Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури

Організація групових форм роботи під час вивчення творчості письменників-шістдесятників

А. Сергієнко,

завідувач лабораторії методики української мови та літератури

Дніпропетровськ

У статті розкривається методика планування оглядової теми в 11 класі „Українська література II половини XX століття”. Основна увага звертається на ознайомлення учнів з унікальним явищем в українській літературі — шістдесятництвом. Для оптимального вирішення навчальних цілей рекомендується використати групові форми роботи.

У оновленій системі загальної освіти предмет „українська література” набуває особливої значущості. Сьогодні уже ніхто не заперечує, що українська мова і література є носіями ідентичності нашої нації та її генетичного коду. Тому саме література має стати важливим чинником у вихованні свідомого українця, у його становленні й реалізації в сучасному світі.

Невипадково у „Державному стандарті...” зміст базової та повної середньої школи визначається на засадах загальнолюдських і національних цінностей та реалізується через конкретні завдання:

— сприяння національному самоусвідомленню і стійкому відчуттю приналежності до європейської спільноти;

— розвиток творчих і комунікативних здібностей учнів, їхнього самостійного критичного мислення, культури полеміки, вміння аргументовано доводити власну думку;

— вироблення вміння компетентно і цілеспрямовано орієнтуватися в інформаційному і комунікативному сучасному просторі [1, с 14].

Дуже цінним є те, що зміст сучасної літературної освіти спроектований на очікувані результати навчання. Це дає можливість відповідно спланувати навчально-виховний процес на уроках літератури. Особливий акцент робиться на тих художніх творах, що сприяють зародженню у свідомості та підсвідомості молодої людини якостей, які є носіями позитивної, життєствердної енергії, дають естетичне задоволення і моральне опертя (оптимізм, життєствердність, ідею подолання труднощів, волю до перемоги тощо) [2, с.7].

Мета цієї статті: допомогти вчителеві досягти проголошених цілей і очікуваних результатів під час вивчення на уроках літератури унікального культурологічного і соціального явища — шістдесятництва.

Основні рекомендації у статті спрямовані на методику організації групової діяльності старшокласників на нетрадиційному уроці літератури.

Аналіз чинних програм дає підстави стверджувати, що ця тема, зокрема в новій програмі 12-річної школи, посідає особливе місце в контексті української літератури II половини XX століття.

Та перша проблема, яка постає перед учителем на самому початку вивчення літератури 60-х років, — це мізерна кількість годин, яка не дозволяє хоча б побіжно доторкнутися до життєтворчості кожного із шістдесятників.

А це надзвичайно важливо, бо, як зазначає Віталій Дончик, необхідно „персоналізувати” шістдесятництво — розглянути кожного окремо, різний вибір, різні долі, позиції, версії, шляхи. Адже В. Стус — один вибір і доля, Ліна Костенко — схожий вибір, але інша доля, М. Вінграновський — ще інший, Б.Олійник — спільний, схожий початок і зовсім протилежний вибір... А Дзюба? Чи Світличний, Сверстюк? А все на початку 60-х років було єдиним рушенням і навіть в міжособистісних стосунках були єдність і порозуміння” [3, с.5].

Тож буде доречним розширити рамки оглядової теми до трьох годин, виокремивши такі напрямки:

1. Шістдесятництво як явище соціальне й культурологічне. Новизна і традиційність у ліриці поетів-шістдесятників.

2. Новаторство „молодої” української прози 60-х років.

3. Постшістдесятництво та українська „химерна проза”.

Для реалізації першої теми виберемо нетрадиційний урок-відкриття з використанням активізуючих групових форм роботи. Вибір типу уроку не випадковий. Адже із середніх класів учням знайомі прізвища Василя Симоненка, Ліни Костенко, Євгена Гуцала, Гри-гора Тютюнника, Миколи Вінграновського у контексті інших літературних імен. А на цьому уроці цих письменників учні самі виділять в окремий ряд. Завдання ж учителя — підвести школярів до відкриття своєрідності унікального явища — шістдесятництва.

Нестандартний урок потребує не традиційних, а інноваційних методів, форм, технологій навчання, які не тільки сприятимуть засвоєнню знань, але й активізуватимуть пізнавальну діяльність учнів, формуватимуть комунікативні уміння та навички, надзвичайно необхідні у реальному житті. Адже сучасному одинадцятикласнику в недалекому майбутньому належить стати активним учасником державотворчого процесу, і від учителя залежить, наскільки буде підготовлений випускник до самостійної діяльності та прийняття рішень у принципово нових життєвих реаліях. Тож особистісно зорієнтований підхід з використанням активних групових форм роботи забезпечить суб'єктно-діяльнісну і творчу атмосферу цього уроку.

Обов'язковою умовою такого уроку є створення і визначення емоційного настрою школярів. Крім того, що цьому сприяє відповідно оформлений стенд „Сьогодні на уроці” (діти на перерві уже розглянули портрети, ілюстрації до творів, потримали в руках збірки поетів-шістдесятників), учитель звертається до класу із запитанням:

— Чи вважаєте ви себе цікавими людьми, цікавими співрозмовниками? (Відповіді учнів).

— А сьогодні ми будемо говорити про ціле покоління наших співвітчизників, які здивували світ своєю силою духу, волі, інтелекту.

Вслухайтесь у поетичні рядки Василя Симоненка. Вірш „Перехожий” присвячувався Ліні Костенко:

Як він ішов!

Струменіла дорога,

Далеч у жадібні очі текла,

Не просто ступали —

Співали ноги,

І тиша музику берегла.

Як він ішов!..

Зрозуміло, це не випадковий перехожий, а маестро краси, високого мистецтва, його хода — це музика руху.

Раптом —

Шепіт поміж перехожих:

Що там?

Спіткнувсь чоловік... —

Одні співчували йому убого,

Інші не втримались докорять...

Та, незважаючи ні на бездумні погляди, ні заздрість, ні ворожість, маестро дороги вже вирівнявся і знову „натхненно творив ходу”.

Цей вірш постає як символічна притча, яка є духовним портретом покоління Василя Симоненка і Ліни Костенко, згодом пойменованого шістдесятниками.

На дошці запис, до якого звертається вчитель:

✵ Хто ж такі шістдесятники?

✵ Чому їх називають поколінням лицарів Другого українського відродження XX століття?

— На сьогоднішньому уроці ви для себе відкриєте багато цінних і незнаних речей, а під кінець уроку спробуєте відповісти на ці запитання. (Учні записують тему уроку і запитання в зошити).

Далі, оголошуючи концепт теми (це коротке викладення її основних положень), учитель продовжує інтригувати:

— 1956 рік, XX з'їзд КПРС — запам'ятайте цю дату і цю подію, бо саме її можна вважати точкою відліку в історії українського шістдесятництва. Так звана „хрущовська відлига” після смерті Сталіна (1953) стала поштовхом для пробудження української нації. Першими це усвідомили інтелігенти. Це було покоління проти течії, покоління, яке навіть народилося — всупереч. Більшість із шістдесятників прийшли в цей світ двома роками раніше чи пізніше сумнозвісного 1937 — року найбільших сталінський репресій, коли було винищено цвіт нації, її духовну еліту. Відтак покоління шістдесятників ознаменувало природну регенерацію українства, засвідчивши незнищенність національного духу. Цією генерацією природа начебто компенсувала нашому народові ті жахливі втрати, особливо в 30—40 роки — добу голодоморів, розстрілів і — Другої світової [4 с.7—8].

Для засвоєння основних теоретичних понять з теми учням слід запропонувати опорний конспект „Українське шістдесятництво”, над яким одинадцятикласники попрацюють в парах за методом „читання з позначками” (+ знаю; ! цікаво, запам'ятаю; ? не розумію).

Опорний конспект

Шістдесятництво — соціокультурний рух опору підрадянської України, започаткований у 60-х pp. ХХ ст., духовна революція проти тоталітаризму.

Шістдесятники — покоління творчої молоді початку 60-х pp. ХХ ст., сформоване в період тимчасової лібералізації суспільного життя в СРСР у 1956—1964 pp.

Представники шістдесятництва: поети (Д. Павличко, Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, Б. Олійник, В. Стус, І. Капинець), прозаїки (Г. Тютюнник, Є. Гуцало, В. Дрозд, В. Шевчук, Р. Іваничук, Р. Федорів, Н. Бічуя), майстри художнього перекладу (М. Лукаш, Г. Кочур, А. Перепадя, А. Содомора), літературні критики (І. Світличний, І. Дзюба, Є. Сверстюк, М. Коцюбинська).

Соціально-історичні витоки шістдесятництва:

✵ 60-ті pp. в СРСР — „хрущовська відлига” — період деякої лібералізації радянського суспільства у 1956— 1964 pp. (від XX з'їзду КПPC до усунення від влади М.Хрущова).

✵ 60-ті pp. в усьому світі — час великих духовних зрушень, домагання національної свободи, пора оновлення мистецтва (авангардизм у літературі).

Культурно-історичні витоки шістдесятництва:

✵ світова культура (зокрема модерна література);

✵ українська література (як класична, так і доби Розстріляного Відродження);

✵ народна творчість.

Етичні полюси шістдесятництва:

✵ дисидентство (відверта опозиція до режиму);

✵ конформізм (пристосуванство);

✵ „внутрішня еміграція” (ізоляція у власному внутрішньому світі).

Запам'ятай ці дати:

1953 — смерть Й.Сталіна.

1956 — XX з'їзд КПРС (засудження „культу особи” Й. Сталіна і проголошення курсу на десталінізацію).

1961—1962 — „творчий вибух” шістдесятників.

1965 — перша хвиля арештів українських шістдесятників.

1972 — друга хвиля арештів українських шістдесятників.

(Дві-три пари прокоментують опорний конспект, розкривши, з допомогою учителя, незрозумілі моменти).

Головний інформаційний матеріал учні сприймають від своїх ровесників, які мали індивідуальні домашні завдання і підготували на 3—4 хв. такі повідомлення:

1. Феномен шістдесятництва (на дошці записано: „Феномен — рідкісне, незвичайне, виняткове, єдине в своєму роді явище”).

2. Вибір шістдесятників.

3. Василь Симоненко — метеор на небосхилі літературного процесу.

4. Василь Стус — різьбяр власного духу.

5. Неповторність життя і поезії Ліни Костенко.

Враховуючи те, що одинадцятикласники мають навички роботи в групах, а у класі протягом семестру працюють незмінні групи, об'єднання в які відбулося за психологічними особливостями учнів, обговорення проблемних питань здійснюватиметься у групах. Слухаючи виступи однокласників, кожна група занотовує інформацію, яка видається найбільш цінною.

Розкриваючи унікальність цього явища, учень наголошує:

✵ Відлига була не лише поштовхом до свободи від страху, репресій, беззаконня, а й до свободи творчого самовияву. У культурне життя України увірвалася молода талановита сила, явивши світові плеяду митців, які тепер є славою і гордістю української нації. На сторінках „Літературної газети” за 1961р. (у 1962р. ця назва змінилася на „Літературна Україна”) з'являються публікації Миколи Вінграновського, Івана Драча, Євгена Гуцала. У цей же час у інших публіцистичних виданнях друкуються твори Василя Симоненка, Василя Стуса, Григора Тютюнника, Бориса Олійника, Романа Іваничука. Наступного, 1962 року, одна за одною з'являються збірки М. Вінграновського („Атомні прелюди”), В. Симоненка („Тиша і грім”), І. Драча („Соняшник”), Б. Олійника („Б'ють у крицю ковалі”), книги малої прози Володимира Дрозда („Люблю сині зорі”) та Євгена Гуцала („Люди серед людей”), а трохи раніше вийшли дебютні книги Дмитра Павличка („Любов і ненависть”) та Ліни Костенко („Проміння землі”) — митців, які стали немовби „предтечами” руху, що дістав назву — „шістдесятництво”. „Велика потреба нашого народу в духовному відродженні... — ось ключ до розуміння причин появи шістдесятництва” [5, с.331].

Групи отримують запитання для обговорення:

✵ Коли стався „творчий вибух” шістдесятників?

✵ Чому покоління шістдесятників з'явилося саме в цей час?

Розповідаючи про вибір шістдесятників, учень наголошує, що він не був легким, однозначним. Тим більше, що перша хвиля арештів відбулась уже в 1965р. (брати Горині, М. Осадчий, М. Зваричевська, згодом В. Чорновіл), друга хвиля — 1972 року (забрали В. Стуса, Є. Сверстюка, І. Світличного, І. Дзюбу, І.Капинця). Обирати власну долю тоді означало або затятися на своєму — і згинути в нерівній боротьбі, або піти на компроміс — і залишитися живим. Серед шістдесятників і непримиренні максималісти-смертники (В. Стус, І. Світличний, А. Горська), й „емігранти без еміграції” (Л.Костенко, В.Шевчук, М.Коцюбинська), й ті, котрі свідомо чи несвідомо служили своїми талантами існуючій системі (Д. Павличко, І. Драч, В. Коротич, Б. Олійник).

Групи обговорюють проблемні запитання:

✵ Чи можна життя шістдесятників вважати трагічним?

✵ Як ви гадаєте, чи можна осуджувати тих шістдесятників, які поступалися своїми принципами на догоду режимові? Чим можна це виправдати? І чи можна виправдати взагалі?

Розповідаючи про Василя Симоненка, Василя Стуса і Ліну Костенко, учні обов'язково читатимуть їхні вірші.

Для наступного завдання групи отримують поезії без імені автора: „Ти знаєш, що ти — людина” (В. Симоненка), „Життя іде і все без коректур” (Ліни Костенко), „Як добре те, що смерті не боюсь я” (В.Стуса) [6, 7, 8].

✵ Спробуйте встановити авторство. Поясніть, які риси світогляду шістдесятників виявилися у цих віршах. (Відповіді на проблемні запитання, записані на дошці, теж обговорюються в групах. Найкраще, коли діалог виллється в дискусію).

Підсумковий коментар учителя.

✵ Що ж зробили шістдесятники?

✵ У чому їх заслуга перед майбутнім?

Шістдесятники, вважає Оксана Пахльовська, заклали генетичний код сучасної України. Вони були першими, хто спромігся на спротив. З їхнього бунту постала нова історична і нова естетична свідомість української літератури [9, с.70].

В. Дончик розглядає це суспільне й літературне явище „як живе і ще по сьогодні — живлюще. Луна від вибуху котиться довго. А що то був літературний вибух великої сили — немає жодного сумніву. Надто щільно зійшлися в одній точці мінливі історичні, політичні й суспільно-психологічні умови, щоб із цієї вибухової речовини не виникло чудо: до літератури повернулася персона, творча індивідуальність. Може, це найбільший урок шістдесятництва” [3, с.46].

Отже, зберігши в літературі символізм раннього Тичини, неокласичну ясність Рильського, ліричність Сосюри, романтичну піднесеність Довженка, пісенність Малишка, шістдесятники вибудовували своє поетичне слово на векторах інтелектуалізму, естетизму, елітарності,. У їхньому естетичному ідеалі поєдналися краса, правда і свята віра.

Щоб зрозуміти час і народ, треба читати його видатних поетів.

На завершення учням слід запропонувати п'ятихвилинне есе: „Що я відкрив для себе на сьогоднішньому уроці?”

Для підготовки до наступного уроку учні отримують індивідуальні домашні завдання за творчістю Володимира Дрозда, Євгена Гуцала, Григора Тютюнника, Валерія Шевчука, вивчають напам'ять вірші поетів-шістдесятників (за вибором) та аналізують їх.

Як бачимо, інформаційно насичений урок був побудований на діяльнісній основі: кожен учень активно працював сам, а також у парах і групах, навчаючись самостійно здобувати знання, усвідомлювати сприйняту інформацію і застосовувати її для колективного вирішення проблемних питань. Учителям варто звернути увагу на те, що робота в групах забезпечує збільшення обсягів засвоєного матеріалу, активізує пізнавальну діяльність учнів, підвищує рівень їхніх комунікативних спроможностей внаслідок внутрішньогрупового спілкування.

Література

1. Державний стандарт базової і повної середньої освіти.

2. Українська література. 5—12 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів / За заг. редакцією Р. Мов-чан. — К.: Ірпінь, 2005. — 201с.

3. Дончик В. Шістдесятництво як явище, його витоки й наслідки//Слово і час. — №8,1997. — С44—47.

4. Тихолоз Б. Поети-шістдесятники // Усе для школи. Українська література. 11 клас. Випуск 5, 2001. — 80с.

5. Дзюба І. Чарівник слова. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX століття у 4т. — Кн.З. — К.: Рось, 1994. —687с.

6. Симоненко В. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX століття у 4т. — Кн.3. — К.: Рось, 1994.-687с.

7. Савка М. Ліна Костенко // Усе для школи. Українська література. 11 клас. Випуск 6, 2001. — 80с.

8. Стус В. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX століття у 4т. — Кн.3. — К.: Рось, 1994. — 687с.

9. Пахльовська О. Українське шістдесятництво: філософія бунту// Сучасність. — №4, 2000. — С.65—84.