Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Стаття - Удосконалення професійної компетентності майбутнього вчителя української мови і літератури

О. Семеног,

кандидат педагогічних наук

Київ

 

Перехід до нових стандартів компетентнісно-орієнтованої освіти зумовлює реалізацію інноваційних підходів до професійної підготовки майбутнього вчителя української мови і літератури. Такий фахово-компетентний педагог викладає українознавчі предмети з урахуванням найновіших досягнень лінгвістики і літературознавства, логічно, послідовно, відповідно до норм літературного мовлення формує творче, аналітичне мислення, філологічний смак учнів, розвиває в них прагнення пізнавати філософію українського слова, потребу й уміння самостійно поповнювати свої знання, здійснює дослідницькі пошуки в галузі філологічних, психолого-педагогічних наук, мобільний до прийняття різних нововведень і найбільш оптимальних рішень.

Ці та інші професійні риси увиразнюють тісний взаємозв'язок між складовими професійної компетентності майбутнього вчителя-словесника, зокрема педагогічною, психологічною, лінгвістичною, мовною, мовленнєвою, комунікативною, фольклорною, літературною, етнокультурознавчою, методичною, інформаційною, дослідницькою компетенціями. В умовах навчання студента-філолога в педагогічному університеті важливо простежити формування й удосконалення цих складових на різних освітньо-кваліфікаційних рівнях.

У вирішенні цього завдання є певні зрушення. Докторські і кандидатські дослідження українських і російських учених присвячені розгляду процесу формування професійної компетентності викладача російської мови як іноземної в багаторівневій університетській освіті (Т.Балихіна, В.Молчановський), окресленню шляхів формування комунікативної та лінгвоестетичної компетенцій майбутніх учителів ук-раїнської мови і літератури (Л.Орєхова, Т.Симоненко). У роботах Т.Гусейнової, Г.Кузнецової, О.Куцевол, А.НІкітіної розглядаються питання розвитку креативності та особливості педагогічної практики як невід'ємних складових методичної підготовки вчителя, її практична спрямованість. Питання ж формування професійної, зокрема методичної компетентності учителів-словесників в умовах педагогічного ВНЗ з'ясовані недостатньо.

У межах статті розглянемо окремі аспекти формування професійної компетентності студентів-філологів при опануванні методичних дисциплін: звернемося до історико-педагогічного досвіду, окреслимо сучасні підходи до цієї органічної складової фахової підготовки на різних освітньо-кваліфікаційних рівнях.

Методична підготовка вважається системостворюючим чинником професійної підготовки вчителя-словесника в педагогічному університеті. Водночас це відносно самостійна система з власним змістом, структурою, функціями. Вона забезпечується вивченням циклу навчальних дисциплін (методики викладання української мови, української/ зарубіжної літератури або шкільного курсу української мови, української/ зарубіжної літератури та ін.), спецкурсів і спецсемінарів; участю студентів у науково-дослідній і науково-методичній роботі та педагогічній практиці.

Наскрізними ідеями методичної підготовки, як показує аналіз навчальних програм, посібників, наукових публікацій, численних опитувань освітянської громади, виступають гуманізація навчально-виховного процесу; посилення особистісної орієнтації змісту; відкритість до впровадження нових педагогічних технологій; індивідуалізація освітніх траєкторій студентів, підвищення ролі методичної культури й самоосвіти. Головною метою навчальних курсів є формування й удосконалення методичної компетенції, підґрунтя якої складають знання методологічних і теоретичних основ методики навчання мови, літератури, концептуальних основ, структури і змісту засобів навчання (підручників, навчальних посібників тощо), уміння застосовувати знання мови і літератури в педагогічній діяльності, виконувати основні професійно-методичні функції (комунікативно-навчальну, розвивальну, гностичну та ін.). Випускники філологічних факультетів педагогічних університетів повинні вміти орієнтуватися у просторі основних тенденцій, що визначають сучасний стан лінгвістичної, літературної освіти в загальноосвітніх середніх навчальних закладах. Це стосується, зокрема, розширення обсягу змісту навчального матеріалу у зв'язку із включенням таких предметів, як культура мови, стилістика, риторика або їх елементів; посилення принципів інтегративності, міжпредметної взаємодії, текстоцентричного підходу, опори на історію мови тощо.

Початок методичної підготовки відбувається вже під час опанування курсу «Вступ у спеціальність», коли першокурсники отримують перші теоретичні основи викладання української мови і літератури в загальноосвітньому закладі, знайомляться з досвідом кращих учителів міста і країни, відвідують уроки, позакласні заходи. Окремі аспекти методичних питань студенти опрацьовують у лінгвістичних і літературознавчих курсах: виконують аналіз педагогічного потенціалу діалектного мовлення, творів усної народної творчості, української художньої літератури тощо.

Більш детальний розгляд цих та цілої низки інших питань відбувається у власне методичних курсах, які складаються з двох взаємопов'язаних частин. Перша — передбачає систематизацію знань студентів на рівні навчального матеріалу шкільного курсу, друга — спрямована на опанування методики його викладання в загальноосвітніх навчальних закладах різних типів та формування творчої особистості майбутнього словесника: опрацювання загальних науково-теоретичних основ, завдань і принципів організації шкільної мовної і літературної освіти; змісту навчальних програм і підручників; використання в навчально-виховному процесі методологічних, історико-наукових знань, надбань етнопедагогіки, українського народознавства; аналіз, узагальнення і впровадження у практику педагогічних інновацій та досвіду кращих учителів; моделювання різноманітних видів навчально-пізнавальної діяльності учнів тощо.

Не можна об'єктивно оцінити сучасний стан методики, якщо не враховувати основні етапи її розвитку, закономірності поступального руху, підсумки минулих дискусій. Важливим компонентом поглибленого вивчення цих курсів або окремих спецкурсів має стати студіювання історіографії методичної україністики, навчальних книг для середньої і вищої школи, які підтверджують високе покликання вчителя-словесника. На заняттях чи в індивідуальних дослідженнях студентів цілком логічним є висвітлення методичних концепцій Г. Гуковського, О. Дорошкевича, А. Машкіна, С. Чавдарова, В. Масальського, О. Мазуркевича, Т. Бугайко, П. Волинського та ін. За навчальними виданнями відомих учених студенти впродовж десятиліть опановували педагогічні закони відображення лінгвістичних і літературознавчих явищ, шляхи аналізу художніх творів, готувалися до уроків і проведення позакласної та позашкільної роботи. Запропоновані педагогами ідеї щодо стрункої системи навчання граматики і правопису, розвитку образного мислення, емоційного сприйняття художнього твору, виховання громадянина і патріота України засобами мистецтва слова і на сьогодні залишаються актуальними.

Підручники з методики викладання української мови/ літератури О. Беляева, Н. Волошиної, В. Мельничайка, Л. Мірошниченко, В.Неділька, І.Олійника, Є. Пасічника та ін., численні публікації досвідчених методистів, що побачили світ у 80—90-х pp. XX ст., сприяли вивченню мови художнього твору, професійному виконанню літературознавчого аналізу, формуванню умінь виразного, емоційного й усвідомленого читання, відчувати й розуміти настрій класу, орієнтувати учнівські особистості на спілкування тощо.

У методичних курсах доречно звернутися і до досвіду формування дослідницької компетенції вчителя в 70-х pp. XX ст. Прикладом для наслідування на той час слугували кращі педагоги-словесники, які здійснювали пошук більш досконалих форм і методів навчання. Учитель К. Ходосов з Полтавщини присвятив свої ґрунтовні методичні праці вивченню творчості І. Котляревського, М. Стельмаха в школі, В. Фещак з Волині досліджував особливості спілкування вчителя з учнями на уроках літератури, І. Бацій з Харківщини — проблеми краси художнього слова, В. Цимбалюк з Київщини залучав учнів до вивчення літератури рідного краю, розробив систему письмових робіт з української літератури.

Окремі з учителів успішно захищали кандидатські дисертації. Наприклад, учитель Є. Жицький виконав ґрунтовне дослідження проблеми самостійності і творчої активності учнів у процесі вивчення літератури. Він доводив, що необхідно озброїти учнівську молодь методичним умінням самим набувати літературні знання і використовувати їх у житті, цим самим розвивати свій інтелект та підвищувати рівень освіти. Директор Павлиської школи на Кіровоградщині, кандидат педагогічних наук, член-кореспондент АПН України В.Сухомлинський власною сподвижницькою працею закладав основи дослідницької вчительської діяльності, важливість і необхідність якої зростає на початку третього тисячоліття.

Аналіз сучасних тенденцій української методичної науки доцільно збагатити набутком зарубіжного досвіду. Зокрема, новим для французької системи освіти є об'єднання предметної і педагогічної підготовки, що пропонує концентрування уваги на вивченні навчальних предметів під кутом зору дидактики і методики викладання. Професійно-методична підготовка майбутніх учителів Великої Британії побудована з урахуванням Національного навчального плану з англійської мови та літератури [13, с.14] щодо аудіювання, говоріння, читання та письма, а також інновацій у педагогіці і психології. Серед представлених ознак методичної компетенції вчителя-філолога виокреслюються такі, як здатність заохочувати учнів до читання, роботи з літературними текстами, до аналізу повідомлення засобів масової інформації, створення текстів публіцистичного жанру; формувати в учнів орфографічну і граматичну компетентність, пунктуаційну грамотність; використовувати під час викладання англійської мови і літератури інформаційні та комунікаційні технології; здійснювати моніторинг і оцінювання навчальних досягнень учнів з англійської мови і літератури, а також власної викладацької діяльності [1, с.38—140].

Методичну підготовку в російських ВНЗ поглиблюють і розширюють оригінальні спецкурси «Нові технології навчання літератури», «Літературний музей і школа», «Педагогічні ситуації в художній літературі», «Експрес-методика навчання грамотності», «Мікро- і макротехнологія навчання мови та літератури», «Історія методики російської словесності», «Стилістика і культура мови в школі», «Риторика в школі», «Етимологія й етимологічний аналіз у школі» та ін.

Курс «Методика навчання польської літератури і польської мови у школах різних типів» у польських ВНЗ [9-12] зосереджує увагу на лінгвістичній теорії читання, проблемах навчання обдарованих дітей і дітей з особливими потребами, особливостях дидактики полоністики, взаємозв'язку польської мови з літературою, шляхах викладання літератури у школі залежно від вікових особливостей учнів. Для аналізу студентам пропонуються навчальні ситуації — тексти, що сприяють їх підготовці до педагогічної практики, конспекти нетрадиційних уроків, практичні поради щодо викладання літератури в школі.

До переліку навчальних предметів для студентів 2—4 курсів факультету полоністики Варшавського університету впроваджена навчальна дисципліна «Мова — література — інтерпретація», яка спрямована на підготовку до дидактичної практики в основній школі, а також у гімназії та ліцеї. У навчальному курсі розглядаються, зокрема, такі питання: методика як проміжна ланка між школою та наукою, місце школи в культурі, мета і завдання наукової польської мови в школі, особливості підручників і програм з полоністики, проектування лекцій і розробка конспектів, аналіз та інтерпретація поетичних, епічних творів, відвідування лекцій та їх обговорення, драма і театр у школі. Аналіз шкільних програм, підручників, розпочатий у цьому курсі, поглиблюється у спецкурсах: «Література для дітей і молоді», «Шкільний відбір дитячої літератури», «Поради щодо написання літературних текстів», «Письмові роботи учнів», «Програми і підручники з мови в основній школі й гімназіях».

Тенденція до збільшення обсягу самостійної роботи студентів зумовлює зміни в методах навчання: у вище названих закладах упроваджуються елементи активного навчання, різнорівневе навчання, індивідуальний і диференційований підхід, практикуються дискусії, т'юторські заняття, рольові ігри, моделювання, наукові майстерні, впроваджуються модульні технології, методичні презентації, здійснюється мікровикладання тощо.

Позитивно сприймаючи досвід зарубіжних країн у підготовці фахівця-словесника, маємо насамперед ураховувати національні особливості.

Сучасні тенденції мовної освіти з акцентом на культуромовну особистість, комунікативну компетенцію і текстоцентризм увиразнюють зв'язок курсу методики викладання української мови із психолінгвістикою, педагогікою, психологією, роботу студентів з текстом фольклору, міфології, художньої літератури, «живої» народної мови як «носіями» культури почуттів. До програми курсу важливо увести такі питання, як сучасні напрями наукових досліджень з методики, системний підхід до організації навчання, основні аспекти розвитку мовлення учнів, особливості роботи над текстом професійної спрямованості [4], вивчення української мови як національно-культурного феномена, відображення в українській літературі естетичної функції мови, формування історичного погляду на життя мови тощо.

Сприяють такій роботі комплекти методичного забезпечення, розроблені з урахуванням етнокультурних і соціолінгвістичних змін, фактів когнітивної лінгвістики і психології, на основі комунікативно-діяльнісного, особистісного підходів колективом науковців під керівництвом професора Херсонського ДУ М. Пентилюк (підручник «Методика навчання української мови в середніх навчальних закладах» (2000, 2005), «Практикум з методики навчання української мови» (2003), «Словник-довідник з української лінгводидактики» (2003)), посібники С. Карамана «Методика навчання української мови» (2000), Г. Грибан та О. Кучерук «Практикум з методики викладання української мови», а орієнтиром у розв'язанні проблем навчання мови є Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти, де визначені підходи, рівні оволодіння мовою, комунікативні завдання, компетенції.

Метою зміни парадигми шкільної і вузівської літературної освіти вважаємо зміну орієнтирів, за Н. Во-лощиною, «від запам'ятовування — до розуміння й інтерпретації тексту, здійснення аналізу в єдності змісту й форми як ідейно-естетичної цілісності» [2]. Цілком логічно Б. Степанишин визначив цю дисципліну як педагогічно-літературознавчу, яка містить психолого-педагогічні засади роботи вчителя-літера-тора і рекомендації про те, як організувати зустріч і діалог школяра з художнім твором, який літературний та літературознавчий матеріал викладати в школі, якими дидактичними шляхами формувати літературознавчі знання та особистісне розуміння художнього тексту» [8].

Лекційно-практично-лабораторний курс вибудовуємо з урахуванням нових підходів: опрацьовуємо наукові основи методики й нові освітні технології у викладанні літератури як мистецтва слова за посібниками професора Є.Пасічника «Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах» (2000), «Науковими основами методики літератури» за редакцією члена-кореспондента АПН України Н.Волошиної (2002), опановуємо нові освітні технології літературного аналізу А. Ситченка і В. Шуляра (Миколаївський ДУ), вивчення української літератури у взаємозв'язках із різними видами мистецтв у старших класах загальноосвітньої школи С. Жили (Чернігівський ДПУ), екзистенціально-діалогічну концепцію викладання української літератури в старшій школі Г. Токмань (Переяслав-Хмельницький ДПУ), за методичними порадами А. Градовського (Черкаський НУ) здійснюємо компаративний аналіз у системі шкільного курсу літератури. Проблемний виклад навчального матеріалу, створення методичних проектів-презентацій поглиблює теоретичні знання, формує професійні вміння й навички, розвиває педагогічне мислення, стимулює творчий пошук, мислительну діяльність, формує культуру дослідницької діяльності, слугує ефективною підготовкою до педагогічної практики.

Практичні і лабораторні заняття з методик зорієнтовуємо на вирішення практичних завдань фахової підготовки, розгляд ефективних форм і методів навчання у мінливих умовах багатопрофільного навчання. Професійній спрямованості студентів, ор-ганізації їх самостійної дослідницької роботи сприяє перегляд і аналіз відеоуроків учителів і студентів-практикантів. їх доцільне використання сприяє розвитку вмінь спостерігати, аналізувати, робити висновки щодо ефективності тих чи тих методів та прийомів. Отримує популярність і вивчення матеріалів обласних і всеукраїнських конкурсів «Учитель року».

Творчо обдаровані педагоги-словесники активно впроваджують досягнення психолого-педагогічної науки та інноваційний педагогічний досвід, добре володіють сучасними технологіями навчання, прищеплюють дітям любов до рідного слова, формують в учнів гуманітарне мислення, громадську позицію, життєві компетентності. О. Рудницька, вчитель гімназії №14 м. Луцька, переможець конкурсу «Учитель року-2002» систематично працює над удосконаленням як власної, так і дослідницької компетенції своїх вихованців, запроваджує проблемно-пошуковий метод з елементами нестандартності. Заслужений учитель України, доцент Миколаївського ДУ В. Шуляр пропонує на основі застосування на уроках технології аналізу художнього твору виховувати естетично розвиненого читача, який здатний розуміти позицію автора художнього тексту.

Інноваційні технології у здійсненні особистісно-орієнтованого навчання у вивченні української мови і літератури, як засвідчує аналіз матеріалів 10 Усеукраїнського конкурсу «Учитель року-2005», широко апробовують Л. Головко (Гвардійська 30Ш №2 Сімферопольського району Автономної республіки Крим), С. Головатюк (ЗОШ №1 м. Шостки Сумської області), Т. Попова (Верхньоторецька ЗОШ 1—3 ступенів ім. Сибірцева Донецької області), Л. Городиська (Коцюбинський гуманітарний ліцей Київської області) та ін. Уроки — мозкові атаки, уроки-дослідження, уроки — прес-конференції, уроки-подорожі, уроки-тренінги, які проводяться цими учителями, наповнені інноваційними методами і сприяють формуванню базових компетенцій та самореалізації особистості школярів.

Шляхи формування літературної компетенції учнів у процесі використання контекстних матеріалів та на основі інтеграції (література — музика, література — образотворче мистецтво, література — іноземна мова, література — історія), досліджує заслужений учитель України, вчитель-методист з Дніпропетровщини Л. Фурсова. З цією метою педагог збагачує учнів новими знаннями культурного, загальнолюдського, літературного характеру, формує їх національну самосвідомість, уміння інтерпретувати художні твори, належно їх поціновувати, визначати художню вартість, доповнювати життєвий досвід майбутніх випускників розумінням ментальних рис своєї нації. Учитель-методист Н. Косенко (Чернівецький міський ліцей №3 медичного профілю) використовує міжпредметні зв'язки з філософією, психологією, історією, зарубіжною літературою. На її переконання, такі зв'язки допомагають з'ясувати особливості доби, коли склалося те чи інше літературне явище, побачити в персонажах художніх творів людей, «схожих на нас за своїм світобаченням», мотивацією своїх вчинків, душевними потребами і таким способом досягти «ефекту присутності» персонажа на уроці.

Високий рівень підготовки майбутніх учителів-філологів залежить і від вагомих здобутків наукових шкіл. Це важливо представити у методичних курсах. Авторитетними є науково-педагогічні школи академіка Л. Мацько (НПУ ім. М. Драгоманова), члена-кореспондента АПН України Є. Голобородько і професора М. Пентилюк (Херсонський ДУ), В. Мельничайка (Тернопільський НПУ), які зосередили свою увагу на теоретичних і методичних проблемах лінгводидактики, навчання української мови в середніх загальноосвітніх школах, актуальних питаннях підготовки вчи-теля-словесника на сучасному етапі, вивченні й узагальненні передового педагогічного досвіду.

Суттєве скорочення годин на методичні курси мотивує впровадження спецкурсів, які виконують функцію інтеграційної ланки між філологічним, психолого-педагогічним, методичним блоками професійної підготовки. Упродовж тривалого часу у Глухівському та інших педагогічних ВНЗ ми апробовували спецкурси, ключовим поняттям яких виступило поняття культуромовної особистості. Для підготовки фахівців кваліфікаційного рівня «бакалавр» і «спеціаліст» пропонувалися спецкурси «Етнолінгво-дидактична культура вчителя-словесника» [7], «Практика в системі професійної підготовки вчителя-словесника» [ 5], які спрямовувалися на поглиблення україномовної картини світу в зіставленні з національно-мовною картиною світу інших народів, моделювання форм і методів організації навчальної і поза-навчальної роботи з учнями загальноосвітніх закладів на основі використання пошукових фольклорно-, лінгво-, літературно-краєзнавчих матеріалів, виховання фахівця з широким філологічно-педагогічним світоглядом. У підготовку фахівців кваліфікаційного рівня «спеціаліст» було включено спецкурс «Професійна компетенція вчителя української мови і літератури» [6 ], опанування якого розширювало уявлення про педагогічну діяльність, допомагало вдосконалити педагогічну, методичну, дослідницьку компетенції. Випереджальний характер названих вище курсів і спецкурсів забезпечувався доцільним використанням нових технологій навчання, в тому числі й інформаційних. Заняття відзначалися особистісно-діяльнісним, компетентнісно-орієнтованим підходами, проблемно-пошуковим спрямуванням, орієнтацією на критичне й образне мислення, спілкування, пізнання.

Продовження методичної підготовки триває на ступені магістратури. Необхідність уведення в навчальну програму курсів методики викладання української мови і літератури у вищій школі визначається потребою в оволодінні майбутніми викладачами методичними аспектами проведення занять, технікою, формами, методами організації навчального процесу в педагогічному університеті . Завдання курсів передбачаємо у збагаченні досвіду майбутніх педагогів на основі досягнень філологічної та психолого-педагогічної науки і практики, дослідницької роботи: з'ясовуємо зміст і структуру, основні форми занять мово- і літературознавчих дисциплін у ВНЗ, поглибленого курсу української мови і літератури в загальноосвітніх закладах нового типу; засоби педагогічної діагностики рівня знань, умінь і навичок студентської та учнівської молоді, особливості організації і керівництва самостійною навчальною і науковою діяльністю вихованців. Роботу спрямовуємо на формування у магістрантів умінь моделювати навчальні заняття, організовувати самостійну, індивідуальну, науково-дослідну, виховну роботу серед студентів і учнів інноваційних закладів з урахуванням різних видів наочності, комп'ютерних продуктів.

Опановуючи курс методики викладання української мови у вищій школі, магістранту важливо набути лінгводидактичних знань і умінь, навичок викладання лінгвістичної теорії та історії мовознавства в закладах різних типів, сформувати творчий підхід до процесу викладання. На заняттях акцентуємо на прикладному характері української мови як засобу само-формування і самовираження особистості, на розвитку культури мови, мислення.

Наповнення складових професійної компетентності потребує включення до курсу методики викладання української літератури у вищій школі тем і питань, зокрема «Методичні аспекти і проблеми викладання основних розділів теоретико- та історико-літературних курсів», «Психологічні основи навчання літератури», «Педагогічні ситуації в художній літературі», «Робота з філологічного аналізу тексту» та ін. З'ясовуючи особливості, наприклад, першої з вищезазначених тем, розкриваємо сучасні підходи до викладання курсів «Вступ до літературознавства», «Теорія літератури», «Усна народна творчість», «Історія української літератури», «Літературне краєзнавство», їх зв'язок з іншими філологічними дисциплінами, курсами естетики, філософії, культурології, психології, труднощі й особливості викладання з метою вироблення наукової позиції, формування у студентів умінь професійного читання художніх текстів, навичок самостійної роботи з науковою літературою (конспектування, реферування і т.п.), критичної оцінки наукових ідей, суджень, концепцій, а також різних інтерпретацій літературних творів [3].

Розглядаючи ознаки художнього тексту і принципи його побудови, різні способи вираження авторської позиції у творі, розкриваючи смисловий діапазон художнього слова, виявляючи своєрідність добору і використання мовленнєвих засобів, майбутні фахівці поглиблюють навички лінгвістичного «бачення» художнього твору, навчаються здійснювати лінгвістичне коментування, логічно обґрунтовують оцінку ідейно-художнього змісту тексту, розвивають навички асоціативного мислення, опановують закони вживання лексичних, фонетичних, словотворчих, граматичних засобів мови в художньому тексті і, власне, сприймають твір як цілісне явище мистецтва слова.

Традиційні інформаційні лекції, лекції-коментарі, практичні, семінарські заняття, в основному, орієнтовані на репродуктивний рівень навчально-пізнавальної діяльності студентів і не стимулюють розвиток їх здібностей до узагальнення та моделювання освітнього процесу на продуктивному рівні. Отже, є необхідність застосування сучасних освітніх технологій, підходів особистісно зорієнтованого навчання, принципів наступності, системності, міжпредметних зв'язків та інтеграції, які органічно формують професійну культуру студентів.

З цією метою, розглядаючи тему «Форми навчальних занять з літературознавчих курсів і методика їх проведення» (підґрунтям до теми слугує вивчений попередньо матеріал з курсу «Педагогіка вищої школи»), пропонуємо вихованцям розробити інноваційні заняття з українського фольклору, літературного краєзнавства (або фрагмент практичного заняття з регіональним фольклорним, лінгвогеографічним, етнографічним компонентом на основі залучення матеріалів студентських навчальних експедицій); практичні заняття проблемного типу: діалог з автором тексту, діалог між персонажами, діалог з критиком; заняття з української літератури із використанням інформаційних технологій; лекції — прес-конференції, семінар-пошук, семінар — ділову гру, дискусії-співміркування, семінар-дискусію з елементами «мозкового штурму» тощо.

Є сенс виконати завдання креативного рівня: написати статтю до методичного збірника чи журналу з описом методичної розробки; підготувати комп'ютерну презентацію, проект педагогічної гри із зазначеної теми; виступити в ролі «рецензента» на прес-конференції із зазначеної теми; виявити типові помилки учнів і студентів ВНЗ у навчальному матеріалі та розробити рекомендації щодо їх попередження; провести імітаційно-моделюючу гру «Засідання методичного об'єднання вчителів української мови і літератури району» тощо. Такі форми роботи спонукають активне включення магістрантів у колективне обговорення проблем, розвиток комунікативних якостей та інтелектуальних умінь вихованців.

Отже, в системі професійної підготовки вчителя української мови і літератури третього тисячоліття ключовим моментом виступає творчий чинник, здатний пробудити душу вихованця, розвинути в ньому громадянське світовідчуття і світосприймання.

Гострих проблем у методичній підготовці залишається чимало: необхідно вдосконалювати курси відповідно до програм для профільної старшої школи, сучасних інформаційних технологій тощо. Ці проблеми — орієнтири для подальших досліджень.

Література

1. Авшенюк Н. М. Стандартизація професійної підготовки вчителів у Англії й Уельсі (кінець XX — початок XXI ст.): Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04. — К., 2005. — 235с.

2. Волошина Н.Й. Наукові і прикладні функції методики літератури // Українська література в загальноосвітній школі. — 2004.— №10. — С.4 — 6.

3. Методика викладання української літератури у вищих навчальних закладах: Програма курсу для освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр педагогічної освіти. Викладач української мови та літератури» / Уклад. О. Семеног. — К., Глухів: РВВ ГДПУ, 2005.— 58 с

4. Методика навчання української мови в середніх освітніх закладах / Колектив авторів за редакцією М. І. Пентилюк: М. І. Пентилюк, С. О. Караман, О. В. Караман, О. М. Горошкіна, З. П. Бакум, М. М. Барахтян, І. В. Гайдаєнко, А. Г. Галєтова, Т. В. Коршун, А. В. Нікітіна, Т. Г Окуневий, О. М. Решетилова. Підручник для студентів-філологів. — К.: Ленвіт, 2005. — 400 с

5. Практика в системі професійної підготовки вчителя-словесника. Програма спецкурсу для студентів спеціальності 7.010103 «Педагогіка і методика середньої освіти. Українська мова та література» / Уклад. О. Семеног— К.— Глухів: РВВ ГДПУ, 2004. — 71 с

6. Професійна компетенція вчителя української мови і літератури. Програма спецкурсу для студентів спеціальності 7.010103 «Педагогіка і методика середньої освіти. Українська мова та література» Уклад. О. Семеног. — К., Глухів: РВВ ГДПУ, 2003. - 49с.

7. Семеног О. М. Етнолінгводидактична культура вчителя-словесника: Навч. посіб. — Глухів: РВВ ГДПУ, 2005. — 153 с

8. Степанишин Б. І. Професійна спрямованість вузівської лекції // Радянська школа. — 1980. — №7. — С 75 — 80.

9. Instytut J»zyka Polskiego. -[Електронний ресурс]— Ре-жим доступу: <htpp://www.uw.edu.pl/polon/>.— Загол. з ек-рану.— Мова пол.

10.Instytut Literatury Polskiej. Instytut JAzyka Polskiego. - [Електронний ресурс]-Режим доступу: 2002. <htpp://www.ilp.uw.edu.pl/>.— Загол. з екрану— Мова пол.

11. Pachecka J., Piatkowska A., Salkiewicz K. Metodyka literatury. Opracowania t. II.— Warszawa, 2002.— 592 s.

12. Piatkowska A., Salkiewicz K. Metodyka literatury. Warszawa.— 2001, pracowania 1.1,— Nakladem Wydzialu Polonistyki. Uniwersytetu Warszawskiego. — 515 s.

13. The National Curriculum. English. — L: DFEE, 1998. — 18 p.


загрузка...
загрузка...