загрузка...

Стаття Загребельний Павло

Позакласнє читання

Організація групової діяльності учнів на уроці за романом Павла Загребельного «Я, Богдан»

11 клас

А. Сергієнко,

завідувач лабораторії

методики української мови і літератури

Дніпропетровського ОІППО

 

За програмою з української літератури для загальноосвітніх навчальних закладів (загальна редакція Р. В. Мовчан) учням 11 класу пропонується оглядова тема: «Історична романістика П.Загребельного («Диво», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан») як історія людської душі». Програма для шкіл з поглибленим вивченням української літератури у 8—11 класах (укладачі Г. Ф. Се-менюк, В. І. Цимбалюк) рекомендує для позакласного читання у 10 класі твори П.Загребельного «Євпраксія», «Я, Богдан», «Тисячолітній Миколай» (на вибір). Згідно з цими програмами та програмою з української літератури (автор Н. Й. Волошина), якою передбачено розгляд творчості Павла Загребельного в оглядовій темі «Основні етапи розвитку української літератури XX століття», вважаємо доцільним для обговорення на уроці позакласного читання обрати роман «Я, Богдан».

Дійсно, історичні романи, як правдиві художні документи минулого нашого народу, є найвищим досягненням у творчості П. Загребельного. Ознайомлення хоча б з деякими з них буде надзвичайно корисним для учнів. На жаль, сьогоднішні школярі не тільки мало цікавляться художньою літературою, але й недостатньо знають історію України. Тому першочерговим завданням сучасного курсу української літератури є розкриття унікальності й своєрідності національної літератури, повернення їй втраченого престижу, плекання її майбутнього читача.

Позакласне читання є одним із важливих шляхів літературного розвитку, морально-естетичного вихо-вання учнів, їхного самовдосконалення та самоосвіти. Саме від учителя-словесника залежить читацька доля учня та сформованість у нього бажання навчатися протягом життя, підвищувати свій інтелектуальний рівень, збагачувати власний духовний світ. І хоча на уроки позакласного читання відведено всього 4 години на рік, вони мають стати організуючою частиною до всієї системи позакласного читання.

Які ж форми, методи, прийоми на уроках позакласного читання є домінуючими? У чому своєрідність уроків позакласного читання?

Одні дослідники специфіку «позакласного» уроку бачать в особливій атмосфері (Бодрова, 1970), другі — в темпах роботи, в обсязі матеріалу, який розглядається в процесі роботи, в методиці проведення уроку (Гердзей — Капіца, Салтикова, 1961), треті — у змісті уроку й меті його — розвиткові самостійного читання (Айзерман, 1967) [3; 124]. Різноманітну типологію і структуру уроків позакласного читання у методичній літературі пропонують Є. П. Пасічник, В. Я. Неділько, Н. Й. Волошина, І. С. Забарський, В. П. Полухіна, Є. О. Ломонос.

Б. І. Степанишин відзначає, що у практиці поширена така структура уроку з позакласного читання:

1. Вступне слово вчителя про письменника та його твір, що виноситься на обговорення.

2. Ознайомлення з історією написання твору. Його місце в системі всього набутку автора.

3. Бесіда про ідейно-художній зміст твору.

4. Відповіді на запитання учнів.

5. Висновки [4; 222].

Проте співбесіди з учнями, проведені у різних школах нашої області, доводять, що для дітей найцікавішими, найбільш пам'ятними є уроки нетрадиційні: уроки-конференції, диспути, екскурсії, конкурси, дослідження. Чим краще організований і проведений такий урок, тим ефективнішою стане літературна освіта молоді.

Урок у 10 класі за творчістю П. А. Загребельного багато до чого зобов'язує, особливо вчителів Дніпропетровщини. Вивчаючи у 8 класі «Роксолану» і знайомлячи школярів із особистістю письменника, філологи наголошують, що П. Загребельний у тяжкі післявоєнні роки (1946—1950) навчався на філологічному факультеті Дніпропетровського державного університету і разом із Сергієм Завгороднім та Олесем Гончаром відновлював Дніпропетровську письменницьку організацію. Десятикласники, знаючи ці факти, сприйматимуть постать «живого класика» з більшою зацікавленістю, намагаючись зрозуміти письменника-земляка.

За тиждень-два до уроку позакласного читання за романом П. Загребельного «Я, Богдан» для учнів десятого класу варто організувати екскурсію до місцевої бібліотеки, щоб у порівнянні осмислити творчі здобутки одного з найпродуктивніших митців XX сторіччя — більше двадцяти романів, кілька повістей, десятки оповідань, статей, есе, п'єси, кіносценарії, що мають досить широкий тематичний діапазон художнього відтворення дійсності. Щоб спонукати учнів до прочитання роману «Я, Богдан», учителем або бібліотекарем зачитуються найцікавіші уривки з твору, як-от: «Чи почуто мої слова? Аж через двісті літ дійшли вони до слуху письменника, що написав про мене книжку — ворожу та образливу, назвавши її моїми ж словами: вогнем і мечем... (мова йде про книгу Г. Сенкевича «Вогнем і мечем»). Найбільше — бо з усіх лих не біль, а ганьба.

Біль минає, а ганьба довічна» [1; 21].

Враховуючи те, що на цьому уроці позакласного читання потрібно поглибити знання учнів про письменника та його історичні твори, ознайомити з романом-сповіддю «Я, Богдан», розкрити своєрідність змалювання психологічного портрета Богдана Хмельницького, слід вибрати нетрадиційний урок з елементами рольової гри та широким використанням групових технологій.

Протягом попередніх кількох десятиріч групові форми організації навчання майже не використовувалися у практиці навчально-пізнавальної діяльності учнів. Окремі аспекти доцільності їх впровадження досліджували такі відомі психологи і педагоги, як A. В. Петровський, М. Д. Виноградова, Я. Л. Коломінський, І. Б. Первін, В. К.Дяченко, І. М. Чередов, X.Й. Лійметс, Є. Д. Маргуліс, В. П. Безпалько, B. В. Гузєєв, Ю. І. Мальований, О. Г. Ярошенко, Л. Пометун, Л. Пироженко. Проте проблема використання групових форм роботи конкретно на уроках позакласного читання з української літератури не розглядалася. Спробуємо простежити, як групові технології навчання допоможуть реалізувати завдання уроку позакласного читання.

Відомо, що групова навчальна діяльність проводиться в невеликих за складом групах. Досягнення загальної мети групової діяльності можливе завдяки зусиллям окремих членів групи. Групи можуть бути стабільними або тимчасовими, однорідними чи різнорідними. Практика засвідчує, що більш ефективними є групи по 4—5 осіб, які складаються з різних за успішністю учнів. Групова навчальна діяльність дає змогу реалізувати природне прагнення до спілкування. У школярів з'являється можливість одержувати знання не лише з підручників і від учителів, а й один від одного. За короткий час учні реалізують теоретичний матеріал, перевіряють його засвоєння, отримують необхідні знання, навички й уміння. Виходячи з цього, завдання учителя полягає не в тому, щоб подавати знання в готовому вигляді, а в тому, щоб навчити учнів мислити, висловлювати самостійні судження, розв'язувати проблеми різного характеру, робити вибір і відповідати за нього.

Звичайно, групова робота не повинна стати самоціллю, а має бути умовою підвищення ефективності навчання, забезпечення спілкування й підтримки школярами один одного, розвитку творчості і спонукання до вироблення цікавих рішень. На позакласному читанні, де за короткий час слід опрацювати якнайбільше інформації, дуже доречна групова організація роботи.

До уроку варто взяти епіграф і записати його на дошці та в зошити: «Все, що я досі написав і що напишу у мене тільки про одне: про збереження людської особистості, людини як найбільшої коштовності». (П. Загребельний). На початку уроку актуалізуємо опорні знання учнів, окреслюємо завдання і цілі уроку, а потім запрошуємо послухати інтерв'ю з письменником (у ролі П. Загребельного — підготовлений учень). Творча група «біографів» підбирала вдома запитання, а лідер групи готувався до відповідей на них від імені письменника.

Запитання для проведення інтерв'ю:

1. Павле Архиповичу, ви народилися у 1924р. в селі Солошиному на Полтавщині, там же закінчили середню школу. Ваші перші літературні вчителі?

2. Життя посилало Вам багато випробувань, особливо в молодості. Яке з них було найтяжчим?

3. Ваші перші літературні спроби, їхня тематика?

Твори П. Загребельного на історичну тему учні записують у зошити:

історичні романи «Диво» (1968), «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975), «Роксолана» (1980), «Я, Богдан» (1983), «Тисячолітній Миколай» (1984),

4. Які вимоги Ви ставите до справжнього романіста? (Відповідь: Романіст — це філософ, блискучий ерудит, знавець мови і літератури, який вибудовує цілий світ, заселяє його людьми, дає йому закони, творить світ людей, речей, часів).

5. Що ви вважаєте своїм найвагомішим внеском в українську літературу XX століття? (Відповідь: Історичні романи: «Диво», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан»).

6. Павле Архиповичу, який із Ваших історичних романів Вам найдорожчий? (Відповідь: «Я вважаю, що головний мій роман «Я, Богдан». В нього закладено багато моїх роздумів, почуттів і розумінь. Це козацькі часи, але я писав про речі вічні...») [5; 130].

7. Богдан Хмельницький — це герой поразки чи герой перемоги? З яким відчуттям ви писали його образ? (Відповідь: «По-перше, коли він створив державу, то це — герой перемоги. Ніхто не піднявся до таких вершин, як Богдан. Але це не означає, що він тільки на висоті... Гадаю, кожна велика людина велика й тоді, коли вона не лише у своїй величі показана. Але і в своїх падіннях, і в горі, і в стражданнях, і в муках, — від того стає ще більшою») [6; 92].

Після підсумовування учителем інформації про історичну романістику письменника проводиться словникова робота. Зробити записи у зошитах: «Роман історичний — побудований на історичному сюжеті, відтворює у художній формі якусь епоху, певний період історії. В історичному романі історична правда поєднується з правдою художньою, історичний факт — з художнім вимислом, справжні історичні особи — з особами вигаданими» [7; 608].

Далі слово беруть представники групи, яка досліджувала шлях роману «Я, Богдан» до читача, його оцінку критиками та літературознавцями.

Учні розповідають, що спочатку доля книги була навіть щасливою. Коли роман вийшов у 1983 році, з'явилося багато схвальних рецензій. Досить високої думки про твір були М. Бажан, М. Стельмах, Р Іваничук, А. Дімаров, В. Дончик, М. Жулинський, відзначаючи новаторське тлумачення образу гетьмана, а також оригінальну, незвичну форму твору. Це — роман-монолог, роман-сповідь, у якому головний герой розповідає про себе, не приховуючи своїх слабкостей і протиріч. Та в 1986р. у московській газеті «Советская культура» з'явилася стаття Бориса Олійника, яка фактично перекреслювала не тільки роман «Я, Богдан», а і Загребельного як письменника. Головне звинувачення було ідеологічне: «У романі П. За-гребельного не висвітлено таку велику історичну подію, як Переяславську раду, а тому цей роман слід вважати шкідливим» [2; 335]. Після статті Б. Олійника роман «Я, Богдан» кілька разів перевидавався російською мовою, але українською, на жаль, жодного разу. Перше перевидання після 1986 року відбулося в 1994 році.

Наступна учнівська група «істориків» коментує історичну епоху, відображену в творі П. Загребельного «Я, Богдан» (3 1648 по 1654 рік в Україні тривала національно-визвольна війна українського народу на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким проти влади польської шляхти. І саме Б. Хмельницький зробив рішучий поворот у багатовіковій боротьбі Русі з Польщею, але Переяславська угода в березні 1654 року з московським урядом розтоптала всі здобутки і сподівання українського народу, а Україна потрапила в кабалу до Росії на цілі віки).

Перед початком аналізу художнього твору буде доречним такий учительський коментар:

• До сьогоднішніх днів ставлення до постаті Б. Хмельницького залишається неоднозначним. Людина високих чеснот, історична особа, велич і слава якої безсумнівні, вождь нації звинувачується у зраді інтересів українського народу. Справді, тільки до великих людей буває і велика любов, і велика ненависть. Але Павло Загребельний по-особливому ставиться до свого героя: «Богдан для мене в цьому романі — і велика неповторна особистість, але водночас і якась незвідана сила, досі ще не розгадана ніким, щось ніби найвище скупчення народної геніальності у всьому: в розумі, обдарованості, буйнощах, нестримності натури, в універсалізмі характеру». [2, 334] До того ж твір має оригінальну, незвичну форму. Це роман-монолог, роман-сповідь, у якому головний герой не просто розповідає сам про себе, а мовби проживає життя перед нашими очима, намагається самому собі пояснити ті чи інші вчинки, не приховуючи свої вади та слабкості.

Ключові запитання на початку аналізу твору можна розкрити методом «мікрофону».

• У якому часовому просторі відбуваються події роману?

• Хто є головним носієм проблем твору?

• Яким ви знали і уявляли Богдана Хмельницького до читання цього роману?

• Яким він постав перед вами зі сторінок роману?

• Що вас найбільше зацікавило у творі?

• Які сторінки роману вам захотілось перечитати?

• А що ви прочитали такого, що суперечить вашим поглядам,переконанням?

• У чому ви вбачаєте неповторну цінність цього роману?

• Як ви поставитесь до твердження Романа Іваничука, який вважає, що для створення такої книги «треба було піднятися на висоту національного подвигу»?

Тепер слово надається творчій групі, яка вивчала сюжетні лінії твору і заготувала опорний цитатник, з яким і ознайомлює весь клас.

Найбільш гострі проблемні запитання варто обговорити, застосувавши технологію групової роботи «акваріум».

Запитання для 5 груп (5-6 учнів у групі) в «акваріумі»:

• Якою ви назвете сповідь гетьмана: гідною, болісною — чи драматичною? Аргументуйте.

• У романі з Б. Хмельницьким ніхто не полемізує, його слово щодо будь-якої події ніби остаточне, його характеристика — ніби присуд долі. Як ви розумієте цей авторський художній прийом?

• Чи погоджуєтесь ви, що головними у творі є соціопсихологічні проблеми, які стосуються усіх часів: вождь і влада, вождь і народ, вождь і справедливість, сила і безсилля вождя? Прокоментуйте, підтверджуючи прикладами із твору.

• Чи поділяєте ви думку автора, що саме при Богданові оформилась українська нація, саме в ту ніч, ніч перемоги під Жовтими Водами, народився український народ, об'єднаний визначальною ідеєю: визволення з-під чужоземного гніту, створення власної держави? Прокоментуйте.

• На дошці записані слова Ліни Костенко, сказані про Богдана Хмельницького в 1967 році у романі «Берестечко», який перегукується з «Я, Богданом»:

Нехай стократно помилявся,

Нехай накликав татарву, —

О, не за себе я молився

І не за себе ж я живу [9; 4].

Поміркуйте, чи можуть ці слова бути поетичним епіграфом до монологу-сповіді «Я, Богдан»?

• Як стосуються сьогодення і теми нашої розмови слова О. Довженка: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє»?

Для подальшої роботи над характеристикою образу Богдана Хмельницького кожна учнівська група отримує по кілька карток. Потрібно проаналізувати текст, охарактеризувати вчинки, міркування, плани, дії Богдана Хмельницького і зробити висновки про риси характеру гетьмана.

Зразки карток:

Картка № 1

«Коли потрапив я до бусурманських лабетів після нещасливої битви під Цецорою, то сам турецький капудан-паша вражений був моїм знанням аж семи мов і зняв мене з галери, приділивши до свого двору в Стамбулі» [1; 45].

Картка № 2

«Я виїхав з Суботова, благаючи людей, землю й небо, щоб полишили мене з моєю раною, що несподівано заятрилася в серці, їхав, вслухаючись у свій біль, але вже за Россю, коли сказав хлопцям завернути на знайомий мені здавна хутір і не знайшов того хутора, тоді вжахнувся і спитав: чи ж маю право на власний біль і чи можу вслухатися в нього і не чути стогону й зойку землі моєї?» [1; 65].

Картка № З

«Так і про мене. Ніхто нічого не відав до Жовтих Вод. Мовляв, ображений і упосліджений втік на Січ, довкола нього зібралася сірома й відчайдухи... Оце так: запалив душі заволок запорозьких, і вони миттю обрали мене гетьманом своїм! Чи коли бачено таку чудасію?» [1;92].

Картка № 4

«Досі посилав людей на смерть і не думав про це. Втрати, милосердя — не відав таких почуттів. Ніжність? Це було смішно для гетьманської суворої душі.

Тепер власне горе вдарило і приголомшило, і відкрилося те, що було навіки закрите для невразливого мого серця, отупілого й зачерствілого од видовищ смертей, руйнувань і нищень.

Полководці, володарі, пам'ятайте про втрати! Людське життя — найвища цінність на світі! Не забувайте про ніжність серед гарматних громів, думайте про милосердя, заносячи руку для покари!» [2; 292].

Учні висловлюють свої думки, повідомляють спільні рішення, однокласники доповнюють, висловлюють власні міркування.

Коротко прокоментувавши, учитель підсумовує результати групової роботи та обговорення образу Б. Хмельницького.

Ґрунтуючись на висловлених учнями міркуваннях, клас колективно «гронує» риси характеру Богдана Хмельницького.

На дошці запис:

Риси характеру людини

сила волі

доброта

рішучість

відчуття обов'язку

патріотизм

жорстокість

чесність

ввічливість

грубість

щедрість

толерантність

порядність

гуманність

розсудливість

підступність

жертовність

лицемірство

кмітливість

оптимізм

Учні вибирають ті риси, що притаманні Богданові Хмельницькому.

Підсумкове слово вчителя.

Павло Загребельний — письменник-інтелектуал. «Стиль П. Загребельного бурхливий, оригінальний, з активним авторським особистим началом, вільною, розкутою, а то й ексцентричною манерою розповіді, що насичена найрізноманітнішою інформацією, парадоксами, коментарями з тою чи іншою емоційною барвою. Тут і винахідливість літературного вимислу, фантазії, і взагалі схильність до згущення фарб» [10; 179 ].

Ці своєрідні особливості стилю письменника ми мали можливість відзначити, працюючи над змістом роману «Я, Богдан».

І логічним завершенням уроку позакласного читання з використанням групових форм учнівської діяльності буде перехід учнів у стан рефлексії, адже школярі повинні вчитись за вчинками і поведінкою героя бачити мотив цього вчинку або поведінки. З цією метою учням пропонуються запитання:

Чи змусив вас письменник задуматись над порушеними у творі проблемами?

• Як ви ставитесь до образу гетьмана? Хто він для вас: герой перемоги чи герой поразки?

Домашнім завданням для першої групи буде твір-роздум: «Моя оцінка діяльності гетьмана Богдана Хмельницького», II група складе опорну схему для розповіді про життєвий і творчий шлях Павла Загребельного, a III група випише з роману «Я, Богдан» афоризми і прокоментує їх.

Аналізуючи результативність уроку позакласного читання, зокрема роль групової роботи на уроці, доходимо висновку, що школярі отримали максимум інформації, мали змогу обмінюватись думками, обговорювати цікаві проблеми, вчились переконливо доводити свою позицію, оцінювати рівень своєї компетентності та здатність контактувати з ровесниками.

Література

1. Загребельний П. А. Я, Богдан: Роман. — К.: Укр.центр духовної культури, 1994. — ТІ. — 224с

2. Загребельний П. А. Я, Богдан: Роман. — К.: Укр.центр духовної культури, 1994. — Т. II. — 336с

3. Наукові основи методики літератури. Навч.-метод, посібник/ За ред. Н. Й. Волошиної. — К.: Ленвіт, 2002. — 344с.

4. Степанишин Б. І. Викладання української літератури в школі. Метод, посібн. для вчителя. — К.: Проза, 1995. — 254с.

5. Панченко В. Урок літератури. Книга для вчителя. — Кіровоград: Вид-во ДПАУ, 2000. — 199с

6. Загребельний П. А.: Я обирав великі душі, які сяють нам тисячоліття (Розмову веде Любов Голота) // Вітчизна. — 2004. — № 7—8.

7. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Громяк, Ю. І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — 752с.

8. Іваничук Р. З погляду вічності // Дивослово. — 2004. — № 8. — с 62—63.

9. Шпиталь А. Диво від Загребельного // Українська мова та література. — 1999.— № 37.

10. Дончик Віталій. Істина — особистість: Проза Павла Загребельного. Літ.-критичн. Нарис. — К.: Радянський письменник, 1984.— 204с.


загрузка...
загрузка...