загрузка...

Стаття ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА

Повхліб Вікторія

Київ 2003

Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в містечку Гура-Гумора (сучасна назва Гура-Гуморулуй) на півдні Буковини (тепер - територія румунії) у родині дрібного урядовця. Батько Юліан Кобилянський народився в Галичині. Він належав до шляхетного роду, який мав свій герб і походив із Наддніпрянщини. На жаль, папери, що посвідчували б спадковість родової ознаки, з легковажної руки батька Якова Кобилянського (діда Ольги), який вважав, що синові для доброго заробітку достатньо буде лише його розумної голови, не мали нотаріального підтвердження, що зрештою, позначилось на долі О. Кобилянської. Мати Ольги, Марія Вернер походила з німецької родини, що дала німецькій літературі поета-романтика Захарія Вернера. Будучи спольщеною німкою, з любові до свого чоловіка Марія Вернер вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала всіх дітей у пошані й любові до свого українського коріння. У багатодітній родині (семеро дітей !) Ольга була четвертою дитиною.

Через п?ять років після її народження батька переводять до міста Сучави. Там Кобилянські знайомляться з місцевим парохом та українським письменником Миколою Устияновичем. Це була чи не єдина родина серед тамтешньої інтелігенції, де співали українських пісень та говорили по-українськи. Як між родинами в цілому, так і між їх доньками, зокрема Ольгою Кобилянською та Ольгою Устиянович, зароджуються приятельські стосунки, що триватимуть до кінця життя майбутньої письменниці. 1871 року родина Кобилянських переїздить до Кімполунга, де минули дитинство і юність Ольги. У Кімполунзі дівчина відвідує початкову народну школу, навчання в якій проводилось виключно німецькою – офіційною мовою тогочасної Буковини. У школі на О.Кобилянську значний вплив мала її вчителька п. Міллер, яка прищепила дівчинці любов до книг; а у частих бесідах про літературу стала для неї старшою подругою. З народної школи Ольга перейшла до дівочої нормальної школи, в якій навчалася лише до п?ятого курсу, бо для оплати подальшого навчання доньки в батька не вистачило грошей – добру освіту важливо було дати насамперед синам.

"Господарське знання, знання красного шиття, гафтів, краснопис... знання святого письма, читання взагалі, знання французької мови (хоча б лише поверхове), гра на гітарі, на фортеп?яні, танці - от і все, що давалось дівчині як духовне вино", - так писала у своїх спогадах О. Кобилянська про освіту матері. подібна доля мала би складатися і в письменниці.

Незважаючи на вимушене припинення навчання, О. Кобилянська продовжувала здобувати нові знання шляхом самоосвіти, що хибила на несистематичність, проте була досить глибокою. У цьому своїми порадами частково допомагали брати, які навчалися в університеті. Водночас бездоганне володіння німецькою мовою надавало вільний доступ до набутків тогочасної науки та культури. О. Кобилянська була ознайомлена із відомими на той час працями економічного, соціального, природознавчого характеру. Її улюбленими письменниками на той час були Шекспір, Шіллер, Гейне, Толстой, Тургенєв Достоєвський та інші. Із сучасної філософії вона добре знала та захоплювалася ідеями німецького філософа Ф. Ніцше.

Брак людського спілкування компенсувала дівчині багата буковинська природа. Саме природа зміцнювала, впевнювала її, допомагала викристалізовувати її почування, віднаходити втрачену душевну рівновагу.

Саме на той час припадають перші проби пера О. Кобилянської. У віці 13-14 років вона пише вірші німецькою мовою та малює олівцем, потайки веде щоденник, також німецькою мовою у готичному письмі. До попередніх уподобань Ольги можна було б додати захоплення музикою із самого дитинства, безмежну незрадливу любов до якої Кобилянська пронесе крізь усю свою творчість.

Тоді ж О. Кобилянська мала ще одне хобі, про яке саме згадувала у щоденнику, - це пристрасть до верхової їзди, що дарувала їй відчуття повної свободи у стримуваному леті її єства.

Не маючи відповідної для малювання школи, Ольга відмовляється від цього заняття, проте, не задовольняючись самими лише віршами та щоденником, починає писати оповідання (по-німецьки), які надсилала до численних журналів. Однак їх повертали назад, пояснюючи відмову недосконалістю молодого таланту.

перші оповідання О.Кобилянської - "Гортенза, або Нарис з життя однієї дівчини" (1880), "Воля чи доля" (1883), алегоричні замальовки "Видиво" (1885), "Голубка і дуб" (1886), більше оповідання "Вона вийшла заміж" (1886-1887).

Умовно названий "кімполунзький" період творчості ранньої О.Кобилянської знаменний тим переломом у її світогляді, який спричинив знайомство письменниці-початківця із Софією Окуневською, донькою повітового лікаря. Саме вона, а згодом і її своячка Наталя Кобринська, прочитавши перші твори Ольги, переконливо радили їй писати українською. Ольга Кобилянська старанно опановувала закони рідної мови, хоча це давалось нелегко. Будучи вже навіть відомою письменницею, вона часто просила українських письменників та митців виправляти мову її творів і вони радо на це приставали.

У 18-19 років, будучи ще в Кімполунзі, а потім у Чернівцях, О.Кобилянська захоплюється ідеєю жіночої емансипації. разом з М. Матковською вона організовує у Чернівцях "Товариство руських жінок на Буковині". Влітку 1892 року пише працю "рівноправність жінок", того ж року виступає у журналі "Народ" із нарисом "Жіноча вистава в Чикаго". 1893 року бере участь у виданні альманаху "Наша доля", вміщуючи в ньому оглядову статтю про жіночий рух у країнах європи, а 1894 року робить прилюдну доповідь "Дещо про ідею жіночого руху", опубліковану згодом у газетах і випущену окремим відбитком. Того самого року Кобилянська відкриває бібліотеку, навчає дітей грамоти.

1889 року Юліан Кобилянський виходить на пенсію і оселяється з родиною в село Димці Серетського повіту. Для О. Кобилянської розлука з улюбленим краєм була важкою та болісною, там, за її словами, вона залишила "велику частку своєї душі і своїх почуттів, багато образів, уяви і своєї сили".

проте на новому місці Кобилянські довго не затримались: через хворобливість матері та через молодших братів Ольги, які закінчували навчання, 1891 року родина переїжджає до Чернівців - міста, в якому О. Кобилянська житиме до самої смерті.

Для письменниці почався новий період життя. Із приїздом до Чернівців - "серця Буковинської України" – для неї відкривається новий світ, широкий і багатий для творчої праці. Тут вона могла читати літературні та мистецькі журнали, ознайомитися з творами української сучасної літератури, безпосередньо спілкуватися з освіченими людьми, інтелігенцією. Відтак життя письменниці, стаючи дедалі розмаїтішим і багатшим на події, дає нові, додаткові імпульси для творчих пошуків. Заохочена ще з молодих літ підтримкою С. Окуневської і Н. Кобринської, Кобилянська твердо постановляє писати українською мовою. Вона переробляє німецьку повість "Вона вийшла заміж" і під заголовком "Людина" друкує її в "Зорі" 1894 р. пише українською мовою свою наступну повість "Лореляй" і 1891 р. надсилає до журналу "Народ", редактором якого був Михайло павлик. Схваливши повість, павлик проте відмовляє Кобилянській у друкуванні, мотивуючи свій крок завеликим обсягом твору та політичним спрямуванням самого журналу. Саме завдяки повісті "Лореляй" з О. Кобилянською як з письменницею знайомиться Леся Українка, яка 1891 р. прочитала рукопис й відтоді пильно стежила за будь-якими з?явами інших творів. Відтоді і упродовж понад 10 років (від 1899 до 1913 р. р.) між Лесею Українкою та О. Кобилянською починається листування, сповнене щирого почуття взаємної симпатії... У своїх листах до Кобилянської Леся Українка називає її "цвітом папороті", "квіткою лотосу". подекуди складається враження, що листи Лесі Українки - це радше зразки якоїсь високої поезії, інтимної лірики: "Мій любий чарівний квіте!.. Мені здається, що цвіт папороті, якби він був, то був би до Вас подібний... Любий, далекий лотосевий квіте!.." – зверталася вона до подруги. Ольга ж, свою чергою, називала Лесю Українку "білим лебедем".

На запрошення Лесі Українки 8-27 серпня 1899 р. О. Кобилянська побувала у Зеленому Гаї на полтавщині біля Гадяча, на хуторі Косачів. під час цієї поїздки письменниця відвідала Київ, де запізналася з українськими родинами Старицьких, Лисенків, письменниками І. Нечуєм-Левицьким М. Коцюбинським; відвідала могилу Т.Шевченка у Каневі. Двічі - 1901 і 1903 р. р. – Леся Українка приїздила гостювати до О. Кобилянської у Чернівці.

подруги - мисткині їздили до Кімполунга, ходили на прогулянку в гори. У Західній Україні близькими друзями Кобилянської стають В. Стефаник, є. Ярошинська, М. павлик, з якими вона заприязнилась у Львові, на ювілеї І.Франка з нагоди 25- річчя його літературної діяльності. На початку 1900-х у Чернівцях О. Кобилянська зустрічається і відтоді товаришує із чеським етнографом, ученим, письменником Ф. ржегоржем, болгарським письменником п.Тодоровим, з яким мала гарні особисті і творчі стосунки.

Водночас у творчості О. Кобилянської ІІ половини 90-х і початку 900-х р. р. відчутно значне піднесення. 1894 р. у журналі "Зоря" було надруковано перший твір О. Кобилянської українською мовою - повість "Людина", 1896 р. виходить друком повість "Царівна", яка фактично і вводить письменницю в українську літературу. На сторінках галицьких часописів "Зоря", "Буковина", у "Літературно-науковому віснику" друкуються твори, написані авторкою упродовж 1888 - 1895: соціально-психологічні оповідання "У святого Івана" (1895), "Банк рустикальний" (1895), "На полях" (1898), "За готар" (1903); настроєві психологічні образки "Жебрачка" (1888), "покора" (1898); поезії у прозі, новели: "Що я любив" (1896), "Акорди" (1898), "рожі" (1898), "під голи небом" (1898), "Там звізди пробивались" (1900), "Смутно колишуться сосни" (1901); "Він і вона" (1895), "поети" (1899), "Сліпець", "Через море" (1903), "Ідеї" (1906). Окремим виданням виходить друком мала проза у книжках "природа" (1895), "Некультурна" (1897), "покора" (1899), "До світа" (1903). Одночасно з?являються переклади творів О. Кобилянської іноземними мовами: 1901 німецькою збірка її новел "Українські новели", яка містила "Битву", "природу", "Некультурну"; 1906 р. ця збірка з?являється у чеському перекладі з аналогічним заголовком і змістом. російською мовою новели О. Кобилянської за посередництвом їх перекладу Ольгою Косач (сестрою Лесі Українки) з 1900 р. друкує журнал "Жизнь", "Жебрачка", "Банк рустикальний", "У святого Івана".

 

Тонкі психологічні спостереження авторки за внутрішнім світом, духовними пориваннями її персонажів, розкриття багатства і краси світу природи, переплітаючись із глибокими ліричними відступами та музичними інтонаціями, що породили шедеври української новелістики, виявляють нові неоромантичні тенденції тогочасної світової літератури.

Однак поява в українській літературі імені О. Кобилянської не була сприйнята однозначно. письменники і критики "старої генерації" (І. Нечуй-Левицький, М. Грушевський, почасти І.Франко, а особливо С. єфремов) звинувачували письменницю у нехтуванні в її творах справжнім життям, у невідповідності її сюжетів здоровому глузду, у сповідуванні культу краси, індивідуалізму, у зневазі до народних мас. Найбільше закидів стосувалося "німеччини" авторки - надмірного, на їхню думку, захоплення високими зразками європейської літератури, яку Кобилянська знала і під впливом якої до певної міри перебувала. Натомість письменники-модерністи, зокрема Г. Хоткевич, М.Сріблянський, О.Луцький і чи не найбільше Леся Українка, захищаючи споріднені з їхнім естетичним світоглядом творчі знахідки О.Кобилянської, високо цінували її творчість, називаючи "жрицею краси", проголошували її провісником високо європейського українського мистецтва.

1903 р. Кобилянська зібралася вдруге поїхати до Києва - на ювілей М.Лисенка. Та важко захворіла мати, і Ольга змушена була залишитися вдома. Тяжка праця по господарству (усі хатні обов?язки вона взяла на себе), а також простуда викликали хворобу у самої Ольги. Наприкінці 1903 р. її розбив частковий параліч. І хоча часті лікування на німецьких та чеських курортах до певної міри знешкодили наслідки недуги, починаючи з 1903 р. вона постійно хворіє, а коштів на систематичне лікування не вистачало. приблизно в той самий час, десь на початку 900-х р. р. (1901-1903 р. р.), О. Кобилянська переживає драму особистого життя, пов?язану з іменем Осипа Маковея.

Тривалі дружні стосунки, які виникли між О. Маковеєм та О.Кобилянською із взаємної симпатії з часом переросли у глибоке кохання. О.Кобилянська мріяла про одруження, і навіть першою заговорила про це.

проте О.Маковей несподівано одружився з іншою жінкою. Такий невмотивований учинок з боку коханої людини боляче вразив письменницю, залишив по собі глибоку душевну рану. Як згодом виявилось назавжди. В Ольгу Кобилянську були закохані Я.Весоловський (редактор "Буковини"), німець доктор Отто, молодомузівець Остап Луцький, чиї платонічні взаємини із письменницею відображені в його любовному листуванні з 1904 до 1907 р. р.

На пошану О.Кобилянської О. Луцький видав розкішний мистецький альманах "За красою" (Чернівці, 1905), де вмістив найкращі твори переважно українських модерністів. Однак уже до кінця свого життя О.Кобилянська залишалася самотньою.

У 900-х р. р. ХХ століття Кобилянська подарувала українській літературі шедеври не лише жанру малої прози: 1902 р. вона пише соціально - побутову повість "Земля", а в 1999 р. - лірико-романтичну повість "В неділю рано зілля копала..." Обидва твори остаточно вписали ім?я їхньої авторки в історію української літератури, а за сприятливих умов історико-політичних реалій, поза сумнівом, ввели б Ольгу Кобилянську і до реєстру вершинних зразків світової класики.

На той час припадає і продовження порушеної в ранніх повістях "Людина" і "Царівна", а також у новелах морально-етичної проблематики неординарної особистості, митця або й інтелігента у суспільстві, пошуків та шляхів самовдосконалення і творчої реалізації, модифікованої у повістях "Ніоба" (1905), "Через кладку" (1913).

Упродовж 1915-1923 р. р. О. Кобилянська пише низку оповідань, новел, нарисів, у яких розкриває трагічну безвихідь, страждання, розпуку і біль, викликаних драматизмом ситуації, породженої першою світовою війною - "Лист засудженого вояка до своєї жінки", "Назустріч долі", "Юда" (усі 1917), "Сниться" (1922), "Зійшов з розуму" (1923), які увійшли до збірки "Але Господь мовчить..." (1927).

У період 20-30-х р. р. з-під пера О.Кобилянської виходять друком новели, в яких відчувається вплив символізму та містики; сюжетами деяких творів стають злочини, зумовлені патологічними відхиленнями психіки: "Лісова мати" (1917), "Василка" (1922), "Вовчиха" (1923), "Огрівай, сонце..." (1927), "пресвята Богородице, помилуй нас!" (1928), "Не смійтесь" (1933).1926 р. публікується роман "Апостол черні", в якому О. Кобилянська втілює ідеал досконалої особистості, самодостатньої у готовності служити своєму рідному народові.

після смерті батьків життя письменниці стає ще важчим. Внаслідок паралічу лівої сторони О. Кобилянська змушена проводити час переважно у ліжку. Від 1912 р. матеріальне становище письменниці стає скрутним, вона живе у постійних злиднях. Інколи українські письменники, зокрема Х.. Алчевська, висилали їй грошову допомогу і пакунки з продуктами.

1927 р. минало 40 років літературної творчості О. Кобилянської. З цієї нагоди уряд радянської України призначив письменниці по життєву пенсію і запрошував її переїхати на постійне проживання. проте румуни, які тоді окупували Буковину, не дали Кобилянській закордонного паспорта. 1928 р. письменниця їде лікуватися у Франтішкові Лазні до Чехословаччини. З ініціативи Українського Громадського Комітету (на чолі із М. Шаповалом) у празі громадськість влаштовує урочистий вечір на її честь. А 1931 року О. Кобилянську іменували першим почесним доктором Українського Вільного Університету у празі.

після повернення додому, у Чернівці, О. Кобилянська на кошти, виручені із розпродажу своїх творів у радянській Україні, купила собі будинок. Однак жила у ньому недовго. Внаслідок повторного паралічу 1938 року письменниця цілковито втрачає здатність ходити, а по чотирьох роках, 21 березня 1942 року Ольга Кобилянська помирає. Звістка про смерть великої Українки та великої Мисткині з?явилась у "Краківських вістях" через тиждень, а до Галичини дійшла із ще більшим запізненням...

Ольга Кобилянська була людиною зі своїми чеснотами та вадами, зі світом тонких відчуттів та глибоких переживань, з помилками і втратами у житті, з мріями, які збувалися і не зовсім.


загрузка...
загрузка...