загрузка...

Стаття ВОЛОДИМИР САМІЙЛЕНКО
ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА

1902 року з'явилась велика повість з селянського життя — «Земля», присвячена батькові письменниці Юліанові Кобилянському. Сама письменниця розповідає про задум повісті, який виник у той час, коли вона жила у Димці:

«Факти, що спонукали мене написати «Землю», правдиві. Особи майже всі до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала — ох, як хвилями ридала! Саме в той час лежав мій батько тяжко хворий, і я сама не почувала себе особисто щасливою. Написання тієї повісті дало мені рівновагу, вдоволення і гнало до дальшого творіння».

Отже, повість «Земля» не була даниною селянській тематиці, не була відповіддю на бажання деяких критиків. Це було органічне продовжування тих ідейно-творчих шукань, що виявились у всій попередній творчості, зокрема в «Некультурній». Деякі ескізи «Землі» ми маємо уже в нарисі «На полях» і в «Царівні».

Земля! Ця тема вабила багатьох письменників. Пригадаймо «Селян» Бальзака, «Землю» Золя, численні твори російської і української літератури. Провідна ідея «Землі» Кобилянської підкреслена в епіграфі німецькою мовою: «Навколо нас лежить не одна безодня, яку нам викопала доля, але тут, у нашому серці, є найбільша».

У повісті не слід шукати якогось глибокого аналізу соціальних взаємин, хоч там згадується про малоземелля і загострення соціальної боротьби між окремими групами селянства. Ми бачимо змалювання селянського побуту, зокрема забобонів, вірувань «тіней забутих предків» (тут справді повість Кобилянської випереджає твір Коцюбинського). Правда, і ці всі епізоди та моменти даються не в старому етнографічно-побутовому, а в новому, імпресіоністично-символічному плані. Центр уваги письменниці — не безодня навколо нас, а серце людини. Цих сердець, характерів у повісті багато: бідна наймичка Анна, старий Івоніка Федорчук, його дружина, сини Михайло і Сава, Рахіра та інші. Серед них виділяються найсильніші характери Анни і Михайла — з одного боку, Рахіри і Сави — з другого. З особливою любов'ю розкрито образ Анни. Мимоволі, очевидно, образ цей зближувався з улюбленими героїнями письменниці і підносився над оточенням своєю духовною і моральною вищістю, а «того не простив їй ніколи консервативний, упрямий мужицький змисл женського сільського світа». В такому ж напрямку вона збирається виховати свого сина:

«Анна дрижить над своїм хлопцем якоюсь боязкою любов'ю з цілої поважної глибокої душі, що натерпілася до дна і знає лише одну мету — вивести дитину свою в люди. її колишнє горе відтворило її очі, і інстинктом своїм пізнала життя — світ. Гарує і працює від рання до вечора на здобуття засобів до науки для сина, і щось мов силує її відорвати його від землі.

З нього будуть люди, як покине землю». Читач наш відчуває всю неслушність такого розв'язання проблеми, йому хочеться сказати: не тікати треба від землі, а докорінно змінити, перебудувати на ній життя так, щоб легко, вільно і щасливо дихалося на цій землі трудящим людям. Проте читач не може відірватися від тексту повісті. Нас чарує її розповідь, в якій відтворюються складні психологічні конфлікти, переживання Анни, Михайла, старого Івоніки, захоплює нас якась нова, незвична і разом з тим своя, рідна мова. Наше серце не може не стискатися, коли ми читаємо епізоди, в яких відтворено горе батька:

«— Михайлику, Михайлику! Що ти робиш своєму татові! — скрикнув на те все в дикій розпуці Івоніка, закривши бурливим рухом лице... Якнайкраще хотів він похоронити свого нещасного любимця, краплями був би кров свою віддав, коли б воно спричинилося до піднесення цієї пресмутної урочистої хвилі...»

А таких епізодів у повісті багато.

Читач був захоплений повістю. Михайло Коцюбинський у своєму листі до Кобилянської писав:

«Пишу до Вас під свіжим вражінням од вашої повісті «Земля». Я звичайно багато читаю, але признаюся, що давно читав щось таке гарне, таке захоплююче, як «Земля». Я просто зачарований вашою повістю; все — і природа, і люди, і психологія їх,— все це робить таке сильне вражіння, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що, од серця дякуючи вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу. Яка шкода, що ми не можемо мати вашої повісті на Україні».

 

ЄВГЕН КИРИЛЮК

1940 р.

Ольга Кобилянська в критиці та спогадах .— К., 1963.— С 204—206.


загрузка...
загрузка...