загрузка...

Стаття - Пішов у дорогу за ластівками (Урок пам'яті, присвячений Володимиру Підпалому)

8 клас

 

К. Плівачук,

кандидат педагогічних наук Київська обл.

 

Мета: ознайомити учнів з життям В. Підпалого, розвивати моральні якості, виховувати почуття патріотизму.

Обладнання: портрет Володимира Підпалого, прикрашений українським рушником; під портретом дати: 1936—1973.

На сцені стіл, застелений вишитою скатертиною. На столі запалені свічки, ваза із колосками та гронами червоної калини. За столом сидять вчитель, учні.

Хід уроку

Учень:

Коли я вмру,

замість мене залишаться діти

і турботи щоденні нові і старі.

Коли я вмру,

замість мене залишаться квіти

і степи України й висока вода на Дніпрі.

Коли я умру,

хай поплачуть, бо так вже ведеться,

вип'ють чарку в печалі

і знову до праці ідуть.

Може, я не умер,

а спинилося втомлене серце,

щоб в землі стать землею

і землю нарешті збагнуть.

Учитель. Так думав і писав поет Володимир Підпалий. Не для власної утіхи, не декларуючи, а підсумовуючи поетичний і людський досвід. Це була мова совісті вільної людини, вдячної за те, що їй нема у кого просити вибачення.

Поет цей, на відміну від своїх сучасників — Івана Драча, Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Бориса Олійника, — за життя був маловідомий, бо рідко видавалися його твори. Десяткам книг поезій давав дорогу Підпалий, працюючи редактором у видавництвах, а власні лежали у шухлядах. У так званий застійний період по-різному складалося життя письменників. Сірий прес тих часів давив безжально. Підпалий був оточений завісою підозри, йому навішували різи ярлики, а він мав свої погляди, любив свій народ, з болем у серці переживав удари тяжкої долі і продовжував творити.

Учень:

Коли мене питають: "Рідну мову

Чи зміг би поміняти на чужу?

Моя дружина сину колискову

Співає тихо... Краще не скажу..."

Коли мене питають: "Україну

Чи зможеш ти забуть на чужині?"

Кричу: "Кладіть живим отут у домовину...

Однаковісінько мені..."

Учитель. Як інакше міг сказати поет, котрий народився на полтавській землі, яка дала нашій літературі Івана Котляревського, Григорія Сковороду, Леоніда Глібова, Миколу Гоголя, Олеся Гончара? Тому, мабуть, не дивно, що на цьому розлогому дереві зріс і талант Володимира Підпалого. Його вірші, прості й мудрі, творилися не за зразком, а виростали з болю поетового серця і були сповнені високої духовності. В атмосфері масового цькування талантів Володимир Підпалин вистояв, навіть підтятий жорстокою хворобою, не зрадив ні себе, ні друзів.

Учень. Він родом з покоління, у якого "дитинство в дитинстві украла війна". Батько не повернувся з фронту. Рано померла мати.

Володимир Підпалий був зітканий з любові — до людей, до родини, до дітей, але найвеличнішою була його любов до матері. Ця любов була високою і святою.

Учениця читає вірш В. Підпалого "Матері".

Ансамбль дівчат виконує "Пісню про рушник", сл. А. Малишка, муз. П. Майбороди.

Учитель. Наприкінці п'ятдесятих років Володимир Підпалий вступив на філологічний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка. Саме в цей час із глибини поетичного життя наростала нова березнева хвиля. У нього не було вибуху, як у "шістдесятників". Перші свої вірші Підпалий виносив на люди в університетській літературній студії, друкував їх у вузівській газеті.

Учень. Із спогадів Зінаїди Тарахан-Берези: "При першій зустрічі кожен звертав увагу на його очі — сині, привітні, блискучі. Ні в кого я не бачила таких очей — в них світилася його душа — поетична, прекрасна, в якій було щось від неба і степу..."

Учениця. Із спогадів Наталії Кащук: "Одяг на Володі був дуже охайний, єдині брюки, але випрасувані між двох газет, щоб стрілки не зникали, щоб собака міг об ту стрілку і носа порізати. Пристрастю його були авторучки, що саме входили у широкий вжиток. І найкращим призом була відзнака премією "Золоте Саме в університеті він зустрів свою долю — любу чорняву Нілу Момотенко із Сквири."

Учитель. Любив Володя разом із Нілою бродити тихими вечорами алеями київських парків. У такі вечори вони зачаровувались природою і співали українські пісні.

Інсценізація: Володимир і Ніла ідуть по сцені. тримаючи жмуток осінніх кленових листочків і співають пісню "Ніч яка місячна. "Володимир читає своїй коханій вірші, які він пізніше присвятив Нілі: "Падолист", "Любов".

Учитель. Ніла Підпала. Вона була музою поета. Любов його до неї була особлива, висока і свята. Він був увесь зітканий із цієї любові. Любив своїх дітей, Олю та Андрія. Сьогодні Ніла Підпала, Берегиня його спадщини і продовжувачка роду, у нас в гостях. Запрошуємо її до слова.

Виступ Ніли Андріївни Підпалої, директора літературно-меморіального музею М. Т. Рильського у Києві.

Учитель. В особі Підпалого маємо самобутнього лірика, поета, чиє слово гідне того, щоб стати перед судом найвимогливішої аудиторії. Він автор збірок: "Зелена гілка", "Повесіння", Тридцяте літо", "В дорогу — за ластівками", які були видані за його життя, а посмертно — "Сині троянди", "Береги землі".

Учень. У своїй книзі "В дорогу — за ластівками" В. Підпалий відтворює власну картину життя. Поет побачив, як здіймає "срібний пил" роса, почув терпкі пахощі кропу, що дихнули в серце з буйнозеленого царства, виплеканого матір'ю. Він сприймав цю красу життя своїми здивованими очима. Його світле хвилювання бентежить і наші душі. І в цьому сила поетового слова.

Читання вірша В. Підпалого "Доньці".

Учениця. У збірці "Тридцяте літо", яку дуже любив поет, владарює сонет. Після тридцятого літа йому лишилося прожити лише сім. Невиліковна хвороба зробить свою справу, але він встигне багато. Поет поспішає поділитися з людьми скарбами своєї душі, своїм розумом.

Читання вірша В. Підпалого "Іду до перших кроків..."

Учень. У збірці "Повесіння" В. Підпалий роздумує над своєю роллю у суспільстві, відчуваючи себе кровно спорідненим з тими, що залишили нам у спадок майбутнє, проповідує чесність ужитті і мистецтві:

Хай кожне слово,

кожна доба прожита

будуть правдиві,

наче остання мить тих,

що лежать в могилах, тих,

що останнім словом

заповіли нам: "Жить".

Учениця. Книгу "Синя птиця" автор готував ще сам. Але, на жаль, вилетіла у світ "Синя птиця" уже після його смерті. А тепер стукає у вікна нашого серця і приносить нам ніжну любов до отчого краю. Тільки людина, що чесно пройшла життєвий шлях, віддавши рідному народу всі свої сили і талант, могла написати оці сповнені світлої печалі і щему рядки:

Візьміть мене, ліси, — а місця досить, —

не вріжу гілку, не зламаю кущ,

гарячим листям спалахну під осінь,

вдихну в людей замрію диких пущ...

Візьміть мене, річки. На ваші хвилі

Хай ляжуть думи чесні, як вінки,

І просто неба тихі й просвітлілі

Пливуть, мої продовживши роки...

 

Учитель. Поет свідомий того, що дещицю добра для людей він залишив у своєму слові, "щоб людям воно вогнищем цвіло". Усе своє коротке життя він заповідав любити людину, якій віддав до крихти усе тепло свого серця. Тому і писав у своїй поезії:

Тільки той життя свойого варт,

Хто вмер і знов воскрес на полі бою.

Час, коли жив і творив поет,

залишився у його слові.

Так і жити йому довгі віки.

Лунає пісня "Лелеченьки", сл. Д. Павличка, муз. О. Білаша.

Учень. Напередодні 280-річчя від дня народження відомого українського письменника і філософа Григорія Сковороди вийшла збірка "Сковородинські думи" Володимира Підпалого, упорядником якої є дружина поета Ніла Підпала. Видавці добре постаралися, щоб книжечка вийшла цікавою, приваблювала читача. До збірочки додана післямова Я. Розумного, де просто і дохідливо аналізуються основні мотиви творів В. Підпалого.

Учениця. Філософія Григорія Сковороди була дуже близькою В. Підпалому, адже в її центрі стояла Людина, її сенс життя. Бажання пізнати себе, щоб усе краще віддати людям, було потребою душі обох митців, яких породила полтавська земля. Символи й алегорії, які використовував у своїй творчості філософ, дають змогу В. Підпалому правдиво й критично поглянути на світ тоталітарного режиму, в якому він жив. Цьому сприяє й ліричний жанр поезії — медитація.

Учитель. Уже в першому вірші "Зачин" відчувається перегук століть, адже епоха, в яку жив Григорій Сковорода, багато чим нагадувала часи, коли виступав у літературі В. Підпалий.

Учень читає вірш "Зачин".

Хрущовська відлига породила шістдесятників, тому в вірші "Ранок" поет говорить про надії, які не справдилися. І мати мугиче про себе пісню, адже був час , коли цей жанр майже замовк. А в цій пісні втрата людиною свого роду, без якого вона стає безбатченком.

Учениця читає вірш "Казка-загадка, почута Григорієм Сковородою від коваля, та її наслідок".

Учень. Перед нами образ людини-перекотиполя , яка виросла без роду-племені, бо не було у неї ні матері, ні батька, ні друга, ні брата, ні дружини, ні дітей, а дід невідомо де загинув. Він не докоряє йому, не викриває, а співчуває його гіркій долі, яка збігається із історичною долею українського народу, у якого довгий час відбирали навіть власне ймення, образливо називаючи "малоросами", "окраїною" великої імперії.

Учениця. У вірші "Наука" висловлено основне філософське кредо Григорія Сковороди і водночас Володі Підпалого:

Учуся завжди я собою буть,

А надто поміж друзів...

Найбільш неприйнятними якостями для них є лицемірство, підлабузництво. У збірці вміщена поема "Змагання Григорія Сковороди", яка закінчується символічно: коли Григорій відходить в інші світи, то після нього залишається світло. Так поет виділяє основну думку своєї збірки, яка влучно висловлена у вірші "Монументальний диптих":

На Україну повертає він

І поверта до сонця Україну.

Учитель. Нова збірочка висвітлює ідеї нашого великого філософа, які так актуальні у наш час, добре прислужаться і молодому поколінню.

Володимир Підпалий сповідував життя активне, наступальне, небайдуже. Він рано відійшов за вічну межу, але нам залишив свої книжки, думки, роздуми, які ще довго нагадуватимуть українцям про цю мудру, добру людину , яка дуже любила життя, свою рідну Україну.

Учні читають власні поетичні доробки про життя і творчість Володимира Підпалого.

Пам'яті Володимира Підпалого

Борець вкраїнського народу, Перлина серед пустоти... Він прагнув вічної свободи, Хотів всім щастя принести. Не підкорявся грізній долі, Все мріяв, думав і творив. Своїй душі відкривши волю, Він тіло в муки полонив. Але ніхто не чув від нього Слів, що ховались в смуток, в тінь, Лиш серце, сповнене тривоги, Все рвалось, рвалось в далечінь... Хто так любив? — Ніхто, напевно. А хто так жив? — Ніхто не жив. Хто так творив і недаремно За щастя голову схилив? А хто... Іще питань багато, Та нікому відповісти. Дістався нам великий спадок, Його лиш треба зберегти. Яснить життя ключем нестримним, Та пам'ять знову постає. Читає молодь, Володимир, Твої вірші, життя твоє.

(Олена Писаренко).

В твої рядки, читаючи, вслухаюсь, І марила я ними уві сні, І посмішка мені твоя ввижалась, І очі добрі, лагідні й ясні. Тебе назвали Володимир, І ти всім світом володів, Ти був володарем поезії і слави, Хоч слави аж ніскільки не хотів. Здавалося, людина не спроможна Так відчувати, мислити, творити. Тебе із божеством зрівняти можна І вірші ті, як заповіді, вчити. Свої думки, нікому не підвладні, Ти на папері в віршах відтворив І строфи, що зігріти серце здатні, Своїм нащадкам в спадок залишив. Ми скарб цей називаєм геніальним, Його ми, як святиню, бережем. Він створений у щасті і стражданнях, Його ми трепетно у вічність понесем.

(Марина Радіонова).

Ансамбль хлопчиків виконує пісню "Два крила".


загрузка...
загрузка...