темою цікавилися, наприклад, відомий журналіст з Лебедина Володимир Дудченко, та петербурзький дослідник творчості Т. Шевченка Петро Жур [16, с. 40].

Інформація про зустріч двох поетів потрапила й у Шевченківський словник [17, с. 102].

Є багато міркувань відносно можливості цієї зустрічі, але треба пам`ятати, що за станом на сьогоднішній день, згадана зустріч документального підтвердження не має, хоча й наводяться в літературі логічні обгрунтування.

Помер М. М. Петренко повітовим стряпчим (прокурором) маючи чин колезького асесора 25 грудня 1862 року від лихоманки у віці 45 років. Відспівували його у Миколаївській церкві міста Лебедин й поховали 27 грудня на «отведенном приходском кладбище» [18].

Лебединські краєзнавці та старожили говорять про поховання Михайла Петренка на кладовищі біля Покрівської церкви. Старожил В. П. Полянський навіть указує на три покинуті могили розташовані поруч, в одній з котрих може бути похований Михайло Петренко. Може так воно й є, проте, встановлення місця поховання повітового стряпчого потребує додаткових досліджень, які зараз і відбуваються.

Невідомі ще біографічні факти та поетична спадщина Михайла Миколайовича Петренка зараз досліджуються. Велика робота в цьому напрямку проводиться в межах проекту «Ідентифікація Петренків». Результати пошуків оприлюднюються в наукових журналах, газетних та журнальних статтях, а також на сайті, присвяченому Михайлу Миколайовичу Петренку www.дивлюсьянанебо.com.

Література:

1. Сайт, присвячений поету-романтику Михайлу Миколайовичу Петренку

www.дивлюсьянанебо.com

2. Сніпъ, украинскій новорочникъ. — Х., 1841.

3. Южный русскій зборникъ. — Х.,1848.

4. Олександр Петренко. «Михайло Миколайович Петренко. У пошуках біографічної

істини». // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 34 (Історія.

Філософія). «Східний видавничий дім». — Донецьк, 2012.

5. Олександр Петренко. «Слов'янці про Слов'янський період життя Михайла

Миколайовича Петренка або історія банальної помилки». // Журнал «Краєзнавство», №

2(83).  — К., 2013.

6. Формулярный списокъ о службѣ Лебединскаго Уѣзднаго Стряпчаго, Титулярнаго

Совѣтника Михаила Николаевича Петренка. За 1858 годъ.

7. Г. Нудьга. Вступна стаття «Два поети-романтики» // «Віктор Забіла, Михайло Петренко.

Поезії». — К., 1960.

8. Михайло Петренко: Життя і творчість (Художні тексти, дослідження, документи).  — К.,

2013.

9. Біографическій словарь бывшихъ питомцевъ Первой Харьковской гимназіи за истекшее

столѣтіе съ 1805 по 1905 годъ. — Х., 1905.

10. «Списокъ студентовъ Императорскаго Харьковскаго Университета на 1840/41

академическій годъ по юридическому факультету (IV курсъ)»

http://dspace.univer.kharkov.ua/browse?type=dateissued

11. Николай Тихорскій. Рецензія на Украинскій новорочникъ Сніп Александра Корсуна. //

Маякъ, журналъ современнаго просвѣщенія, искусства, и образованности. Том 5, кн. 9,

глава 4. «В типографіи Конрада Вингебера». Санктпетербургъ, 1842.

12. Молодикъ на 1843 годъ. Часть вторая. — Х., 1843.

13. І. Айзеншток. "Листи Порфирія Кореницького." // Науковий збірник за рік 1926. Т ХХІ.

– К., 1926.

14. А. Е. Петренко. Идентификация Петренко. «Профі». — К., 2012.

15. Формулярный списокъ о службѣ Лебединскаго Уѣзднаго Стряпчаго Коллежскаго

Секретаря Михаила Петренка. 1850 года Августа 25 дня.

16. П. Жур. Третья встреча (Хроника последней поездки Тараса Шевченка на Украину).

«Художественная литература». – Ленинград, 1973.

17. Шевченківський словник. Т 2 – Київ, 1977.

18. Книга регистрации родившихся, бракосочетавшихся и умерших 1862–1872

(Николаевская церковь г. Лебедина, Харьковской губернии).


загрузка...
загрузка...