Всі публікації щодо:
Гончар Олесь

РОЛЬ ПЕЙЗАЖУ У НОВЕЛІСТИЦІ О.ГОНЧАРА

Пейзаж у новелістиці О.Гончара займав одне з провідних місць як засіб розкриття взаємин людини зі світом, в якому вона живе, і як засіб розкриття образу людини, її характеру. Пейзаж може виступити й складовим елементом обставин. Слід відзначити, що у кожного письменника є домінуючим той чи інший пейзаж. У О.Гончара — степ. Письменник демонструє нам в першу чергу локальні пейзажі, тобто образи рідного краю. Тим самим він відтворює,вдало передає національний колорит пейзажу. Наприклад, опис степу в новелі „За мить щастя”: „ Літо було…, виноградники зеленіли, і перші снопи виблискували в полях. Сліпучий день, коли світяться стерні… Стерня, свіже литво полукіпків, снопи і снопи — все виблискує золотом, все бризкає жнив'яним сонцем. А один полукіпок ще не вивершений, ще без корони”[1, с. 518 — 519].

Пейзажні замальовки в О. Гончара є активним учасником ситуації, сприяють напруженню дії, глибшому висвітленню характерів дійових осіб. Саме в цьому виявляє себе ситуаційна сутність пейзажу.

Наскрізною для творчості О. гончара є тема війни, розкриття якої йде по свіжому сліду у сорокові-п'ятидесяті роки (новели „Модри камінь”; „Весна за Моравою”; „Ілонка”; „Гори співають”; „за мить щастя”). У названих творах активно використовується „батальний” пейзаж.

Для цієї групи творів характерне протиставлення рідної і „чужої” пейзажної обстановки. простежується перетворення „мирних” пейзажів у „батальні”, глибоке проникнення у психологію образів: „Морава ласкаво плескалася в береги. Дерева дрімали на сонці. Білі будиночки сміялись до весняного сонця, старшина згадував землянки на Батьківщині, викопані на згарищах. Цілі села там перейшли жити під землю ”[1, с.488].

З 50-х р.р. письменник став активно розробляти сучасну тематику. У творах цього часу можна знайти чимало чудових українських „мирних” пейзажів: „Білий полудень навкруги… Далеко ходять комбайни. Бовваніє на обрії мурована вежа елеватора. Вихор кудрявно, сліпо блукає по степу, перетинає дорогу, і далі тільки стерня переблискує, де він пішов, уже прозорий” [2, с. 485].

Наявні у письменника і пейзажі-спогади, в яких мало характерних деталей, замість них автор створює лише загальне враження: „… далекі Рудні гори скрізь ідуть за мною, ближчають з кожним днем, щодалі ширше розгортаючись у своїй трагічній чарівності. Бачу вже їх не забиті снігами, а зелені, темні, зігріті весняним сонцем, коли полонини, як сині озера зацвітають тим першим цвітом весни, що зветься — нібовий ключ”[1, с. 484].

Пейзаж активно використовується письменником як необхідна складова сюжету художнього твору. Між пейзажем і сюжетом простежується взаємозалежність: образи природи впливають на висвітлення подій, їх хід і розвиток, і навпаки, хід подій впливає на особливості сприйняття зображених картин природи.

Гончар належить до тих письменників, які надавали пейзажеві особливого значення. Митець збагатив художню літературу образами української природи, та й не лише української. Усі ці образи у нього оригінальні, неповторні, а часто маємо справу зі своєрідним пейзажним живописом.

Гончар О. Твори: В 7-ми т.— К.:Дніпро, 1987.— Т. 1.— 550 с.

Гончар О. Твори: В 7-ми т.— К.:Дніпро, 1987.— Т. 3.— 560 с.

Наєнко М. К. Подвижник // Слово і час.— 1993.— №4.— С. 25.