Іван Чендей - реферат з української літератури - українська література - шкільна програма 12 класів 

Стаття - Іван Чендей

(1922-2005)

Йде другий рік, як немає з нами письменника Івана Чендея, і це надто малий час, аби оцінювати його творчу постать з історичної відстані, та думаю, час не внесе суттєвих коректив у той усталений образ митця, що склався у читача ще за його життя. Офіційні нападки на талант Чендея, котрі довелося чути людям старшого покоління, сьогодні опали, як лупина, зоставивши нам живу насінину.

Іван Михайлович прожив велике життя, отож і зазнав усього, що й більшість наших краян за цей час на історичній дорозі. Двадцяте століття, що припало на долю письменника, було, мабуть, найжорстокішим, з усіх століть, пережитих людством. Дві світові війни породило це століття, привчивши людей до крові, а отже, до знецінення людського життя.

Народився Іван Чендей 20 травня 1922 р. в с.Дубове на Тячівщині в багатодітній селянській родині. То були тяжкі повоєнні роки, та масариківська Чехословаччина, в яку увійшло на той час Закарпаття, бурхливо розвивалося, набувала слави острова добробуту в Європі. Однак добробут так і не дійшов до колоніальної Верховини - тут доводилося, як і сьогодні, не жити, а виживати. Охочий до науки Іван усе-таки після сільської школи здобуває освіту в російській гімназії у Хусті, де на той час відомий нині вчений-фольклорист Петро Васильович Лінтур згуртував навколо себе талановиту літературну молодь. Зі стін Хустської гімназії вийшов, зокрема, талановитий поет-антифашист Дмитро Вакаров.

Починав учитися майбутній письменник у гімназії за демократичної Чехословаччини, та в 1939 р. гортіївська Угорщина окупувала Закарпаття, і до матеріальної скрути додалися ідеологічні утиски. Та все ж у 1941 р. гімназисти видають літературний альманах «Будет день», де надруковано і літературні спроби Івана Чендея. А в листопаді 1944 р. молодий літератор стає учасником з'їзду народних комітетів, котрий проголосив возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною.

Для соціального зростання біографія Івана Чендея була бездоганна, тож він потрапляє на роботу в головну газету краю «Закарпатська правда». Одночасно навчається на філологічному факультеті Ужгородського державного університету. І робота, і навчання укріпили його в освоєнні української літературної мови, і то настільки, що згодом найавторитетніші словники ілюструватимуть уривки з його творів як літературну норму.

Коли я навчався в університеті, Іван Михайлович був саме відповідальним секретарем Закарпатської організації спілки письменників України. Треба відзначити, що всіляким білялітературним пройдисвітам він перепиняв дорогу в ряди письменницької Спілки. І під це не раз недоброзичливці підводили ідейну платформу, звинувачуючи його у місництві.

Тим часом тодішні твори письменника цілком уписуються в постулати соціалістичного реалізму, які так тяжко давалися письменникам старшого покоління.

Уже перша книжка новел «Чайки летять на Схід» стала явищем у новій закарпатській прозі. В рамках соцреалізму помістилися і твори збірки «Вітер з полонин» (1958), повість «Терен» (1958), -про минуле Закарпаття можна було писати просто реалістично, а виходило соцреалїстично. Те ж стосується збірки оповідань «Ватри не згасають» (1960). Та влада вимагала від письменників писати про сучасність. Про людину-творця майбутнього. Отут уже талант нерідко спотикався.

Щоб не борсатись у власних сумнівах, Іван Чендей вирішує податися на вищі літературні курси при Літературному Інституті ім.Горького (1960-1962). Два роки, проведених у Москві, де літературне життя тоді нуртувало на повну силу, зарядили письменника новою енергією. Він береться за роман «Птахи полишають гнізда». Просили сучасної тематики ? - то маєте!

Роман тоді дістав різку оцінку місцевих і не тільки місцевих ревнителів соцреалізму з кандидатським світорозумінням. Не до кебети було тим неборакам, що письменник випередив своїм твором майбутній потужній літературний пласт у радянській літературі, що виявилося згодом у творчості Айтматова, Астаф'єва, Белова, Распутіна, Шукшина та багатьох інших письменників, котрі з об'їждженої траси звернули на пішник і пронизали броньовану сучасність болем одвічного сина землі.

Щоправда, у всесоюзних та республіканських часописах віддали належне романові Г.Карабельников, М. Ільницький, молодий тоді ще В.Фединишенець.

Не забудьмо, що Іван Чендей свого часу допоміг багатьом письменникам старшого покоління вписатися виданнями творів у новий літературний процес, опікував чимало фольклорних видань. Однак несправедливо поставився, приміром, до творчості Юрія Станинця, священика: мовляв, нехай вибирає або духовний сан, або література. Звичайно, він би не зміг допомогти, але все ж, але все ж...

А все ж він згодом заперечить себе тодішнього повістю «Іван», де комуністичному активістові протистоїть священик. Конфлікт між ними типовий для радянської літератури. Нетиповим, винятковим було те, що перемагає правда священика, а якщо глибше - духовне начало торжествує над пожадливістю і самовпевненістю тимчасової влади.

Повість увійшла до збірки «Березневий сніг» (1968). Було іще на біду оповідання, в якому впізнав себе в неприглядному вигляді один з обласних партійних зверхників.

Знайшлися в компартії письменники напохваті, що засудили твір, але партії було цього замало, то ж у рідному селищі Дубовому організували велике театральне дійство, де вправлялися в словоблуді всілякі підспівувачі влади від імені народу. Досі бачу перед очима замашну рубрику в «Закарпатській правді» «Чому обурилися дубівчани?»

Оскільки Іван Чендей не розкаявся в написаному, його виключають з компартії, що означало великі проблеми із друкуванням творів.

Заново повість «Іван» побачила світ аж у 1994 р. (книга «Калина під снігом»). Звичайно, в часи горбачовської перебудови Іванові Чендею запропонували поновитися в компартії. Та на це він не купився, був серед організаторів Товариства української мови та Народного руху на Закарпатті.

Тепер виведено на світ Божий багато імен, які задовго до 1945 р. возз'єднали духовно наш край з Україною, проте саме Іван Чендей перший заговорив на всю Україну про Закарпаття так, що нас почули. Етапним у всій нашій літературі став роман «Птахи полишають гнізда», де письменник забив тривогу про духовне спустошення народу, що приводить до його виродження. І це спустошення триває. Коли шукати в нашій літературі паралель Іванові Чендею - то це насамперед Олесь Гончар з його болючим розвитком від «Прапороносців» (1946-1948) до «Собору» (1968).

У доробку Івана Чендея також повісті «Житіє Антона Кукурічки» (1988), «Далеке плавання» (1989). роман «Скрип колиски» (1989). До 80-ліття письменника вийшов двотомник його творів («Вибране», 2002). Кращі його твори перекладені російською мовою. І сам він активно перекладав з угорської - оповідання Жігмонда Моріца, повість і роман Мора Иокаї. У співавторстві із видатним режисером Сергієм Параджановим він створив сценарій до фільму «Тіні забутих предків», який після творів Олександра Довженка став новою візиткою українського кіно у світі.

В Україні Іван Чендей здобув найвищі літературні нагороди -Національну премію ім.Т.Г.Шевченка та премію Українського фонду культури ім. В.К.Винниченка. Помер 29 листопада 2005 року.


загрузка...
загрузка...