Стаття - Магія слова в українській народній медицині

Українська народна медицина ніколи не була в українців моногалуззю і не розвивалася в якомусь одному напрямі — лише лікувальному чи лише профілактичному. Фактично йдеться про фітоетнологію. Сюди входили використання цілющих рослин, магія слова, ритуали, замовляння людей (пан-господар, господиня, діти), добрих та злих сил природи. Фактично весь колообіг щоденного життя й свят був підпорядкований ідеї, яку ми сьогодні називаємо здоровим способом життя, — з відповідною філософією та «матеріальним забезпеченням». Цикл зимових свят символізував гармонію світла і води. Щорічні дійства вивищували людину над буденністю, підносили її до сакральних висот, сюди входило також приготування особливих напоїв, виробів із тіста, розмаїття страв національної кухні. І все це — з урахуванням пір року.

У часи язичництва Людина і Природа не протиставлялися, а щонайтісніше поєднувалися. Архаїчне мислення наших пращурів було засноване на філософії возвеличення сил природи. Природа взагалі, таємничі небеса, земля, вода були персоніфіковані й одухотворені. Сказати б по-сучасному, екологічний тип свідомості праукраїнця єднав його з природою не лише міфоепічними поглядами, а щоденним життям-буттям на землі впродовж епох. Власне життя його, фенологічні спостереження та висновки, господарювання, щоденна тяжка праця для добробуту стверджували пріоритет екології. Космографічні міфи про походження Всесвіту, людини, міфи сонячного кола — ось передумови до розгадки первісних витоків лікувальної магії праукраїнців.

Навіювання шляхом замовлянь, сугестія, — традиційний, узвичаєний у нашому народі засіб лікування. Він не терпить агресивності, примусу. Замовляння, здається, випливає з самої природи українця. Етносоціоніка узагальнено визначає його тип як «етноінтуїтивний інтраверт». І коли ми кажемо, що українській мові притаманна співучість, лагідність, надзвичайна образність, емоційність, то тут також виявляється наш характер. Українець завжди прагне якихось неймовірних див, очікує чогось несподіваного. Він спрямовує свої духовні і фізичні сили на чарування — пригадайте народні картини з Мамаями. А чарування — це первинний щабель, з якого починається народна медицина та первісне лікування. Пропоновані замовляння наближені до сучасного розуміння медичною наукою численних причин різноманітних недуг.

Важлива роль належала народним замовлянням, які пронизували майже всі сфери людського життя та посідали значне місце в народній свідомості. Існували цілі серії замовлянь – замовляння-прохання, або молитви, замовляння-любовні присушки, лікувальні замовляння, але більш за все були поширені замовляння-обереги.

У ритуальних лікувальних текстах час виникнення/лікування хвороби8 чітко регламентовано. Виділяються чотири основні добові парадигми: південь-північ/ранок-вечір: "гостець, …чи ти з раннього світання, північного, вечірнього полуденного"; "крикливиці… полувечірні, полуношні, світові, ранкові"; які співвідносяться з чотирма річними сонячними фазами весіннє/осіннє рівнодення, літнє/зимове сонцестояння, і слугують добовими/річними часовими проекціями абсолютного початку у міфології. Так, на Різдво відбувались ворожіння, закликання достатку, на Івана Купала проводились церемонії некровного братання, весною/восени – поминки пращурів.

У замовляннях початок хвороби часто співвідноситься з північчю-півднем – часом найбільшої концентрації темряви/світла (потойбічного/земного – нечистого/чистого): "І ти, лукавий, … чи ти в часу, чи ти в получасу, чи ти в дні, чи в полудні, чи ти в ночі, чи ти в півночі". З іншого боку, міфічний "полудень" асоціюється із сонцем, спекою, півднем, літнім сонцестоянням; "північ" – з холодом, місяцем, північчю і зимовим сонцестоянням. Тобто, замість добових розмежувань іноді вказуються просторові орієнтири: "підвій… нічний, північний, полудневий, сходовий". З прикладу видно, що замість епітета "сходовий" за смислом має бути прикметник "денний". В окремих замовляннях добові південь і північ ототожнюються з частинами світу: "я вас пускаю (бджіл)… на чотири частини світа цего: на схід, на захід, на полудень, на полуноч, по всему світу". Визначальними ознаками замовних "полуночі" і "полудня" є цілковита наповненість, гранична насиченість, надмірність (пор. з великою емоційною насиченістю сакрального часу), які можна розуміти також як критичні точки у часовій закономірності – після півночі/півдня починається інший відлік часу, який описує рух завершення циклу (ранку/вечора).

Існує також чимало описів лікування хвороб на світанку: "Вийти вранці, чуть стане сонце сходить, і тоді, як не буде хмарки на дворі стать перед сонцем і казать..."; "Добридень, пропасниці! Єсть вас сімдесят сім, а принесла вам снідання всім!". Семантика даної дії зрозуміла: разом із сходом сонця припиняється дія нечистої сили/хвороби. Відповідного значення (іноді зворотнього) набуває вечір – закінчення світлової частини доби, логічне завершення даного часового циклу (пор. з прокльоном: "А щобись не дожив до вечора"), тому іноді ввечері відбувались ритуали, спрямовані на обмеження негативних дій "відьмів", "суддів", "хортів", "ворогів". Так, після заходу сонця заклинали горобців. Дійство відбувалось на кладовищі, і лише на могилі знайомої людини – "щоб знав, хто лежить"18. Зв'язок обряду з потойбічним світом (світом пращурів) очевидний, що дозволяє гіпотетично співвідносити вечір як добовий часовий стан з осіннім сонцестоянням – межовим природним станом, часом поминання померлих (пор. з білоруським осіннім поминальним ритуалом "дзяди").

Найбільш міфологізованим добовим періодом в українців традиційно вважається ніч. Як правило, найінтимніші магічні ритуали відбувалися саме вночі: оборювання села, чарування, захисні символічні дії тощо. У текстах замовлянь важливе значення має вся ніч: "ти, вода вечірняя, случилась ти з вечора до півночі і до білого світа, над тобою хрест умочали, над тобою євангеліє читали, заклинали, із християнської віри відсилали". Міфологічне ототожнення ночі з потойбічним світом пов'язане, на нашу думку, зі сном, який асоціюється з тимчасовим вмиранням. Під час сну людина могла бачити алегоричні картини майбутнього, спілкуватися з померлими, переміщатися на великі відстані, володіти чарівними предметами і т. п. Протягом наступних днів відшукувались аналогії між дійсним і побаченим уві сні, проводились паралелі між цими подіями. Часто різні знамення розцінювались як підтвердження побаченого вночі, що слугувало відповідним попередженням. Отже, саме існування ночі як природного добового ритму чергування світла/темряви, спання/неспання, прохолоди/спеки передбачає створення у свідомості людини відповідних психічних моделей, специфічних стереотипів мислення, які проектуються на її поведінку. Найбільш значущими з міфологічного погляду вважались ночі у кінці тижня "проти неділі". За місячним календарем саме ця ніч вважалась перехідною, оскільки знаменувала закінчення однієї і початок наступної фази місяця. Але найсильнішою у магічному сенсі вважалась ніч після повнолуння "на молодий місяць", семантика якої ототожнюється із семантикою міфологічного "абсолютного початку": "Побачивши з правої сторони молодий місяць в перший раз після повнолуння і, перехрестившись, промовити: "Тобі, місяцю з повні, а мені на здоров'ї подивитись і хороше надивитись".

Незалежно від того, коли відбувався обряд лікування (вдень/вночі), час його проведення мав бути сприятливим. Тому особливого значення набуває власне поняття "часу" у замовляннях. Так, перед лікуванням промовлялась молитва, після чого йшло заклинання "часу": "в первім разі, лучшім часі"; перед тим, як викачати хворобу яйцем, промовляли: "Стань мені першим разом, ліпшим часом, стань мені, Господи, до помощі!"; від хвороби у худоби: "Першим разом, Господнім часом, на синьому морі лежить камінь, на камені – кам'яна корова"; "Їхав чоловік першим разом (другим, третім разом), святим часом через калиновий міст". Семантика словосполучення "першим разом, ліпшим (святим) часом" пояснюється спробою замовити хворобу з першого разу, тому йому надають ознак "ліпшого", "святого", "Господнього". Щоб посилити замовляння (подвоїти, потроїти і т. п.) текст промовляли декілька разів: "Іди собі за дев'ятим разом, ліпшим часом"; "в другий раз, в добрий час"; "в другий раз, в Божий час".

Крім вибору граничного часу (ранок/вечір), "час" лікування мав бути максимально захищений від різноманітних впливів, оскільки саме у цей момент відкривається/закривається шлях до потойбічного світу – світу хвороб і магічних помічників. У зв'язку з цим (аналогічно до оберегів, які використовувались для охорони простору: знаки на будинках, дорогах, одязі, тілі) існували заклинання, які мали охороняти "час" можливого проникнення хвороби (час виникнення хвороби називали "лихим"): "Сохрани мене, Господи, і в часі, і в получасі, повсякчас, на усяке время Христове". Пор. з "просторовим" оберегом: "У кровать ложусь, хрестом стелюсь, хрестом укриваюсь, ангели по боках, спасителі в головах".

Цікавими видаються також аналогії між відрізками часу, якими вимірюється сила хвороби і поминальними обрядами, що підтверджує співвіднесеність хвороб з потойбічним світом: "пристріт… ранній, денний, сутковий, тридневний, годовий"33. Епітети-характеристики пристріту "триденний" і "річний" ототожнюються з ритуальними "трьома днями" і "роковинами" за померлим.

Замовляння як текст сприймається звичайним слухачем за допомогою ритму. Інші текстові ознаки – змістовність, асоціативність, емоційність (маємо на увазі не обрядову, а текстову емоційну наповненість) втрачають свою актуальність. Ритм замовляння досить специфічний, він може змінюватись декілька разів або вражати своєю монотонністю. В тому чи іншому випадку даний ритм дещо відмінний від звичного, і несе у собі певний внутрішній дискомфорт, чи навпаки, заспокоює, присипляє. Зі зміною ритму змінюється сприйняття дійсності/часу, що використовувалось у світових магічних практиках (камлання шаманів, голосіння, звуки ритуальних барабанів, обрядові танці і т. п.). Важливе і суттєве у повсякденному житті перестає бути таким при зміні ритму і навпаки34. Звідси кардинальна зміна поведінки при проведенні релігійних свят. Зміною звичного ритму відзначаються також ініціативні обряди – повторення ієрофантом стану клінічної смерті і повернення до життя. Циклічність життєвого ритму при цьому значно збільшується у порівнянні з буденним сприйняттям від засинання/просинання до вмирання/воскресіння. Описи таких метаморфоз зустрічаються у міфології і фольклорі (перевтілення бідного дурня на царевича-красеня, бідної дівчини на царівну і т. п.). Відбувається концентрація часу – раптове перетворення замість тривалої еволюції. Подібні ритмічні зміни (маніпуляції ритмом) спостерігаються також у лікувальній магічній практиці українців. Так, шептухи, замовляючи недугу, промовляють текст у відповідному ритмі, який проявляється не лише у тональності і гучності, які можуть змінюватись, але і в будові самого тексту, а саме: асонансах і алітераціях. Серед приголосних, як правило, повторювались тверді звуки (шиплячі, дрижачі, свистячі), що створює специфічну ритміку, задає необхідний напрямок тексту, створює враження безперервного мовного потоку, нагнітає психіку слухача: "Їхав святий Петро на білім коні, кінь біжить, аж камінь січе, да буде проклята кров, котра потече"; "На морі, на лукомор'ї стоїть дуб розложистий, барзо хороший, на тому дубі цариця Яриця … посилай ти три сестри: Марію-Полумарію, Анну Полуанну, Лукер'ю-Полулукер'ю"; "Колючка-колючище, ти й болюча, ти й шипуча, … одступися, розійдися од рожденного, хрещеного, молитвенного раба Божого N". Підпадаючи під вплив текстового і ритуально-дієвого ритму замовляння, хворий здатен увійти в легкий психічний транс, який змінює звичне часове сприйняття, загострює слухове відчуття дійсності (у буденному житті навколишній світ сприймається переважно за допомогою зору).

Поетична система українських замовлянь оперує міфічними образами, які реально сприймаються лише за встановленого (логічного, звичного) часового сприйняття, тобто вони перебувають в "іншій" просторово-часовій реальності. "Перехід" на інший рівень свідомості нелогічного, інтуїтивного світосприйняття характеризується його зміною і відбувається спонтанно чи штучно. Люди з тонкою психічною організацією схильні до відповідних перевтілень, тому для них необхідний лише зовнішній поштовх для подібного переходу. Таким поштовхом може бути зміна звичного ритму, який досягається за допомогою камлання, співу, молитви, гри на музичному інструменті, танцю, тривалого промовляння невеликого за обсягом тексту тощо. Сприйняття дійсності в такому випадку загострюється, що дає змогу відчувати емоційні стани інших людей, зміни у соціальному і природному середовищі. Разом з психічним змінюється і фізичний стан: пульс стає частішим чи, навпаки, уповільнюється, притупляється відчуття болю, можливе тривале забуття, зміна тембру і тону голосу і т. п.

Міфологічні образи замовлянь, як зазначалось вище, перебувають в іншому часовому вимірі. У світі людей можуть існувати лише натяки на їх існування (прикмети, випадкові звуки, сни, видіння, незвичайні випадки), тому основною ознакою цих образів є лімінальність: хвороби, магічні помічники, святі, "дуб розложистий", "змія Скарапея", "Хан і Ханиця", "стикла собака", "кам'яна корова", "синій чоловік" і т. п. Цікавими в даному випадку видаються образи астральних світил, за допомогою яких вимірюється час і репрезентується небесний простір. Небесні орієнтири – місяць, сонце, зірки – визначають основні напрямки земної просторової і часової орієнтації. Так, за розташуванням астральних світил визначається місцеперебування і час доби, що має надзвичайно важливе значення у магічній лікувальній практиці.

Співтворчість наукової медицини і народної — нагальна потреба часу, наше майбутнє джерело невичерпних, дуже часто універсальних лікарських засобів. Звичайно, з народної медицини годиться викинути (як данину минулому) елементи окультизму. А з офіційної — її надмірну упередженість, недовіру і майже повне незнання як етичних підвалин медицини, так і її основної галузі — фітотерапії. Третє тисячоліття неодмінно стане для української народної медицини потужним проривом на лікувально-профілактичній ниві.

Список використаної літератури

· Гримич М. Традиційний світогляд та етнокультурні константи українців (Когнітивна антропологія). – К., 2000. – С. 296-328.; Лич Э. Культура и коммуникация. Логика взаимосвязи символов. – М., 2002. – С. 43-48.

·  Губко О. Народна магія з погляду психолога // Берегиня.- 1994.- 2-3.- С.124-128.

· Топоров В.Н. Заговоры и мифы // Мифы народов мира. Энциклопедия в 2-х т. / Гл. ред. С.А.Токарев. – М., 1991. – Т.1. – С. 451.; Толстая С.М. Заговоры // Славянские древности: этнолингвистический словарь в 5-ти томах. / Под. ред. Н.И.Толстого. – М., 1999. – Т.2. – С. 240.


загрузка...
загрузка...