загрузка...

Стаття - До свята матері

Ми матір називаємо святою

Т. Чешуріна,

учитель-методист

Іллічівськ

 

Мета: виховувати в учнів почуття глибокої любові та шани до матері.

Обладнання: ілюстрації, касети з записами пісень, ікона Божої Матері, прибрана вишитим рушником.

 

Епіграф:

Заглядає в шибку казка

Сивими очима.

Материнська добра ласка

В неї за плечима.

В. Симоненко

Ведучий. Надходить свято, від самої назви якого віє теплом і ласкою. Це — День матері. Тож і мова у нас сьогодні про святиню — материнську любов. Адже з дитинства ми носимо в душі найдорожчий образ — образ неньки.

Ведуча. Святе слово — Мати... Коротке це слово, але які надлюдські глибини скарбів містить воно в собі! Усе її життя з серця б'є великим невичерпним джерелом безкорисна любов до своїх дітей. Усе її життя — це терпіння, безмежна самопожертва, пробачення провин.

Молитва за маму

Є в мене на світі найкраща матуся.

За неї до тебе, Пречиста, молюся.

Молюся устами, молюся серденьком

До тебе, небесна Ісусова ненько.

Благаю у тебе щирими словами

Опіки та ласки для любої мами.

Пошли їй не скарби, а щастя і долю,

Щоб дні проминали без смутку, без болю,

Рятуй від недуги матусеньку милу.

Даруй їй здоров'я, рукам надай силу.

Щоб вивела діток у світ та й у люди,

Щоб нами раділа, пишалась усюди.

За це я складаю в молитві долоні

До тебе, Царице, на сонячнім троні.

Із додатка до уроків з народознавства, 1993р.

Ведучий. З добра і любові створили Матір. Мати ... Це перше слово, яке з радістю та усмішкою вимовляє дитина.

Ведуча. Мама — це те слово, яке найчастіше повторює людина в хвилини страждання і горя. Матерів мільйони, і кожна несе в серці любов. Матері прекрасні, коли підносять дитину до грудей. І кожен скаже: « Найкраща мати моя, бо безмежна її ніжність».

Сьома дочка

Було у матері сім дочок. Ось поїхала одного разу мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулася додому аж через місяць.

Коли мати ввійшла до хати, дочки одна за другою почали говорити, як вони скучали за матір'ю.

— Я скучила за тобою, немов маківка за сонячним променем, — промовила перша дочка.

— Я ждала тебе, як суха земля жде краплину води, — промовила друга дочка.

— Я плакала за тобою, як маленьке пташеня плаче за пташкою, — сказала третя.

— Мені тяжко було без тебе, як бджолі без квітки, — щебетала четверта.

— Ти снилася мені, як троянді сниться краплина роси, — промовила п'ята.

— Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка, — сказала шоста.

А сьома дочка нічого не сказала. Вона зняла з ніг матусі взуття і принесла їй води в мисці — помити ноги.

(В. Сухомлинський).

Ведучий. Слово «мама» — праслов'янське, воно утворилося з дитячого лепетання: мама.

Символ життя, святості, любові, вічності — все це мама. Матір — земля, матір — життя — найвеличніший образ слов'янських міфів. Через тисячоліття дійшли до нас імена слов'янських богинь: Слави, Берегині, Лади, Оранти, Богоматері — наймудріших порадниць і заступниць.

Три матусі

Є у кожної дитини,

Навіть сиротини,

Наша мати солов'їна —

Рідна Україна.

Є у кожної дитини

Матінка єдина,

Та, що любить нас і дбає,

Розуму навчає.

І у кожному серденьку

Є і буде жити

Божа Мати — наша Ненька,

Мати всього світу.

Л. Полтава

Ведуча. Найсвятіша любов — материнська. Вона не підвладна часові, ніколи не старіє. Це засвідчила «Пісня про рушник» Андрія Малишка і Платона Майбороди, яку ми давно вже сприймаємо як гімн матері. Тож давайте послухаємо цю пісню.

(Звучить пісня в доброму учнівському виконанні або в запису).

Юні фольклористи дібрали прислів'я про матір.

— У дитини заболить пальчик, а в матері — серце.

— На сонці тепло, а біля матері добре.

— Шануй батька і неньку, буде тобі скрізь гладенько.

— Кожній матері своя дитина найкраща.

— Матері ні купити, ані заслужити.

— Рідна мати однією рукою б'є, а другою гладить.

— Нема роду ріднішого над матінку.

— Мати сама не з'їсть, а дітей нагодує.

— Як ластівка з ластів'ятком, так матінка з дитятком.

Ведучий. Мати за всіх умов залишається матір'ю. Вона здатна пожертвувати собою не лише заради власної дитини, а й заради чужої. Про героїзм українки Марії Стоянихи, яка ціною власного життя хотіла врятувати двох російських солдатів, йдеться в оповіданні О. Довженка «Мати». (Учень читає напам'ять уривок з оповідання.)

Мати

Не ради сліз і розпачу, й скорбот, і не в ознаку гіркого прокляття, вони вже прокляті і так всіма на світі, а задля слави нашого роду написано і во ім'я любові про цю високу смерть. І хоч багато судилося нам незабутніх утрат, хоч легше було б очам читати щось лагідне і миле серед громів, прочитаймо про матір Марію Стоян.

Хто серед трупів ворожих біжить по селу, що вже догоряє?

Хто це стогне біжучи? Чиє серце стугонить у грудях, мов вистрибнути хоче вперед?

Це Василь з автоматом і бомбами, Марії Стоянихи син.

Хто мертвий висить коло хати під небом?

Оце його мати.

Біжить Василь, увесь мокрий од довгого бою, біжить у великій тривозі. Як же він бився перед рідним селом! Розвідником був, нищив точки, розніс гранатою дзота, що був колись дядьку за хату. Погнали ворога. Пробіг Василь усе село, все те, що звалося колись селом. Дві сотні печищ, спалені сади, череп'я, ями і безліч одубілих ворогів у багнищі і крові.

— Мамо, де ви? Це я, Василь, живий! Івана вбито, мамо, а я живий... Я вбив їх, мамо, коло двох сотень... Де ви?

Підбіг Василь до двору. Отут був двір під самою горою.

— Мамо, матінко моя, де ви? Рідна моя, чому ж ви не зустрічаєте мене? Чом не чую вашого тихого голосу? Де ви, голубко, матінко моя сива?

Спинився Василь коло хати, а хати немає. Василь у двір — нема двору. У сад — нема саду. Тільки одна стара груша, а на груші мати.

О тихий жах... О незабутній смутку...

С О. Довженко).

Благословенна будь, українська мати, всюди і завжди!

Ведуча. Материнська колисанка, ніжне мамине слово — це та основа, в якій віками міцне й надійне полотно української ввічливості. Дитину називали сонечком, зірочкою, квіточкою, пташечкою, пустунчиком, золотком, кицюнею...

Доброта і ніжність повертаються своєрідним відгуком. Матір називали матуся, матінка, матіночка, матусечка, мамочка, мамулечка, мамуленька, матусенька, мамуня, мамонька...

Звучить грамзапис «Колискової».

Ведучий. Послухайте легенду «Мати й мачуха», в якій український народ протиставляє жорстокості мачухи справжню материнську любов, і задумайтеся над тим, на які висновки-роздуми наштовхує легенда.

Мати-й-мачуха

Жив собі чоловік. Мав доньку і дружину, був роботящим. Та якось покинув свою сім'ю, пішов жити до іншої жінки. Але дуже любив доньку, тож навідувався до неї, приносив гостинці. Дізналася мачуха про це, злякалася, що до доньки вернеться, та й задумала лихе. Вмовила чоловіка привести дитину до них потай від матері, мовляв, хоче їй гостинців дати. Коли він привів дівчинку, мачуха напоїла його, а з дівчинкою пішла погуляти. Підвела до кручі та й штовхнула її. Полетіла дівчинка вниз, але зачепилася платтячком за камінь і повисла над урвищем...

А мати кинулась, що нема дитини вдома, розтривожилась. Сусіди сказали, що батько м забрав. Побігла мати, передчуваючи біду. Ніби на крилах летіла, а біля кручі побачила людей, що зібралися на дитячий крик. Глянула — а там її донечка. Ухопила мати себе за коси, закричала страшно. А далі побігла до тієї розвідниці, схопила її, та так удвох і полетіли у прірву...

Чоловіки якось спромоглися врятувати дитину, тільки на все життя вона зосталася калікою.

На третій день поховали матір внизу біля кручі, а мачуху отуди, далі кручі. Дуже вже вони порозбивалися...

Відтоді вся круча засіялася зіллям, яке назвали мати-й-мачуха. З одного боку листочки теплим сірим пушком вкриті, люди кажуть, що то «мати». А з другого, верхнього боку — гладенькі, темно-зелені, холодні — «мачуха». Навіть різними сторонами листочки не можна один до одного притуляти, бо вони ворогують, одразу чорніють.

Ведуча.

Пам'ятаймо, милі діти,

Пам'ятаймо завжди з вами,

Що для нас у всьому світі

Найдорожчі наші мами.

Пам'ятаймо, діти, всюди

Вірну мамину науку.

У ясне життя і в люди

Мама нас веде за руку.

С. Олійник

Учениця читає молитву за батьків. «Всемилостивий Боже! Дякуємо тобі за наших батьків та за все те добре, що Ти нам подав через них. Вони виховують нас, навчають любити Твої святі заповіді, не грішити. Ми любимо їх і хочемо завжди шанувати й слухати. А Ти, Господи, поможи нам у цьому твоєю ласкою. Благослови їх, Господи, добром, здоров'ям та довгим і щасливим життям, хорони від злого, дай їм силу перемогти всі труднощі, діждатися потіхи від своїх дітей, а по смерті прийми їх і нас до небесного царства. Амінь.»

Образ жінки-матері й образ Українки-Матері найорганічніше злитий у вірші В. Симоненка «Лебеді материнства», що став улюбленою піснею для багатьох українців. Тож нехай прозвучить вона сьогодні на завершення нашого свята. (Учні співають пісню «Лебеді материнства» і роздають подарунки мамам, виготовлені своїми руками.)


загрузка...
загрузка...