загрузка...

Стаття БОРИС ХАРЧУК
матеріали для вивчення творчості в 7 класі

Людина додивляється ще пильніше, вона дослухається ще уважніше, войовничо й бездумно скоряючи землю і небо: таємницю сфер, проте, осягнути їй не дано. Що ж можна осягнути, те можна легко знищити.

 

Борис Харчук

 

«Пахне древній слов'янський корінь...»

Уява письменника здатна створювати чудові фантастичні світи, населені казковими істотами, позбавлені зла і жорстокості. Такі світи постають із творів Бориса Харчука, де людина може стати чарівником, де дитина дорослішає не за віком, а за життєвим досвідом.

 

Про що мріяв маленький пастушок Борис на левадах за селом? Чи не там уперше привидівся йому казковий чоловічок дідо Капуш? Коли він навчився розуміти красу землі своєї - чи то коли чимчикував босоніж до школи, чи то коли допомагав матері й батькові у непростій хліборобській справі? Про це написав у повісті «Йосип з гроша здачі»: «Так і є: мати дістає нову торбину (вона більша, ніж та, яку бере Йосип на пасовисько) і вішає синові на плече. Нічого, що вона з простого полотна, а не брезентова. Мати не дістала Ґудзика, і тому торбина застібатиметься на патичок. Йосип мацає їі руками, в ній щось шелестить. Розстебнув - а там зошит». Так, справді, це був найкращий подарунок для простого сільського хлопчини!

 

Не лякало Бориса те, що школа була польською і пан керовнік (учитель) не визнавав української мови. Бо ж народився Харчук у селі Лози на Тернопільщині, а ця частина України до 1939 року належала Польщі. Не лякало ніщо - аби вчитися!

 

Зростати довелося хлопчику в окупованому німцями селі під час Другої світової війни. Тоді спізнав і приниження, і знущання, і голод. Тривкою виявилась дитяча пам'ять про те лихоліття, бо вже дорослим письменник часто повертатиметься у своїх творах до тих страшних днів!

 

Усі щаблі селянської майстерності пройшов письменник. А біографію його можна вивчати за назвами його творів: «Хліб насущний», «Материнська любов», «Школа», «Облава», «Подорож до зубра»...

Ось так і маленький Борис разом із дорослими тягнув полем важезного плуга, аби засіяти ниву і не померти голодною смертю...

 

Герої його творів усі різні. Але всіх їх єднає любов до своєї землі, до людей, почуття відповідальності за свої вчинки, за слова. Ви обов'язково знайдете серед них однодумців, тих, хто мислить, мріє, чинить так, як ви. Бо що б не діялось на нашій неспокійній планеті, а люди завше будуть любити, дружити, допомагати одне одному, боронити свій край і поспішати до отчого порога...

 

Письменник дуже хотів, щоб ви частіше дивились на небо: адже там «дзвонять дзвони»!

«Нічого красивішого більше не треба...»

Погодьтесь: казки, легенди, чарівні й загадкові історії так багато важать в нашому житті! Інакше воно було б значно похмурішим і біднішим, чи не так?

 

Історія, яку переповів Борис Харчук, не лише цікава, а й сповнена важливими повчальними моментами. І не варто іронічно сприймати слово «повчальний». Насправді це дуже важливо - продовжувати активно пізнавати світ, ставати щораз мудрішими й поінформованішіми. Адже лише той, хто не перестає вчитися, може досягнути найвищих вершин в усіх сферах життя!

 

Твір розпочинається дуже просто - до українського села приїздить агроном і поселяється на квартирі у звичайної, на перший погляд, селянки Олени Булиги. Але літня жінка виявляється наділеною тією народною мудрістю, якої не здобудеш в жодному університеті. Вона розповіла своєму постояльцеві чудову казку, настільки переконливу, що наш із вами сучасник щиро повірив у існування справжнього Планетника...

 

Від самого народження виявились у Планетника надзвичайні здібності до спілкування зі світом природи. Чарівність світла, тепла і звуку творили неповторну гармонію пізнання, багатство, доступне ще не так розуму, як серцю селянської дитини. До того ж вкрай болісно сприймав він руйнівні стихії, які калічили землю, приносили людям горе. А відтак вирішив підкорити

 

їх, оті страшні громи й блискавиці, «стати над громом», щоб більше ніщо не знищило ним вирощену квітку, нарцис, - символ життя і краси.

І хто знає, чи розвинувся б, чи «випростався» талант хлопчини, якби не зустрів він дідо Капуша - чи то Духа лісу, чи взагалі хранителя усього живого на землі, який став йому Вчителем.

 

Відтворений письменником світ, який відкриває перед Планетником мудрий дідо Капуш, - це і скарбниця народних знань, традицій, народної культури, і гармонія людини і природи, і диво існування, першовідкриття.

Але ці знання виявились би мертвими, якби Планетник не використав їх на користь людей. Не для себе - для бідного працьовитого сільського люду прикликав він життєдайні дощі й проганяв невблаганні блискавиці.

 

Що із селянами сталося згодом, чому вони вирішили позбавити життя того, хто ввесь час їм допомогав і рятував їх, звідки в них з'явилась така люта ненависть? Чому навіть священик, який повинен дотримуватись Божих заповідей, вимагає спалення Планетника?

 

Проте найголовніше, що зрозумів Планетник із науки дідо Капуша, - це те, що людина є дитиною не лише землі, але й неба. Тому й прагнув він полинути туди, звідки прилітали буйні вітри, наповзали кошлаті хмари, котилися громовиці. Його мрія здійснилась. Колись вирощена ним квітка, нарцис, врятувала Планетника цього разу. Він зійшов на небо.

 

Він нарешті став над громами...


загрузка...
загрузка...