Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Усний журнал, присвячений перебуванню Тараса Шевченка на Тернопільщині - Література рідного краю

О. Мельник,

вчитель української мови та літератури

Тернопільська обл.

По-святковому прикрашена сцена. На ній невеличкий столик, застелений мереживною скатертиною, підсвічники із запаленими свічками. Біля сцени стіл, на якому портрет Тараса Шевченка, вази з квітами, виставка книжок поета; малюнки із зображеннями архітектурних споруд.

Вчитель. Дорогі діти, шановні педагоги! Вже стало доброю традицією у нашій школі в перші березневі дні вшановувати пам'ять великого українського поета Тараса Шевченка.

192 роки минуло від того дня, коли українка-кріпачка дала світові генія, який не тільки не віддаляється, а все більше наближається до нас. Чому? Тому що всі ці роки незгасним вогнем усеперемагаючого патріотизму палахкотить могутня і ніжна Шевченкова поезія. До сьогоднішнього дня вона закликає любити свій рідний край, свій народ, брататися сильному зі слабшим, бути справедливим, чесним.

Слово істини шукали у Шевченка наші діди-прадіди. Чеснотам навчав великий Кобзар наших батьків. І тепер, у час інформаційного вихору, навчаємось розуму у нього й ми.

Сьогодні ми гортатимемо сторінки усного журналу, які розкажуть нам про перебування Тараса Шевченка на нашій тернопільській землі.

(Звучить пісня О. Осадчого „Шлях до Тараса”у виконанні В. Зінкєвича.)

В дні перемог і в дні поразок,

В щасливі дні і в дні сумні

Іду з дитинства до Тараса,

Несу думки свої земні...

(Виходять ведучі.)

1 ведучий. Пісня Осадчого „Шлях до Тараса” у виконанні талановитого українського співака Василя Зінкєвича передає почуття гордості кожного українця, бо Тарас Шевченко і сьогодні найвідоміший, найгеніальніший український поет. Його „Кобзар” у кожній хаті лежить на найпочеснішому місці, на столі — поруч із хлібом, а пісні його вишиті на рушниках.

Ім'я Тараса Шевченка стало символом нашого народу.

(Учениця читає вірш А. Камінчика „Кобзар”.)

У вікні любисток, на підлозі м'ята,

В золотій оправі книга серед книг.

Наче щедре сонце поселилось в хаті,

Як велике щастя стало на поріг.

Мудра, світла книга, — то „Кобзар” Тараса,

На столі, як свято, білий коровай.

І пішло повір'я з дідівського часу,

Як „Кобзар” у хаті — буде щастя, знай.

...Ти пройди по селах рідної Вкраїни:

В кожній хаті — книга, на стіні — портрет.

В рушнику розшитім, квітчаний в калині,

Бо в святій пошані у людей поет.

То співець-предтеча, наш Кобзар Шевченко,

Знають його люди і широкий світ.

Внук Дніпра-Славути, син Вкраїни-неньки,

Він живе в народі, як і „Заповіт”.

II ведучий. Доля щедро обдарувала його багатьма талантами, і через сторіччя не згасає слава Шевченка — художника, Шевченка — співака, Шевченка — поета, Шевченка — прозаїка, Шевченка — драматурга.

Священна земля, яка породила велетня мислі і духу. Священні місця, де бував наш великий поет. Тернополяни свято бережуть пам'ять про Кобзаря і його перебування у Кременці, Почаєві та Вишнівці.

Тож перегорнімо кілька цікавих сторінок історії нашого краю, пройдімо тими дорогами і стежками Тернопілля, які півтора століття тому сходив великий Кобзар.

(Проектується карта Тернопільщини із позначеними на ній населеними пунктами області, де побував Т. Шевченко.)

Сторінка перша

Голос ведучого (з-за сцени). Священна земля, що народжує велетнів духу. Священні місця, де бував наш Великий Поет!

III ведучий. 10 грудня 1845 року Тараса Григоровича затвердили співробітником Археологічної комісії. Саме за її завданням він подорожував Київщиною, Поділлям і Волинню, змальовував визначні місця і краєвиди. Тарасу Шевченку було доручено зняти загальний і зовнішній вигляд Почаївської Лаври, вид на околицю, внутрішній вигляд храму. На цю поїздку Кобзареві виділили 150 крб. сріблом.

IV ведучий. Звичайно, основним приводом для поїздки було завдання Археологічної комісії. Але західноукраїнські землі вабили Шевченка і з інших причин. Поет знав про діяльність тут гуртка прогресивної української молоді „Руська Трійця”, читав альманах „Русалка Дністрова”.

V ведучий. Дослідники налічують близько 100 населених пунктів в Україні, де побував Тарас Шевченко. В одних він жив подовгу і залишив слід як поет або художник, в інших був лише проїздом, Тарас Григорович здійснив три подорожі по Україні.

Перша подорож — це приїзд Шевченка з Петербурга в Україну навесні 1843 року і перебування до січня 1844 року.

Вдруге поет приїхав в Україну навесні 1845 року після закінчення Академії і перебував тут до весни 1847 року.

Третя подорож відбулася влітку 1859 року, коли Шевченко після заслання ще раз приїхав в Україну, щоб побачитись з рідними та знайомими, а також придбати ділянку землі, де б міг збудувати хату і оселивсь назавжди.

II ведучий. Більшість дослідників стверджують, що Тарас Шевченко їхав із Кам'янця-Подільського через Дунаївці і Ярмолинці до Хмельницького. Звідси через Старокостянтинів — Ямпіль поїхав до Почаєва.

(Учні виконують пісню на слова Т.Шевченка „По діброві вітер виє...”)

Сторінка друга

III ведучий. Дорогою до Почаєва поет на кілька днів зупинився у Вишнівці. Містечко привабило Тараса Григоровича своєю багатою історією, щедрою на події та імена відомих людей. Тут народився Дмитро Вишневецький (спроектовується його портрет), котрий, за переказами, був легендарним засновником Запорозької Січі, Гетьманом України в 1556—1563 роках. Історики ототожнюють Дмитра Вишневецького з Байдою — героєм української народної пісні. Цю пісню Тарас Шевченко слухав у Вишнівці у виконанні лірника.

(Виконується „Пісня про Байду”у супроводі бан-дури.)

IV ведучий. Поета зацікавив палацовий комплекс, зведений ще у 17 столітті. І не тільки архітектурою, а й тим, що тут побувало багато відомих історичних осіб. Князі Вишневецькі зібрали бібліотеку, яка налічувала 15 тисяч книг.

I ведучий. У замковій картинній галереї зберігалися полотна відомих художників Рембрандта, Гольбейна та інших. На другому поверсі знаходився великий театральний зал із оздобленими ложами. Тарас Шевченко робив зарисовки замку і призамкової церкви з півдня. На жаль, ці його роботи не збереглися.

II ведучий. Тут Кобзаря не раз бачили в оточенні гурту місцевих жителів на стрімкому пагорбі біля палацу. Можливо, саме тут поет і познайомився з панським лакеєм Федором Кружилкою.

Діалог-інсценізація

Т. Шевченко і Ф. Кружилка заходять розмовляючи

Шевченко. А що то видніється ген там, удалині?

Федір. Та то гора вже в Австрії. Підкамінь називається. Наші селяни інколи переходять кордон у Підкамені, а тамтешні ходять до нашого Почаєва на прощу.

Шевченко. Цікава така гора. Якби там, у Підкамені, побути часок.

Федір. Чи ви чували, чого то назвали Підкамінь?

Шевченко. А чому ж?

Федір. Та то нечистий взяв каменюку і ніс на горб, щоб його придушити, але тут когут запіяв, і йому не вдалось.

Шевченко (засміявся). То не так було... то чортяка нашого брата мав тим каменем там придушити — і придушив. От і Підкамінь!

(Підходять селяни, прислухаючись до їхніх розмов, і додають:)

Перший селянин. Так, Тарасе, і не чортяка то, а наші пани душать нас.

Другий селянин. А чи чули ви, як наші пани бавилися і розважалися?

Третій селянин. Пан Вишневецький звелів викласти з каменю велетенську шахову дошку, а фігурами на тій дошці були кріпаки. Той із панів, який виграв „фігуру”, забирав її собі у власність.

Перший селянин. Не одній матері тоді довелось оплакувати сина.

Другий селянин.... дівчині — нареченого.

Третій селянин.... братові — сестру.

Тарас Шевченко (зірвавшись з місця, довго ходить, а потім співає „Ой горе тій чайці” або на тлі цієї музики читає):

Світе ясний! Світе тихий!

Світе вольний, несповитий!

За що ж тебе, світе-брате,

В своїй добрій, теплій хаті

Оковано, омурано

(Премудрого одурено).

Багряницями закрито

І розп'ятієм добито ?

Не добито! Стрепенися!

Та над нами просвітися,

Просвітися! Будем, брате,

З багряниць онучі драти,

А кропилом будем, брате,

Нову хату вимітати.

Пошлем думу аж до Бога

Його розпитати:

Чи довго ще на сім світі

Катам панувати?

(Звучить „Молитва”(„Боже великий, єдиний...”) на слова О. Кониського.)

IІІ ведучий. Жителі Вишнівця увічнили пам'ять про перебування тут Кобзаря. Біля входу у колишній палац відкрита меморіальна дошка, а у 1989 році встановили пам'ятник Шевченку на центральній площі селища.

Сторінка третя

IV ведучий. З Вишнівця Т. Шевченко продовжив свій шлях до Почаєва.

У Почаєві, в сховищах книжних,

Що ченцями збирались віки,

Він вивчав не покору у ближніх,

А історії шлях нелегкий.

Поет прибув сюди у другій половиш жовтня. Тогочасний Почаїв був невеликим містечком, котре, по суті, не могло похвалитися нічим, окрім Лаври.

I ведучий. Зупинився Кобзар в архієрейському будинку, розташованому безпосередньо на території Лаври. Цей будинок зберігся донині. У 1964 році на ньому встановлено меморіальну дошку.

Тут Шевченко почув легенду про те, як ще о тій порі, коли не було монастиря, в XIII ст. (1261 р.) пастухи побачили на місці, де тепер джерело, Божу Матір. Слід від ноги лишився на землі, і з нього почала сочитися вода.

Монастир збудовано на скелі, води поблизу нема, а поява її у ступні — справжнє диво.

II ведучий. Під час перебування у Лаврі Т. Шевченко ознайомився з її бібліотекою.

Книга здавна була в Почаєві у пошані. Тут традиційно розвивалася видавнича справа. Першою книжкою, надрукованою у Почаївській Лаврі, був „Служебник”. В архіві Лаври зберігалося чимало цінних документів 17 століття. Ними поет також не міг не зацікавитися.

III ведучий. У розпорядженні Тараса Шевченка вказувалося, що він повинен „зняти” три види Лаври. Тарас Григорович виконав тут чотири малюнки аквареллю:”Почаївська Лавра з півдня”, „Почаївська Лавра зі сходу”, „Вид на околиці з тераси Почаївської Лаври”, „Собор Почаївської Лаври”

(Вчитель показує їх глядачам.)

Усі ці чотири акварелі нині зберігаються в Київському державному музеї Т. Г. Шевченка. Копії цих акварелей можна побачити в Тернопільському краєзнавчому музеї.

IV ведучий. У Почаєві поет продовжував фольклорні студії. Відомо, що 20 жовтня він записав тут кілька українських народних пісень: „Гиля-гиля, селезень...”, „Ой у саду, саду...”, „Ой пила, вихилила” та інші.

Ці пісні були записані олівцем у подорожньому альбомі 1846—1850 pp. їх можна почути й тепер у селах поблизу Почаєва, в Рівненській і Волинській областях.

А зараз послухайте одну з цих пісень.

(Звучить пісня „Ой у саду, саду...”)

Сторінка четверта

І ведучий. З Почаєва Т. Шевченко попростував до Кременця.

Шлях до Кременця тягся поволі, Вітер „бабине літо” снував. Подивитись на радощі й болі (В наші землі Кобзар мандрував.

Він вслухався у лірників жалі, А у Кременці — в славу тих днів, Як Богданові хлопці карали На палаючій Боні панів.

І змальовував словом гарячим Ясні думи й жагу людських мрій, Щиру правду приносив незрячим, А зневірених кликав на бій...

Так писав про подорож великого Кобзаря Кременеччиною сучасний поет-тернополянин Олександр Бугай.

II ведучий. Що ж побачив у Кременці Тарас Шевченко?

До сьогодні найбільшою окрасою Кременця залишається Бона — Замкова гора. На цій горі дотепер залишилися руїни старовинного замку, що належать, за переказами, королівні Бонні. Саме з цієї гори розпочав Шевченко знайомство з Кременцем. Гора Бона пам'ятає навалу орд хана Батия, для яких вона залишилася неприступною. Та замок зруйновувався і відбудовувався кілька разів. Зокрема, у 1648 році козацьким військом під проводом Максима Кривоноса.

(Спроектовується портрет Максима Кривоноса і звучить пісня „Ой там на горі Січ іде”.)

III ведучий. А потім Шевченко оглянув Кременецький ліцей, слухав розповіді про історію закладу, його засновників. У повісті „Варнак” Шевченка читаємо:”Мир праху твоєму, благородний Чацький. Ти любив світ і освіту. Ти любив людину, як нам Христос її любити заповідав”.

Цікавлячись пам'ятками архітектури, Тарас Григорович оглянув Богоявленський монастир та монастир Францисканців.

ІV ведучий. Дотепер невідомо, скільки днів пробув поет у Кременці.

Тут він почув оповідь про мужню Ірву, про дівочі скелі та записав їх, зробив у місті деякі замальовки. А свої враження після відвідин Кременця поет передав у повісті „Варнак”.

Сторінка п'ята

І ведучий. На Тернопільщині свято бережуть пам'ять про Великого Кобзаря, досліджують його творчість. І нині у вінку всенародної шани Великому Кобзареві є внесок тернопільчан. На території області встановлено понад шістдесят пам'ятників поетові. Серед них роботи тернопільських скульпторів Миколи Невеселого, Володимира Лупійчука.

Цікаві роботи на шевченківську тематику в тернопільських живописців Львова, Ткачика, Миколишина.

Свої рядки у художню Шевченкіану вписали і тернопільські майстри слова.

Сьогодні ви почуєте вірші поетів Тернопілля, при-свячені Тарасові Григоровичу Шевченку.

(Виходять чотири читці.)

Перший учень.

Борис Демків

Везувій гніву і любові

Духовні не руйнують мости,

Як слів не вбити кулям ні багнету...

З епохою зустрітися на „ти”

— Найвище одкровення для Поета...

І він досяг цього ціною мук,

Ціною жертви, зречення, офіри.

І новий світ тоді одкривсь йому.

В ударах струн караючої Ліри!

2 учень.

Микола Тимчак

Дума про Тарасову свічку

Втомлено схлипує свічка в обіймах руки,

Світло загусле стікає по скроні Тараса.

Знову позую хлопчиною через роки,

Через невитерту шибу прижовклого часу.

Пальці чутливі намацують пульс олівця,

Темрява долі задмухнути пломінь не сміє.

Чистий намір перехоплює порух лиця...

З учень.

Володимир Вихрущ

„Монолог Шевченка у Кременці”

Кременцю, Кремене,

Брате за долею,

Шрами на камені,

Тихі гаї задумані,

Збуджені волею,

Мужні, нескорені

Мури твої.

Кременцю, Кремене,

Орди Батиєві

Стрів ти, як личить

Вою в бою.

Скелі дівочі

В ніжному вияві

Вкрив ти століттям

Гордість свою...

4 учень.

Омелян Чорноус

Пробач нам, Тарасе

Пробач нам, Тарасе, правнукам змореним,

За покору заблудства і страх,

Що так довго були нечестивим покорені,

Що зганьбили прадідівський прах.

Ми в найтяжчі часи розмовляли з тобою,

Брали в руки священний „Кобзар”.

І словами твоїми, як водою живою,

Ми гасили зневіряння жар.

Ти хотів, щоб тебе в сім'ї вольній згадали ми.

Якщо бачиш і чуєш, то знай:

Ми зібрали святий урожай.

Віще слово твоє й дотепер не втомилося,

В яничарські пробилось серця.

Україні у світле дорога відкрилася.

Та, якій вже не буде кінця.

Щоб в майбутньому ми твоїм словом,

не молотом,

Пробивались до правди в житті,

В „Кобзарі” будуть літери з чистого золота,

Бо й насправді вони — золоті.

I ведучий.

Я Шевченка бачу, мов живого,

Розмовляю щиро, мов з живим,

Намагаюсь якомога довше

Наодинці бути поруч з ним.

Запитай киргизів чи евенців,

Білорусів, ненців чи татар:

— Чи знайомий вам Тарас Шевченко?

Скажуть: „Він — великий наш Кобзар!”

Ти завжди в серцях людей, Тарасе,

Хай замруть з повагою віки,

Бо ніколи час твої не згасить

Полум'яні золоті рядки!

(Звучить пісня у виконанні шкільного хору „На високій дуже кручі...”)

II ведучий.

Поглянь, Тарасе любий наш,

На рідну неньку Україну,

За котру мучився, страждав,

Безсмертним словом оспівав

Її в тяжку лиху годину.

Твій заповіт читають всі:

Хто доглядає колос в полі,

Веде космічні кораблі,

Будує селища нові,

Вугілля добува в забої.

Твоїх поезій спів високий

Вінчає слава світова.

І над Вкраїною луна

„Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива”.

(Хор виконує пісню „Реве та стогне Дніпр широкий...”)