Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури

Типологічна система сучасної педагогічної публіцистики та її роль у розвитку творчого потенціалу вчителя

С. Лобода,

доцент кафедри журналістики і видавничої справи,

завідувач науково-дослідного відділу

з редакційно-видавничої діяльності

Луганськ

У сучасному суспільстві публіцистика має вирішальне значення в житті кожної людини. Уміння висвітлити власний досвід, висловити критичні зауваження тощо необхідне спеціалістам усіх без винятку галузей.

У школах зазвичай здійснюється видавнича діяльність (як мінімум, випускаються стіннівки, рукописні журнали та ін.). Зібрати матеріал, обробити його, представити з урахуванням особливостей будь-якої аудиторії — уміння, які є актуальними для діяльності не тільки журналіста, але й педагога. Теоретичні знання про структуру тексту (публіцистичного) також будуть корисними для вчителя. Освоєння педагогічної теорії, осмислення накопиченого досвіду, підготовка громадської думки до сприйняття новаторських ідей немислимі без використання такого дієвого механізму, яким є педагогічна публіцистика.

Історія вітчизняної педагогічної думки склалася так, що саме періодична преса стала одним з основних засобів для висвітлення важливих проблем навчання й виховання, реалізації творчих потенцій учительства, а отже й розвитку педагогічної думки взагалі. Протягом тривалого часу вивчення педагогічної публіцистики здійснювалось майже винятково в контексті історії літератури, історії громадської думки й суспільного руху [Животко А. П. Історія української преси. — К.: Наша культура і наука, 1999. — 368 с; Зелінська Н. В. Наукове книговидання в Україні: історія та сучасний стан. — Л.: Світ, 2002. — 268 с; Яременко С А. Мовне питання в науково-публіцистичних джерелах кінця XIX — початку XX ст.: Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / НАН України. Ін-т укр. мови. — К., 2004. — 222 с. та ін.]. Вивчення періодичної преси в межах історії педагогіки мало епізодичний характер. Досліджувалися окремі педагогічні журнали (А. П. Животко, Л. Н. Литвин, Л. І. Нефьодова, 3. Г. Полуектова); кілька педагогічних видань того чи іншого періоду або того чи іншого характеру (Н. Ф. Борисенко, П. Н. Груздєв, С А. Дахія, І. В. Дубінець, І. А. Месеняшина, О. Ю. Образцова); висвітлення педагогічних питань у непедагогічній пресі (В. Ф. Авроров, Е. Д. Днєпров, В. А. Жадько, І. В. Зайченко). Український періодичний друк до сьогодні не вивчався з якісного боку. Нечисленними є й спроби узагальненого осмислення розвитку педагогічної публіцистики в Україні. Дослідники рідко приділяють увагу типологічним аспектам періодичної преси. Сучасна історія педагогіки не має робіт загальноукраїнського охоплення, у яких було б розкрито, наскільки повно періодична преса відобразила стан, розвиток педагогічної думки (педагогічної творчості вчителя) XX століття. Не досліджено процес розвитку педагогічної публіцистики: не знайшли свого пояснення причини виникнення цього феномена вітчизняної педагогіки, не розкрито особливості генезису педагогічної публіцистики, не описано закономірності цього процесу, не представлено типологію й класифікацію всієї періодичної преси України з огляду проблем педагогічної творчості вчительства тощо.

Вивчення педагогічної публіцистики як яскравого прояву педагогічної творчості вчителя, представленої в періодичній пресі України, було й залишається одним з важливих напрямів дослідницької діяльності педагогіки, що пояснюється значною роллю цього жанрового прояву періодичної преси в системі педагогічної думки, а також типологічною неоднорідністю, властивою таким виданням.

Мета цієї статті полягає в тому, щоб висвітлити сучасні підходи до розгляду педагогічного публіцистичного тексту на стику двох наук — педагогіки й лінгвістики, розкрити своєрідність його стильового й жанрового розмаїття з погляду сучасних завдань педагогіки; показати невичерпні можливості такого типу текстів для розвитку творчого потенціалу вчителя.

Поняття „педагогічна публіцистика” давно зайняло своє місце не тільки в суспільній свідомості, а й у сфері освіти. Говорячи про педагогічну спадщину педагогів минулого й наших сучасників, ми здебільшого маємо на увазі статті, нариси, щоденники, листи, написані в жанрі публіцистики. Прийнято говорити про педагогічну публіцистику К. Д. Ушинського, М. П. Драгоманова, Б. Д. Грінченка, І. Я. Франка, С. Ф. Русової, Г. Г. Ващенка, А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського, В. Ф. Шаталова й багатьох інших.

Предметом педагогічної публіцистики є специфічне пізнання педагогічних теорій, фактів, явищ, течій у всьому багатстві їх проявів й осмисленні їх автором з огляду насущних або перспективних завдань, що стоять перед освітою й суспільством. В органічному зв'язку з предметом педагогічної публіцистики перебуває своєрідність її змісту, яким є актуальні педагогічні й суспільно значимі проблеми, що знайшли відображення в педагогічній думці. За визначенням Е. Д. Днєпрова, педагогічна думка — це „сукупність суспільних уявлень про виховання й освіту,... і вона виступає як своєрідний трансформатор між громадською думкою й педагогічною наукою, збагачуючи останню новими соціальними ідеями” [1, с 97]. Таким чином, зміст педагогічної публіцистики може бути інтерпретований достатньо широко, з одного боку, включаючи актуальні педагогічні й суспільно значимі проблеми, з іншого — ідеї, які привносить педагогічна думка.

Особливо слід звернути увагу на відображення в педагогічній публіцистиці теоретичних наукових знань. Освітня парадигма, перш ніж стати доктриною, проходить певну стадію апробації (прийняття тією чи іншою мірою) у суспільній свідомості, і цю функцію виконує публіцистика. Тобто публіцистика є формою, способом існування педагогічної науки на рівні непрофесійної свідомості, формою прояву педагогічних ідей, механізмом їх презентації, апробації „на публіці”. Педагогічна публіцистика провокує (з огляду на свою специфіку) і матеріалізує наукові ідеї, є джерелом і теоретичного, й історичного знань.

Разом з тим публіцистичний спосіб викладу суттєво відрізняється від наукового й художнього, з якими взаємодіє. Науковість — одне з достоїнств найкращих творів педагогічної публіцистики (праці П. О. Куліша, П. Д. Юркевича, Я. А. Мамонтова, В. Ф. Дурдуківського та багатьох інших). Але науку як галузь теоретичної діяльності й науковість як спосіб практичного освоєння дійсності часто змішують. „Публіцист, як і вчений, осмислює, узагальнює конкретні явища суспільного життя, — пише В. І. Здоровега. — Але якщо вчений прагне встановити об'єктивні закони розвитку природи чи суспільства, публіцист ставить перед собою завдання більш практичні, підкорені вимогам сьогоднішнього дня. У науковій праці проблеми життя трактуються більш ґрунтовно, детально, усебічно” [Цит. за: 3, с 35]. „Спільним для наукових праць і літературної творчості, — пише Є. Лазебник, — є дослідження фактів, їх аналіз і доказовість висновків. Відмінним є те, що в наукових працях мислення здійснюється у формі понять, а в літературній творчості журналістів є й елементи образного мислення, й емоційні засоби” [Там само, с 36]. Публіцистика, спираючись на закони, висновки, свідчення науки, користуючись її методами, має при цьому свій предмет, свої цілі, завдання, функції.

Педагогічна публіцистика взаємодіє не тільки з наукою, але й з художньою літературою. І наука, і публіцистика, і художня література часто проявляють інтерес до тих самих явищ, подій, проблем. Е. П. Прохоров вважає, що публіцистика — це певне похідне від науки й красної словесності, М. С. Черепанов стверджує, що публіцистика — це самостійна форма пізнання, яка має свій предмет [3, с 47]. Якщо ж застосувати ці твердження до педагогічної публіцистики, то все-таки треба визнати, що в публіцистичному способі викладу наявні й ті, й інші ознаки. Художня література — форма естетичного освоєння світу й людини — освоює й тлумачить „життєві процеси в усій їх складності, у т. ч. внутрішній світ людей, їхні вчинки, форми поведінки й спілкування.... Художня література зберігає, накопичує й передає від покоління до покоління естетичні, моральні, філософські, соціальні цінності” [4, с 171]. Отже, у предметі літератури й публіцистики є багато спільного. Є й інші аспекти взаємозв'язку публіцистики й художньої творчості: і в художньому, і в публіцистичному творі конкретна педагогічна ситуація, явище можуть слугувати основою пізнання. Часто неможливо чітко розмежувати художній і публіцистичний твір, тоді мова може йти про твір художньо-публіцистичного характеру.

Спорідненість і взаємодія науки, літератури й публіцистики проявляються й у використовуваних методах і засобах пізнання.

Методи й засоби пізнання й відображення дійсності в педагогічній публіцистиці споріднені тим, що застосовуються в науці (суспільно-політичних галузях, соціології та ін.) і художній літературі: поєднання мислення поняттями й образами; причому педагогічна публіцистика використовує не тільки факти, методи міркування й узагальнення, але й емоційно-образні засоби для створення найвищого емоційного напруження; користується специфічними образами й поняттями для максимально ефективного впливу на усвідомлення різних категорій читачів (тропи, риторичні та стилістичні фігури мовлення й т. ін.), тобто прагне до загальної доступності. З огляду на свою двоїстість публіцистичні тексти мають і низку лексичних особливостей: терміни науки, освіти, соціальних галузей, абстрактна й оцінна лексика, лексика різноманітного стилістичного забарвлення (книжна, висока разом з розмовною, зниженою), стійкі словосполучення й вирази (прислів'я, приказки, афоризми); виражальні засоби мови (метафори, епітети, порівняння, іронія, парадокс, гіпербола, літота, анафора, епіфора й т. ін.), які роблять текст виразним, динамічним, що допомагає авторові зробити свою авторську позицію емоційно яскравою й морально привабливою для адресата.

Публіцистичні тексти мають низку особливостей на граматичному рівні: різна довжина речень, використання всіх видів речень, активне вживання дієприкметників і дієприслівників. Характерними є риторичні фігури: антитеза, інверсія, повтор, риторичні питання, вигуки, звертання, часто імітується діалог.

Педагоги-публіцисти вміло використовують прийоми привернення уваги адресата до педагогічної публіцистики: апеляцію до події, часу, місця, особистості; звернення до життєво важливих педагогічних проблем; збудження цікавості, звернення до конфліктної ситуації; розповідь про особистий досвід, про історичну особу, епізод; посилання на загальновідоме або авторитетне джерело інформації; постановку риторичного питання; опис проблемної ситуації.

І, нарешті, ситуація співпереживання, емоційного сприйняття педагогічної інформації може бути створена в різних жанрах педагогічної публіцистики. Жанри педагогічної публіцистики — це типи публікацій, об'єднані схожими змістовно-формальними ознаками, тобто жанроутворюючими чинниками (предмет відображення, цільова установка, метод відображення й т. ін.): інформації, статті, замітки, хроніки, нариси, репортажі, фейлетони, листи, послання, щоденникові записи, памфлети, спогади тощо.

У рамках педагогічної публіцистики можливе виділення цілезумовлених підвидів: науково-педагогічної, суспільно-педагогічної й художньо-педагогічної публіцистики, в основу яких покладені інтрактивні (спрямовані всередину) й інтерактивні (спрямовані назовні) процеси.

Інтрактивні процеси, спрямовані на привернення уваги до насущних проблем педагогічної теорії й практики, які вимагають теоретичного осмислення й наукового обґрунтування передусім спеціалістів-педагогів усередині системи, становлять предмет науково-педагогічної публіцистики.

Інтерактивні процеси, орієнтовані на формування громадської думки, залучення рядових читачів, неспеціалістів у галузі педагогіки й освіти в коло проблем виховання й навчання, становлять сутність суспільно-педагогічної публіцистики.

Звідси науково-педагогічна публіцистика — це різновид (різновид — видозміна основного виду, категорії) педагогічної публіцистики, її підвид, предметом якої є досягнення педагогічної науки або її проблеми. Наука виступає предметом публіцистичного пізнання, а науково-педагогічна публіцистика у свою чергу може передбачати появу нових наукових теорій. Науково-педагогічна публіцистика відображає науково значимі педагогічні проблеми; привертає увагу до спірних, інноваційних питань сучасного педагогічного процесу; відображає гуманістичні ідеї й цінності; стимулює розвиток педагогічної теорії й практики, справляє вплив на наступний розвиток освіти; активно впливає на свідомість і поведінку передусім спеціалістів-педагогів. Форми впливу науково-педагогічної публіцистики: понятійні й образні засоби викладу думки, їх поєднання, засоби логічного й емоційного впливу з пріоритетом понятійних і логічних. Основним жанром науково-педагогічної публіцистики є стаття.

Суспільно-педагогічна публіцистика — підвид, різновид педагогічної публіцистики, предметом якої є актуальні, суспільно значимі проблеми освіти: навчання й виховання. Суспільно-педагогічна публіцистика привертає увагу до гострих питань сучасного освітнього процесу, до нових методик і технологій навчання й виховання; насичена гуманістичними ідеями й цінностями; формує громадську думку, масову свідомість; активно впливає на свідомість і поведінку читачів, які не мають спеціальних знань у галузі педагогіки й освіти, переважно образними засобами викладу думки, засобами емоційного впливу; стимулює розвиток передусім педагогічної практики; справляє вплив на розвиток освіти.

В основі художньо-педагогічної публіцистики також лежать інтерактивні процеси. Предмет і зміст її можуть збігатися із суспільно-педагогічною публіцистикою, відмінність стосуватиметься передусім форми, тобто сукупності прийомів, виражальних і зображувальних засобів, які застосовує автор, і стильових особливостей.

Науково-педагогічна публіцистика послуговується переважно полемічним і аналітико-критичним стилями, основним її жанром є стаття, а способами викладу — переважно понятійні й логічні засоби.

Для суспільно-педагогічно? публіцистики характерні агітаційно-ораторський, позитивно-пропагандистський, сатиричний та інші стилі; переважно використовуються жанри: нарис, фейлетон, памфлет, лист; способи викладу — емоційні й образні засоби.

Для художньо-педагогічної публіцистики характерне поєднання художнього й публіцистичного стилів: до функцій педагогічної публіцистики приєднується функція естетичного впливу, до безпосередньо стильових особливостей публіцистики додаються стильові особливості художньої літератури: система художніх образів, характерів, картин життя, вчинків героїв, суперечливості стосунків і т. ін., виражальні засоби. Жанрами художньо-педагогічної публіцистики можуть бути також усі жанри художньої літератури: оповідання, повість, роман та ін.

Здатність до володіння різними функціональними різновидами мови — одна з основних здатностей, властивих розвинутій мовній особистості. Чим більшою кількістю стилів і жанрів володіє активно мовна особистість, тим вона більш розвинута.

Поняття „мовна особистість”, „мовна індивідуальність”, сформульовані в рамках структурно-семіотичної парадигми, застосовуються й у професійно-педагогічній практиці. Учитель є активним суб'єктом мовленнєвої діяльності, творцем та інтерпретатором текстів, високорозвиненою „індивідуальністю”, здатною породжувати мовленнєві висловлювання, тексти, які задовольняють найвищі культурно-педагогічні критерії. В історії педагогіки утвердився термін „педагогічна персоналія”, який певною мірою можна вважати корелятивним „мовній особистості”.

Розгляд проблеми педагогічної творчості в системі координат культури як тексту є теоретичною передумовою для усвідомлення педагогічної публіцистики як її специфічного інноваційного механізму. Педагогічні творчі потенції, реалізуючись у слові, отримують своє матеріальне вираження на сторінках періодичних видань у публіцистичних текстах.

Однією з основних характеристик періодичного видання є його інформативність, яка досягається за допомогою форм подання інформації, що реалізуються в рамках жанрових характеристик публікації.

Літературні жанри взагалі й специфіка жанрів періодичних видань зокрема становлять собою проблему, яка ще не знайшла повного розв'язання [Коваль А. П. Науковий стиль сучасної української літературної мови: Структура наукового тексту. — К.: Вид-во Київ, унту, 1970. — 308 с; Кожина М. Н. Сопоставительное изучение научного стиля и некоторые тенденции его развития в период научно-технической революции // Язык и стиль научной литературы. — М.: Наука, 1977. — С. 3—25; Митрохина В. И. Композиционно-содержательный анализ научно-публицистического текста // Чтение. Перевод. Устная речь. Методика и лингвистика.—Л.: Наука, 1977.— С. 34 —37; Шурыгина Н.А. Жанры научной литературы: Учеб. пособие. — М.: Моск. полиграф, ин-т, 1986. — 32 с. и др.]. Жанр, зберігаючи певну стійкість, є категорією динамічною, що слід враховувати при його оцінках. Жанр не становить собою щось застигле й незмінне. Він складається в процесі тривалого розвитку й може трансформуватися залежно від конкретних умов застосовування. Стосовно періодичних видань — це характер засобів комунікації, вид видання, цільове призначення, читацька адреса публікації й т. ін. Існують універсальні жанри, використовувані в усіх періодичних виданнях, і жанри, які використовуються лише в газеті або лише в журналі.

Розподіл жанрів за місцем і роллю в них фактичного матеріалу видається найбільш продуктивним (місце, роль та інтерпретація фактів), оскільки межі жанрів рухомі (кожний жанр не існує в чистому вигляді), а форма публікацій залежить від фактів, змісту й цілей видання.

До інформаційних жанрів належать замітка, звіт, інтерв'ю (відрізняються новизною, інформаційною оперативністю), до аналітичних — кореспонденція, стаття, рецензія, огляд, лист; до художньо-публіцистичних — нарис, зарисовка, фейлетон, памфлет.

Знання теорії жанрів, конкретних можливостей кожного жанру дозволяє педагогові працювати над матеріалом осмислено, свідомо конструюючи твір, ураховуючи його жанроутворюючі ознаки. Аналізуючи жанрові форми текстових матеріалів педагогічної публіцистики, необхідно виходити з основних ознак, характерних для цих творів. Дамо визначення й короткі характеристики основних найбільш поширених публіцистичних жанрів педагогічної періодики.

Інформація — це необмежені часовими межами, але завжди актуальні на сьогодні описи якихось фактів, що мають педагогічну цінність. Наприклад, факти з життя видатних педагогів, учителів і т. ін. — це, перш за все, відомості, що констатують реальність існування яких-небудь явищ у сучасній педагогічній практиці або в минулому. Багатство змісту „інформації” досягається за рахунок комбінування фактологічних, оцінних, прогностичних відомостей, що мають новизну, оригінальний погляд на явища педагогічної дійсності. До інформації також відносять поради, рекомендації вчителів-практиків, учених-педагогів.

Репортаж (від лат. reportage — передавати, повідомляти) — друкований матеріал, що містить документальне, об'єктивне відображення практичної діяльності вчителя, яке поєднує в собі емоційність, точність і яскравість зображення. Темою репортажу є містка за змістом конкретна подія педагогічної реальності, свідком або учасником якої був автор. У репортажі важливим є відтворення події в її предметно-чуттєвому прояві через реконструктивний опис тих даних, які були одержані самим автором або від свідків і учасників того, що відбулося.

Нарис — невеликий літературний твір, якому властива документальна насиченість при описі сенсаційних подій, здатних привертати увагу читача. У педагогічній публіцистиці виділяються портретний і проблемний нариси.

Предметом портретного нарису виступає особистість педагога, його відчуття, думки й учинки. У такому нарисі вживаються поряд опис зовнішності, характеристика, опис середовища, у якому розгортається дія, та ін.

В основу створення жанру покладений аналіз-дослідження й зображення професійної майстерності педагога, професійних секретів, які відображають його особистісні особливості, з метою поширення його досвіду роботи, соціально-психологічного впливу на аудиторію, що містить переконання й емоційне залучення („зараження”). У портретному нарисі автор досліджує професійний успіх конкретного вчителя, показує його неординарний, творчий підхід до викладання свого предмета, до розв'язання важливих педагогічних (соціально значущих) проблем, його психолого-педагогічні прийоми, стиль педагогічної діяльності, методичні відкриття, індивідуальну технологію навчання й дає їм власну оцінку, яка має соціально обумовлений характер. Мета цього жанру — дати емоційно-образне уявлення про вчителя, який викликає інтерес передусім у плані його високих професійних якостей, показати людину в професії, привернути увагу до неординарної особистості педагога, емоційно впливати на читача, пробудити в нього певні думки, прагнення. Портретний нарис учителя є одночасно й проблемним: аналіз, авторська інтерпретація особистості педагога, його діяльності проводяться в аспекті тих чи інших актуальних для сучасної школи, ВНЗ педагогічних проблем.

Предметом відображення проблемного нарису як жанру педагогічної публіцистики є типова для педагогічної дійсності проблема — найбільш яскрава, показова, така, що має „набір” граней, які характеризують найголовніше в педагогічному явищі. Педагогічна проблема виявляється через конфлікт, через зіткнення інтересів людей. Спостереження за розвитком проблеми в нарисі супроводжується всілякими переживаннями й з боку героїв нарису, і з боку самого автора. Намагаючись осмислити суть того, що відбувається, автор застосовує паралелі, відступи від теми, що дозволяє вчителеві проникнути в тонкощі професії, точно зрозуміти проблему й спробувати запропонувати власний варіант її вирішення. О. Журбіна відзначає: „Про що б не писав нарисовець, він розкриває інтереси своїх героїв, повертає свою тему обличчям до читача, щоб той міг відповідно до обставин об'єднати практику з теорією, теорію з практикою” [Журбина Е. И. Повесть с двумя сюжетами: О публицистической прозе. — М.: Сов. писатель, 1979. — 376 с. — С. 208].

Стаття (це не наукова стаття) — публікація на педагогічну тему невеликого розміру, що містить широкі достовірні знання про найрізноманітніші сторони педагогічної професії, мистецтво виховання й особистість учителя, його творчу індивідуальність, ерудицію, професійну майстерність. Стаття покликана аналізувати значущі процеси, ситуації, явища й закономірності, що ними керують, не через зовнішні прояви, а прямо стосовно їх суті. У публіцистичній статті автор уникає спеціальної термінології, він використовує для порівняння доступні приклади, які слугують основою для вироблення ідей, імпульсів, що передують уживанню практичних заходів. Існують такі основні різновиди публіцистичних статей:

— коротке повідомлення (стислий виклад результатів науково-дослідницьких і практичних робіт або їх етапів);

— повідомлення (результати спостережень з висновками);

— стаття (виклад спірних положень, фактів і т. ін.);

— аналітична стаття (матеріал критичного характеру).

Триває дискусія з приводу межі проникнення публіцистичного стилю мови в наукові статті. Постанова президії ВАК України від 15.01.2003р. № 7-05/1 закріпила відокремлення наукової статті як особливо структурованого жанру педагогічної літератури.

Щоденникові записи — текст, що містить роздуми, основною зв'язувальною ниткою яких є безпосередні враження автора від побаченого, пережитого й відчутого. Роздумуючи над педагогічними проблемами, автор висловлює власні думки, відчуття, прагнення, побажання щодо явищ педагогічної реальності.

Лист (послання) — текст, у якому автор, звертаючись до адресата, відображає свої потаємні думки, виражає будь-які відтінки власних почуттів, спонукаючи адресата до невідкладних, активних дій у зв'язку з предметом виступу. Залежно від характеру аудиторії, якій адресуються листи, вони поділяються на дві основні групи: листи, адресовані конкретним особам, та листи, адресовані групам людей. Листи характеризуються експресивністю, безпосередньою апеляцією до тих можливостей, які має адресат щодо предмета розмови, до тих його вчинків, рішень, які пов'язані з цим предметом. У листі як жанрі педагогічної публіцистики, що претендує на серйозну реакцію з боку адресата, твердження автора завжди підкріплені переконливими й зрозумілими фактами.

Спогад — оповідання, що містить збережені в пам'яті свідчення про вчителів, педагогів, які володіють величезною душевною щедрістю, щирою любов'ю до дітей і безмежною вірністю педагогічній справі. Спогад як жанрова форма має на меті представити образ справжнього вчителя, який жив і творив у певний період.

Основні жанрові форми творів педагогічної публіцистики

Інформація - Опис фактів, які стосуються вчительської праці. Основні методи подання фактів: констатація, опис.

Репортаж - Новинний матеріал, який документально відображає події педагогічної діяльності й передбачає ситуацію „on-line” розповіді. Основні методи подання інформації: репортажний і реконструктивний опис.

Проблемний нарис - Невеликий художньо-публіцистичний твір, який описує в конкретно чуттєвих характеристиках типову для педагогічної дійсності ситуацію або явище в процесі аналізу актуальної суспільної проблеми. Основні методи подання інформації: опис, характеристика, роздум.

Портретний нарис - Невеликий літературно-художній твір, який відображає яскраву творчу індивідуальність конкретного педагога, його педагогічні погляди й методи роботи в аспекті актуальних педагогічних проблем. Основні методи подання інформації: опис, характеристика, роздум.

Стаття - Аналітична публікація, у якій представлено результати дослідження педагогічного явища чи проблеми. Основні методи подання матеріалу: роздум, характеристика.

Лис - Відкритий виклад потаємних творчих думок, роздумів, вражень, почуттів педагога-публіциста, який спонукає адресата до активних творчих дій. Основні методи викладу: роздум, констатація.

Щоденникові записи - Роздуми автора з приводу накопиченого професійного досвіду, що чуттєво переживається. Основні методи викладу: опис, роздум.

Спогад - Розповідь, яка містить історично правдиві свідчення про вчителів, відомих педагогів, педагогічну дійсність певного періоду. Основні методи подання інформації: розповідь, констатація, роздум.

Як видно, жанрова приналежність педагогічних публіцистичних матеріалів визначається залежно від форм авторського представлення в тексті. Авторський вибір соціально актуальних тем, методи подання матеріалу, які репрезентують позицію автора в тексті, аксіологічно акцентовані стилістичні прийоми, метафоричність як альтернатива термінологічному перенасиченню тексту — усе це виокремлює педагогічну публіцистику як самостійний жанр літератури. Комбінація вищезазначених прийомів спричиняє деталізовану класифікацію всередині жанру. Специфіка жанрового представлення текстів педагогічної публіцистики полягає саме у високій мірі авторського вираження. Актуалізована авторська позиція в педагогічній публіцистиці — це певний досвід наукової проблематизації педагогічної діяльності вчителя, а також акт творчого вираження такого досвіду.

З огляду на видові особливості публіцистики й функції, які вона виконує, ми можемо припустити, що публіцистика сприяє формуванню педагогічної свідомості, під якою розуміють „сукупність смислів і значень професійної діяльності, які функціонують у вигляді уявлень, понять і категорій і відображаються в мотивах, ціннісних орієнтаціях і поведінкових настановах” [2, с 10]. Отже, педагогічна публіцистика може забезпечити суттєву складову педагогічної свідомості: сформувати уявлення, поняття, категорії й відобразитись у діяльності.

Спираючись на дослідження Є. Ю. Камишевої, у якому виділено показники сформованості інтересу до вчительської праці засобами публіцистики, ми визначили низку умов, які сприяють формуванню педагогічної свідомості. Звичайно, ці умови можуть бути створені в цілеспрямованій діяльності, наприклад, у педагогічному ВНЗ. Такими умовами можуть бути: підбір різножанрових і різновидових текстів гуманістичної спрямованості, опора на вітогенний досвід студентів, залучення студентів у різноманітні види роботи з текстами, утому числі й написання публіцистичних текстів і т. ін. Усе це дозволяє зробити такі висновки. Розглядаючи публіцистику як рід літератури, ми визначили місце педагогічної публіцистики як виду в модифікації загальнопубліцистичних закономірностей. Сутність педагогічної публіцистики полягає у взаємодії понятійно-логічних та емоційно-образних засобів викладу педагогічної думки, яка справляє вплив на формування громадської думки й педагогічної свідомості.

Форми взаємодії педагогічної науки й педагогічної публіцистики полягають у тому, що публіцистика розглядає практичну педагогічну діяльність з точки зору досягнень педагогічної науки, „перевіряє” теорію практикою; узагальнюючи накопичений педагогічний досвід, є для науки важливим джерелом; спирається на вироблені наукою методи об'єктивного пізнання, осмислення дійсності; передбачає появу нових наукових теорій.

Ураховуючи сутнісну родову специфіку публіцистики — формувати свідомість і видову — специфічні функції й принципи, можна стверджувати, що педагогічна публіцистика формує педагогічну свідомість.

Перспективи подальших досліджень ми вбачаємо в розробці спеціальних методик застосування в навчальному процесі педагогічних публіцистичних текстів, спрямованих на реалізацію індивідуальних здібностей студентів і розвиток творчого потенціалу особистості; формування вміння збирати матеріал та виконувати роботи в жанрах публіцистичного стилю; формування вміння самостійно відбирати актуальний матеріал; розвиток комунікативних навичок у тих, хто навчається.

Література

1. Днепров Э. Д. Методологические проблемы истории педагогики //Сов. педагогика. — 1986. — № 8. — С. 95 — 102.

2. Днепров С. А. Генезис научного педагогического сознания: Автореф. дис. ... д-ра пед. наук / Урал. гос. пед. ун-т. — Екатеринбург, 2000. — 45 с.

3. Черепанов С. А. С. Т. Шацкий в его педагогических высказываниях / Под ред. М. Н.Скаткина. — М.: Учпедгиз, 1958. — 134 с.

4. Новая иллюстрированная энциклопедия: В 20 т. — Кн. 19: Ун-Че. — М.: Мир Книги: Большая Рос. энцикл., 2004. — 256 с.