загрузка...

Стаття ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО
Україна в житті Василя Симоненка та Михайла Булгакова (Бінарний урок-пошук 11 клас)

А. Дудник,

учитель-методист української мови та літератури;

Л. Завгородня,

вчитель-методист зарубіжної літератури

Черкаська обл.

 

Мета: учні мають усвідомити значущість громадянської лірики Василя Симоненка, розкрити її проблематику та естетичну вартість, належно поцінувати; замислитися над сенсом життя, власним вибором духовних цінностей та пріоритетів; формувати в свідомості учнів патріотичні почуття, високу моральність і естетичну культуру, виховувати сильну і творчу особистість, любов до Батьківщини; розкрити значення України в житті М. Булгакова; сприяти виробленню "в учнів навичок виразного читання, ідейно-духовного аналізу поезій, розвивати культуру усного мовлення; виховувати бажання дізнатися більше про Україну, Київ — столицю, де формувалися дві великі долі.

Обладнання: фотопортрети В. Симоненка і М. Булгакова, виставка творів поетів, фотодокументи про життєвий шлях, ілюстрації до творів, вислів Олеся Гончара (під портретом В. Симоненка) "Для пісні своєї, для думи своєї в щасливу мить народила його Україна. І він — за прикладом наших кращих поетів — відплатив їй синівською вірністю, чистим горінням душі".

Завдання уроку: співпрацювати в групі, берегти навчальний час, вчитись бачити найголовніше, найсуттєвіше у вивченому матеріалі.

План уроку

І. Повідомлення теми і мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель української літератури. На попередньому уроці ми розпочали мандрівку у звитяжний світ поезій В. Симоненка, з'ясували визначальні мотиви його лірики, відчули її громадянську пристрасність, ідейну гостроту.

Сьогодні продовжимо розмову про літературний доробок нашого славетного земляка, аби відкрити для себе інші важливі грані його творчості, повніше з'ясувати ідейно-естетичні особливості мистецького спадку поета.

Доторкнемося до Симоненкового слова, з яким він звертався до рідної землі, зізнавався в любові українському народові і запевняв увесь світ, що "Можна все на світі вибирати..., вибрати не можна тільки Батьківщину".

Учитель зарубіжної літератури. Ім'я Михайла Булгакова на 25 років було викреслене з літературного життя. Це були 1964—1989 рр. І слава прийшла до нього вже після смерті.

Сьогодні ми згадаємо біографічні сторінки письменника, пов'язані з Україною, пройдемося вулицями Києва, побачимо ті місця, які так любив Булгаков, заглянемо в музей письменника на Андріївському узвозі, 13.

Ми розуміємо, як збагатилася українська земля, маючи такого закоханого в неї чудового Майстра.

II. Актуалізація опорних знань учнів

1. Рольова гра.

Учитель української літератури. Поет В. Симоненко завітав на зустріч з журналістами, які цікавляться його творчістю, аби розповісти про деякі важливі віхи життя і а про поезії, які він присвятив Україні.

Поет-учень (розповідає про себе). Я народився 8 січня 1935 року на Полтавщині у невеличкому селі Біївці. Дитинство моє припало на воєнні та повоєнні роки. Жив я без батька, мама день і ніч працювала, аби заробити на шматок хліба, а мене виховували бабуся і дідусь, яких я дуже любив. Вони були справжніми друзями.

...Блискавично промайнуло дитинство, і я вже студент Київського університету. І в університеті, і пізніше, коли працював журналістом у газетах на Черкащині, писав вірші

Журналіст-учень часопису "Дивослово". Вибачте, Василю Андрійовичу, Ви ось згадуєте, що писали вірші вже студентом і пізніше. Але чому Ви їх не поспішали друкувати?

Поет. Так, не поспішав, бо були ці твори щирими і правдивими, йшлося в них не про любов до партії і вождя, а про простих людей... У моїх Біївцях жило багато таких людей, яким можна було присвячувати цілі романи; дід, який працював усе своє життя, баба Онися, яка мала трьох синів, — і всі полягли на фронті, дядько, який з голоду взяв щось на колгоспному полі і його судили, бо діяв "закон п'яти колосків".

Журналіст-учень газети "Літературна Україна". Учителі школи села Біївці, де Ви навчалися, згадували, що Ви у класі виділялися серед учнів, по-перше, розумом, по-друге, тим, що дуже бідно були одягнені. А як жилося Вам у Києві, коли Ви навчалися в університеті ім. Тараса Шевченка на факультеті журналістики?

Поет-учень. Складні то були часи, повоєнні. Жилося нам нелегко. Ми — діти війни, і переважна більшість із нас були сиротами: у того — батька нема, у того — матері. Одягалися дуже бідно. Але хай мені пробачать сьогоднішні студенти, на те якнайменше звертали уваги. Мріяли... писали, були правдолюбами, безкомпромісними до лицемірів і до убогих духом підлабузників.

Журналіст газети "Голос України". Василю Андрійовичу, Ви працювали журналістом на Черкащині. А в яких газетах?

Поет-учень. У 1957 році я закінчив університетську науку, працював у редакціях газет "Молодь Черкащини". "Черкаська правда", власним кореспондентом "Робітничої газети".

Журналіст газети "Нова доба". Критики і дослідники Вашої творчості стверджують, що лірик Василь Симоненко любив рідну землю, країну безталанну, невмирущу українську пісню, мову народну, що серце його не могло байдуже спостерігати будь-яке приниження, навіть імені Батьківщини-матері, що любов Ваша від землі, яка напоїла Вас своїми соками, дала силу і голос сердечний і ніжний, сповнила Ваше серце почуттям патріота і великого поборника рідної культури.

Тематика Вашої творчості різноманітна. Та що із Вашого доробку Ви побажали б прочитати молодим читачам газети "Нова доба", щоб і вони пройнялися ніжною любов'ю до держави, в якій живуть, щоб так, як Ви, любили мову, українську пісню, були гідними громадянами України і вірили у її щасливе майбутнє?

Поет-учень. Дякую за те, що Ви цікавитесь моїми творами про Україну, бо вони справді навчать Вас любити землю, де Ви народилися і зросли.

Слово синівської любові звучить у таких творах: "Задивлюся у твої зіниці" ("Україні"), "Світ який —- мереживо казкове", "Стільки в тебе очей", "Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок", "Земле рідна! Мозок мій світліє", "Лебеді материнства".

Я підготував міні-збірочки, куди увійшли ці вірші, і хочу подарувати вам згадку.

(Дарує журналістам і всім присутнім міні-збірочки.)

Журналіст газети "Літературна Україна". Ми дякуємо за цікаву розповідь, думаємо, що Ваш життєвий подвиг буде горіти високим чистим світлом у небі українського письменства.

Учитель зарубіжної літератури. У минулому столітті Україна дала російській літературі великого Гоголя, а в XX — Булгакова. Автор "Майстра і Маргарити" з дитячих років зачаровано вслуховувався в живу мову Рудого Панька, так що у фіналі роману, там, де чорні коні несуть Майстра і Воланда з його свитою, з'являються знайомі видіння "Ночі перед Різдвом" і сяють на небі пам'ятні гоголівські "краплинки зірок".

Учень-консультант. Михайло Булгаков народився в древньому Києві. Він завжди казав: "Які ж чудові зірки на Україні. Ось 8 років уже живу в Москві, а все-таки мене тягне на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді скочити в поїзд — і туди. Знову побачити кручі, занесені снігом, Дніпро... Немає красивішого міста на землі, ніж Київ".

Булгаков не зловживав словами з великої літери. Але два слова він, безумовно, завжди писав з великої літери: Театр і Місто, і коли писав про місто, то мав на увазі лише одне місто на землі — Київ.

Учень-літературознавець. М. Булгаков оспівав це місто не лише в своєму першому романі і першій поставленій в театрі п'єсі. Він дав його живий і любовно виконаний портрет в нарисі "Київ — місто" (1923 р.).

Генерал Чарнота у п'єсі "Біг" постійно мріє про Київ.

У романі "Майстер і Маргарита" автор гнівно осуджує киянина Поплавського, який заради життя із Москві зрадив своє місто.

У Києві проминули дитинство та юнацькі роки Булгакова. В 1918—1919 рр. він пережив тут бурі громадянської війни. Багато разів Майстер повертався в Київ. Був тут у 1923 році, коли працював над "Білою гвардією". У 1936 році приїжджав на гастролі з Художнім театром. Він завжди захоплено розповідав акторам про старовинний Київ, прогулюючись вулицями улюбленого міста.

III. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Учитель української літератури. Сам поет В. Симоненко відокремив твори, в яких звучить безмежна любов до України. Ми з вами познайомимося ближче з цими поезіями, працюючи з його міні-збірниками.

Робота в групах.

Кожна група ознайомиться з усіма там вміщеними творами і вибере для аналізу один вірш, який найбільше сподобався.

(Учні працюють у групах, готуються до відповіді -обговорення.)

Відповідають учні І групи

Один із них читає напам'ять вірш "Задивлюсь у твої зіниці" ("Україні").

Учень. Задушевна розмова сина з матір'ю — це основна тема поезії. Звучить щиро, сердечно, бо Україна виступає не як поняття загального політичного характеру, вона жива, найдорожча мати. їй адресує поет усю любов, стурбованість, відданість і ласку.

Учень. Діалог з Вітчизною іноді змінюється на гостру розмову з людьми ницими й нікчемними. З ними й триває непримиренна боротьба Вітчизни-матері "За твоє життя, твої права".

Вірш переконливо доводить, що на високі теми публіцистичного стилю можна вести принциповий і безкомпромісний діалог.

Учитель. Погоджуюсь. А ради чого чи ради кого поет узявся за перо і "діє"? Як він про це висловився у поезії "Задивлюсь у твої зіниці"?

Учень.

"Ради тебе перли в душу сію,

Ради тебе мислю і творю..."

Ніхто не може, не має права йому заважати в тій задушевній бесіді:

"Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю".

У цих словах ніякого зла чи ненависті до інших народів, мова йде лише про всемогутнє бажання так поспілкуватися, щоб розмова була щирішою і повнішою.

Учитель. Дякую. Хочу тільки додати, що якраз ця строфа була вилучена з найповнішої збірки, бо критики вбачали шкідництво поета.

Учитель. Запрошуються до розмови учні другої групи.

(Виразне читання напам'ять вірша "Світякий — мереживо казкове.)

Учень. Поет розповідає, як він сердечно і ніжно любить Україну, його чутливе серце не могло бути байдужим до будь-якого приниження імені Батьківщини-матері.

Ось чому деякі строфи вулканно клекотять словом схвильованим, сповненим болю і жагучої любові.

Учитель. До слова запрошуються учні третьої групи.

Учень. Серед усіх поезій, вміщених у міні-збірці, нам припала до душі "Стільки в тебе очей". (Виразно читає вірш.) Відкритий, чесний діалог В. Симоненка зі своєю Україною, з українським народом тривав від першого до останнього дня його творчого життя. Він не шукав ні стежки, ні броду, бо Україна у кожній клітинці його тіла, і він готовий упасти на трагічний і вічний шлях свого народу зорею.

Учитель. "Упаду я зорею". Що означає цей вислів? Упасти зорею для чого?

Учень. На мою думку, упасти зорею, щоб освітити дорогу, вказати, яким шляхом слід іти, бо цей шлях, як і народ український — вічні.

Учитель. Як автор у цій поезії оцінив свою працю для народу? Хто був його духовним учителем?

Учень. Поет сказав, що доробок його невеликий, але це не біда, бо є щось і від Великого Тараса, і від Сковороди, а вони є просвітителями, пророками народу.

Учитель надає слово учням четвертої групи.

Учень. Я думаю, що вірш "Лебеді материнства" ? — заповіт для нас усіх. (Читання поезії напам'ять.) Він є найпопулярнішим серед читацького загалу, здобув глибоку шану і любов у народу. Присвячується матері, вічно заклопотаній, завжди у турботах про своїх дітей, яким дитинство під її крилом здається чарівним видінням. Умовно вірш можна поділити на дві частини. У першій ми відчули материнську ласку і турботу про малого сина, коли він ще в колисці.

Учень. Мати застерігає сина, що життя складне; нові клопоти обсядуть людину, але за сином завше "будуть мандрувати очі материнські і білява хата". І, як заповіт, ми повторюємо слова:

"Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки батьківщину".

Цей вірш покладено на музику.

(Звучить грамзапис "Синові" у виконанні Черкаського народного хору.)

Учитель. Запрошуються до участі в розмові учні п'ятої групи, які обрали вірш "Є тисяч доріг, мільйон вузьких стежинок".

(Читання вірша.)

Учень. У цьому творі автор, на мою думку, бідкається, що йому "малий зажинок судилося почать на ниві нерясній". Але є можливість вибратися, піти в найми до сусідів та за кусень хліба там працювати.

Це означало б зрадити народ, відцуратися від єдинокровного трудового люду, "забуть убоге рідне поле". Та він не може зробити цього, мусить іти босим по рідному полю, бо це його земля.

Учень. Нива, на якій йому треба творити, — його, це його земля, тут він почав "свій зажинок", тут його батьки, кращого урожаю він не жде, бо ніде не буває краще, як на своїй землі, удома. Тисячі, ні, мільйони доріг ведуть до його батьківської ниви. Отже, він не може, не має права зраджувати її.

Учень шостої групи читає вірш "Земле рідна! Мозок мій світліє ".

На мою думку, мотив синівської відданості народові, його тісного зв'язку з рідною землею звучить у багатьох творах, та найяскравіше — у вірші "Земле рідна! Мозок мій світліє".

Поет був патріотом своєї Батьківщини, відчував з нею повнокровну єдність і такий братній союз, якого ніколи й нікому не порвати.

Вірш починається благородним і пошанним звертанням до Вітчизни: "Земле рідна!"

Поет усе віддає своїй землі, бо він живе нею, він вийшов з цієї землі.

Учень. Хочу сказати, що любов поета до Батьківщини, до України була великою і палкою. Він прагнув захистити землю від людей бездушних, нікчемних: "Хай того земне тяжіння зрадить, І з прокляттям безвість проковтне!"

Учитель. Цими віршами, з якими ми ознайомилися і, думаю, запам'ятали, поет засвідчив і незрадливу любов, і глибоку шану, і найщирішу вдячність і землі, і родині, і народу, і всій Україні.

Так любили Україну не тільки великі люди, які народилися і творили на цій землі, а й ті письменники, які внаслідок історичних подій і суспільних умов опинилися за кордоном. Та все життя несли у серці любов до рідної землі — України.

Учитель зарубіжної літератури. Без Києва у серці Булгаков не написав би своїх найкращих творів. Разом з Києвом він пережив страшні роки окупації. Навчався в Київській гімназії, де прочитав Гоголя.

А тепер давайте пройдемо вулицями Києва (заочна екскурсія).

Екскурсовод. У 1912 році в Києві відкривались виставки "Театр мініатюр", "Інтимний геатр", була відкрита панорама "Голгофа" (уява про розп'яття Христа).

Михайло Булгаков любив Київський університет (показ ілюстрацій), який носив ім'я святого Володимира. Ось ми виходимо на Володимирську вулицю, бачимо собор святого Володимира (ілюстрація).

Йдемо вулицею Львівською. Бачимо куполи Миколаївського собору Покровського монастиря.

На перехресті з вулицею Житомирською церква Стрітення. Ось такою вона була до 1930 року. Потім за наказом влади її зруйнували.

Підходимо до Володимирського собору. Це був головний православний храм Києва. І славився він не спльки архітектурою, скільки внутрішніми розписами, які зробили російські художники В. Васнецов, М. Не-стеров, М. Врубель.

Ось будинок № 13 на Андріївському узвозі, де жили Булгакови в 1906—1919 рр. Нині тут музей письменника.

Неподалік золотими банями сяє Андріївська церква.

А ось Хрещатик. У нарисі "Київ — місто" Булгаков написав: "Над рікою, яку Гоголь любив..." Це круча Царського саду, а під нею величний Дніпро.

Володимирська гірка, дім Городецького, Труханів острів. "Гору замело снігом, засипало до маківки — і стала велична цукрова голова. А дім накрило шапкою білого генерала..." — так написав у нарисі про ці місця письменник.

Ми пройшли вулицями Києва, побачили Київ — місто на зламі століть, у роки революцій і війн.

Місто і майбутній Майстер виростали разом, разом переживали трагічні події. Попереду був складний шлях, була Москва, де Булгаков написав "Білу гвардію", "Дні Турбіних".

Час все розставив по своїх місцях, підтвердив слова Майстра: "Рукописи не горять".

Після 25 років мовчання нарешті прийшло визнання. Але перша знаменна подія в творчості письменника — це роман про Андріївський узвіз та долю братів Турбіних. Це — Україна в житті Булгакова.

Учитель зарубіжної літератури. У 1914 році М. Булгаков працював лікарем у Кам'янець-Подільському військовому шпиталі. Тоді він був уже одружений, його дружина Тетяна Миколаївна працювала сестрою милосердя. У цьому ж році у липні шпиталь переїхав у Чернівці. І лише наприкінці літа 1914 року молодого лікаря перевели у Смоленськ.

У 1922 році померла мама М. Булгакова. І вперше він не зміг приїхати до Києва. "Мамо, світла королево, де ти?" — запитує він у тузі біля могили матері, завітавши до Києва.

Пам'ять про Україну тривожила його серце. Він згадував кам'янець-подільські ліси, чернівецькі зорі, вузенькі круті вулиці Києва.

Закоханість у це місто М. Булгаков завжди беріг у своєму серці. І Київ свято береже пам'ять про великого земляка.

 

IV. Підсумок уроку Бесіда з учнями

— Чого навчають вірші В. Симоненка сучасного чи

тача?

— Як пам'ятає Україна свого великого земляка

М. Булгакова?

Рефлексія

Продовжіть речення.

Знайомлячись з творчістю В. Симоненка та М. Булгакова, я відчував ...

(Орієнтовна відповідь: ...що розпорошені по всьому світу діти однієї матері України, мов ті журавлі, розлетілися в сірій мряці по далеких чужих краях. І не скрізь вони знаходять надійний притулок. І не скрізь їх зустрічають з розпростертими руками. І тільки пам'ять про рідну землю, любов до отчого дому дають їм розраду і світлу надію на повернення на Батьківщину.)

Щоб бути гідним народом своєї країни...

(Орієнтовна відповідь: ...треба навчитись любити так, як любили В. Симоненко і М. Булгаков, навчитись любити один одного, бо тільки любов заквітчує і оновлює землю, бо тільки вона здатна творити життя.)

Я зрозумів, ...

(Орієнтовна відповідь: ...що поет В. Симоненко вчить нас бути чесними, щирими у стосунках з людьми.)

V. Домашнє завдання

Вивчити напам'ять вірш "Лебеді материнства".

Написати твір-мініатюру: "Він отримав Безсмертя і перейшов у Вічність" (згадка про М. Булгакова).


загрузка...
загрузка...