Стаття Іван Багряний
УЛАС САМЧУК
Публіцистичні статті Уласа Самчука та Івана Багряного

ПЛАН

1. Публіцистика І.Багряного

2. Публіцистика Уласа Самчука в контексті українського державотворення

Список використаної літератури

 

1. Публіцистика І.Багряного

Хоча іноді творчий доробок автора й зазнавав критики з погляду недосконалості мови, але з іншого боку твір був неперевершений за змістом, гостротою піднятої теми. Недаремно ж зараз в світі Багряного називають "речником першої еміграції з Радянського Союзу". Можливо, саме завдяки цьому публіцист і здобув таку широку славу, а його твори вивчаються та їх люблять. Тим більше, що він чи не один з перших почав піднімати з забуття теми близького минулого – знищення провідних представників української інтелігенції, катування їх в сталінських таборах і тюрмах. Багряний першим розповів в своєму романі "Сад Гетсиманський" жахи радянських концтаборів, які пережив сам. А пізніше не забув викласти їх і у своїх публіцистичних творах.

У воєнні та післявоєнні роки в еміграцію виїхало багато вихідців з України. Однак, із усієї численної і не бідної талантами еміграції Іван Багряний виявився письменником та публіцистом найбільш відомий: його доробки були переведені на кілька європейських мов. Не в останню чергу тому, що все, написане Іваном Багряним, звернено до всього народу, а не до малої його частки, еміграції, що роздирається до того ж протиріччями і постійними сварами. Це перший мій висновок щодо публіцистичної творчості Багряного – вона була звернена та написана до всіх – від сусіда в будинку до закатованого в Сибірі українця.

У своїй публіцистиці Багряний ставить надто часто питання щодо майбутнього України, української нації, що необхідно зробити для її щасливого й незалежного життя. Питання з одного боку риторичне й водночас звернене до потенційних відповідачів цієї справи перед українським народом. Тож й не дивно, скільки публіцист сильним словом зажив собі ворогів за життя – химерних "іуків" і досить реальних та владних.

Все життя тривожила й проблема преси, насамперед російської еміграційної. Особливо болючим питання для автора стало в на початку 50-х років ХХ століття, коли він збагнув, наскільки все запущене, наскільки всі залякані, що ліпше мовчати чи підгавкувати товаришу Сталіну. В іншому випадку будеш гнути спину, в кращому разі, на каторзі або гнити десятиліттями в тюрмах. Можливо саме з цієї причини публіцистика І.Багряного останніх років життя стала ще уїдливішою й нещаднішою, гострішою й незламною.

До речі, ще однією особливістю публіцистики І.Багряного в газеті "Українські вісті", та думаю й взагалі, є те, що спершу автор приділяв здебільшого увагу питанням національним, а пізніше спектр цікавих для нього питань значно розширився. Публіцист став звертати приділяти увагу питанням культури, літератури, міжнародного значення. Разом з цим публіцистика стала більш гострішою, ще з більшою антирадянською вираженістю. Автор також виступав проти блюзнірського перекручування спадщини видатних діячів України, зокрема, Тараса Шевченка та Миколи Хвильового.

Публіцистика І.Багряного була органічною сферою виявлення політичної, інтелектуальної і творчої енергії. І навряд чи був справедливий Улас Самчук, коли дорікав Багряному, що той "що той розмінює на непотрібне" свій талант. Громадський темперамент Багряного не вміщався в річищі суто художньої творчості і проривався гнавіть і поезії та прозі – політичними деклараціями та політичною сатириою. Зате й навпаки – в його публіцистиці на ідеологічній конструкції та логічні виклади лягає печать емоційності та поетичного візіонерства, не кажучи вже простилістичну багатобарвність і часом "світіння" слова.

Загалом же публіцистичний доробок Багряного являє надзвичайний інтерес і, як яжу говорилося, багато в чому повчальний і не втратив своєї актуальності. Не всі, певно, погодяться з поглядами автора, але, поза сумнівом, кожному можуть дати неабиякий імпульс для для роздумів, для порівняння двох уже досить віддалений періодів нашої світової історії і висновків про минуще і стале в ній, про динаміку суспільно-політичних процесів та критерії їх оцінки, про пошукування інтелектуального ключа до них.

Водночас публіцистика Багряного є квінтесенцією національної гідності і суверенності, обстоюванням повноти національного буття. Вона подає приклад послідовного, безкомпромісного і аргументованого викриття російського великодержавного шовінізму – як у його популярно-вульгарних формах, так і в прогресистських і інтелектуальних. У нього була та швидка і безпомилкова реакція на імперіалістичний подразник, якої так бракує нинішній наші публіцистиці.

 

2. Публіцистика Уласа Самчука

в контексті українського державотворення

Всебічно аналізується публіцистика відомого українського письменника, журналіста, редактора підокупаційної газети "Волинь", що виходила у Рівному з 1 вересня 1941 року до 7 січня 1944 року, опублікована на сторінках цього видання.

Тематична спрямованість публіцистичних виступів Уласа Самчука присвячена боротьбі за здобуття незалежності України та побудови Української держави. У газеті "Волинь" з 1 вересня 1941 року до 21 листопада Улас Самчук опублікував 31 передову статтю, 4 серіали репортерської публіцистики загальною кількістю 35 публікацій, як-от: "Крізь бурю й сніг" (Репортаж з поїздки до Києва) – 8 матеріалів; "У світі приблизних вартостей" – 9 подач; "У світі занепаду і розкладу" – 11 матеріалів, "Колеса мусять крутитись..." – 7 матеріалів; 3 уривки з художніх творів; 42 різножанрові матеріали (кореспонденції, огляди, рецензії, замітки, фейлетони, відповіді), що у цілому становить 111 публікацій.

У контексті публіцистики Самчука періоду другої світової війни сакраментального значення набуває образ України. Адже він належав до публіцистів із середовища еміграції, був зорієнтований на творення ідеального романтично-піднесеного образу Батьківщини. Улас Самчук так само, як і Юрій Дараган, Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, зазнав впливу націєтворчої романтики. Образ України у цих письменників часто полемічно загострений, підкреслено ідеалі-стичний, виразно міфологізований.

У передовій статті "За мужню дійсність" газеті Улас Самчук пише про стражденну долю українців на своїй землі, яку забезпечили режими окупантів – Польщі та Москви: "На нашій землі, на землі наших предків, нам відмовлялося користуватися з найзвичайніших прав, які прислуговують кожній людині нашого європейського суходолу. Відмовлялося право на нашу національну приналежність. Відмовлялося право бути спадкоємцями наших споконвічних предків. Відмовлялося право рідної мови, церкви і т. д." [3].

Але й більшовицька влада нічого доброго на українську землю не принесла. Зокрема, протягом двох останніх років у Західній Україні вона накоїла чимало лиха, і Самчук гнівно апелює: "Це не був державний режим. Це була чума. Та сама, що "з лопатою ходила і гробовища рила, рила", як це є у Шевченка. Так. Та чума більшовизму рила одно величезне гробовище, у якому мав знайти свій кінець весь український народ" [1].

Улас Самчук у своїй передовій статті "За мужню дійсність" висунув такі гасла: "Розбудова України і організація українського народу – ось основні гасла нашого часу. Не якісь старі порахунки, нікчемне амбіціонерське розбиття, не групова закукуріченість… І не отаманщина. А солідарна, творча будуюча і організуюча праця. Праця всього народу, праця кожної творчої одиниці. Ми цілком свідомо підкреслюємо оці дуже конкретні і дуже конечні завдання і виразно ставимо їх, як противагу нашого політичного розбиття, нашого дивовижного незрозуміння так виразної і так важливої політичної дійсності на суходолі Європи" [3].

Справу самовідданих борців за українську ідею Михайла Грушевського, Сергія Єфремова, Симона Петлюри, Дмитра Донцова, Агатангела Кримського, Софії Русової та інших видатних діячів національного відродження продовжив у страшний і тривожний час війни Улас Самчук. Він вважав, що національна ідея не запанує в Україні без конструктивного державництва. Щоб його здобути, потрібна, на думку публіциста, воля. Ця думка, на наш погляд, базується на рецепції вчення Дмитра Донцова: "На сій волі (не на розумі), на догмі, аксіомі, (не на доведеній правді), на самостійнім, не на деривативнім постуляті, на бездоказовім пориві, (а не правилі, що шукає оправдання деінде), – мусить бути збудована наша національна ідея, коли ми хочемо утриматися на поверхні жорстокого життя" [4]. Донцов висуває дві головні вимоги вольового націоналізму: воля як закон життя; воля влади.

Ідея національної свідомості українців є лейтмотивом усієї публіцистики У. Самчука, опублікованої у газеті "Волинь". У передовій статті "Героїзм наших днів" йдеться про те, що саме війна вчить сенсу буття нашого народу бути свідомим. "Свідомим своєї політичної міці. Свідомим великих культурно-творчих надбань і, нарешті, навіть свідомим своєї крові, своєї раси". Чому ж на тлі українсько-визвольного руху впродовж усієї історії нашого народу стільки невдач? – апелює до сучасників автор і запитує: "Чому й далі ми політично майже оголені?". Цю проблему він вбачає у такому: "Головною причиною нашого політичного безсилля є не повне включення нашого суспільства у життя. Ми не заповнили всіх клітин, якими суспільство жиє. У нас не нормально функціонують усі суспільні складники. Аж до цього часу ми звертали увагу на один бік справи – на національну свідомість. Казали любити мову, пісню, звичаї, носити свої барви, шапки, штани… Все то є, можливо, потрібні речі, але все то навіть здалека не є те, що потребує живий, чинний, творчий народ" [5].

В умовах німецької цензури Самчук сміливо порушував українське питання: здобуття державності, об'єднання національно-патріотичних сил для боротьби за самостійну, незалежну Україну, відродження рідної мови, культури, організацію і розбудову міст і сіл України, вітчизняної промисловості та сільського господарства. Хоча циркуляри німецької цивільної адміністрації в Рівному зобов'язували редактора та редакційний колектив працювати по-іншому.

В українських патріотів захоплення рожевими мріями з приводу того, що німці дозволять побудувати незалежну, самостійну Україну, швидко минуло, і вже з листопада 1941 року українські сили самоорганізовуються для боротьби з німецькими окупантами: "Така бентежлива ситуація між молотом і ковадлом домінувала у наших українських домініях, одначе ми були, ми жили, ми діяли. І не думали здаватися. Наше село формувало свої фалянги спротиву, наше місто видержувало натиск терору, наша редакція сперечалася. Моє особисте бути чи не бути день-щодень важилось на вазі сліпої Фортуни, але я не думав здаватися також. Я писав передовиці виразно ризикованого змісту" [6].

Зі сторінок "Волині" Самчук дає поради як жити людям у дні анархії, хаосу, міжусобиць. Повчальною з цієї точки зору є його передова стаття "Рівновага": "У багатьох засадничих справах і при різних обставинах приходиться говорити про рівновагу. Передовсім про рівновагу духа... бо звідси випливають всі наші чини, які в остаточному дають підсумок всього. Особливо вказано і необхідно для нас говорити про рівновагу у наш, винятково твердий, час" [7].

Публіцистика Самчука у газеті "Волинь" у цілому не відзначається системністю, їй загалом властива стихійність, поспішність, бо творилася вона не в ідеальних творчих умовах, а в жорстоких днях війни. І публіцистика ця була надзвичайно сміливою, непокірною, агітаційною, сповнена звернень і закликів до рішучих дій українського народу, єднання Сходу і Заходу України для єдиної мети – боротьби за власну державу. Через багато років Самчук напише ці правдиві слова про свою творчість рівненського періоду: "...мені здається, що їх мусіла писати людина у великому поспіху під тиском глибокого розпачу. Знаючи, що це значило для неї, як не смерть, то ще гірше ніж смерть – роки концентраційних таборів. І навіть тепер годі сказати, чому тоді навіть такі перспективи не дуже лякали. Можливо, тому, що це був клімат життя. То ж це було на фронті. І хто тоді думав про те, де чекає тебе твій кінець. І коли нас когось оминала смерть, ми приписували це тільки особистому щастю. Значить, нам не судилося. Так само, як іншим – судилося" [6].

Самчук всією своєю творчістю обстоював українську націю як європейську, він різко виступав проти нав'язливої думки більшо-вицького "старшого брата" про те, що українці – не нація, а меншовартісна народність. Віковічне пригнічення української нації зовнішніми ворогами і віковічна боротьба українського народу за свої національні та людські права, на думку Самчука, повинні б мати логічне розв'язання цього складного питання саме в роки другої світової війни. Яким чином? Самчук дотримувався концепції щодо національного питання проводу ОУН-М, до якого належав, що лише внутрішньою самоорганізацією всіх ділянок українського життя, особливо культурологічного, яке покликане виховувати нову, вільну свідомість кожного українця, відроджувати націєтворчі ідеали, культурні цінності, етнотрадиції, утверджувати в житті кожного українця з ранніх років дух патріотизму, любові до своєї Батьківщини. Через усю воєнну публіцистику У. Самчука проходить наскрізна ідея утвердження українського народу як самодостатньої європейської нації. "І що ж лишається? Нічого іншого, як боротьба. Нічого іншого, як лишитися тим, чим створила нас природа – європейцями... По натурі і успосібленню... По вдачі і світосприйманню. Европейцем з тим піднаголовком, яке дістала людина, будучи поділена мовно і державно. Бути європейцем це значить бути і українцем. Якраз... Бо мова матері і духовість народу це по суті і є те, що так вирізнює європейську людину та робить її безкомпромісовою" [8].

У Самчуковому трактуванні національна ідея – це те, що згуртовує народ, особливо на переломних, критичних етапах історії, пробуджує в ньому героїзм, готовність до подвигу, до жертв в ім'я важливої, великої мети. "Ми хочемо, щоб перемогла та сила, яка має на увазі не тільки своє "ми", але й наше "ви". Ми згідні понести за це великі жертви, вложити на це багато праці. І одразу чесно й одверто зазначуємо, що наш народ, хай собі на нього, як хто хоче дивиться, був і вічно буде на цій землі. Він діяв і діє, і з кожним роком, без огляду на обставини, його господарський, політичний і навіть моральний потенціял набирає все більшої потужності. Його свідомість, порівнюючи ще до недавного минулого неймовірно зросла й у наш час немає вже такого чудодійного еліксиру, який би ту його свідомість зменшив. Це є не порожнє слово й говориться воно в ім'я тих конечних і дуже важливих цілей, в ім'я колосальних завдань, накинених Европі сучасною світовою війною" [9].

Апогеєм у ствердженні української ідеї державотворення стала передова стаття У. Самчука "22 січня". Автор нагадує ті далекі події 22 січня 1918 року, коли на площі Святої Софії був оголошений документ, яким стверджувалося, що "український народ... виявляє і твердо документує волю свою бути незалежним і бути вільним". Публіцист відверто говорить про те, що ідеали незалежності українського народу живуть незнищенні й в ці жорстокі дні війни. "Ми чесно, ми віддано, жертвенно йшли останні десятки років нелегкого історичного шляху, і де це було чи в тайгах Сибіру, чи в болотах Берези, чи в чужих містах еміграції, ми одверто проповідували свої так само зрозумілі заповіді. І коли розгорнулась ця могутня світова війна, ми так само чесно і віддано вступили до неї з вірою, що ідеал наш вийде з неї ще більш посилений і ще більше сконкретизований" [14].

Улас Самчук – один із перших в українській літературі та публіцистиці хто розвінчував культ Сталіна, він розповів усьому світу про злочини "батька народів, які він здійснював під гаслом "визволення трудящих з-під іга капіталістів" щодо фінів, прибалтійських народів, а особливо – українців. "А вже з перших днів вступу совєтської армії за чужі границі з установ, з публичних місць зникала місцева мова, зникали місцеві люди, зникали місцеві порядки. Натомість поставали російські вулиці, мова, преса, школа. Але що то мало спільного з імперіялізмом? Це ж, прошу вас, не імперіялістичне, а московське" [15].

Улас Самчук не сприймав сталінізма і як ідеологію, і як існуючий суспільний лад, в основі якого були закладені механізми нищення особистості як фізично, так і духовно. Голодомор, штучно спланований сталінським режимом проти українського народу в 1922–1933 роках, у Самчуковій творчості розвінчується на основі фактів; автор уперше назвав цифру знищених голодною смертю українців – 12 мільйонів. "Нікому, а в тому числі і панові Сталіну, який же пам'ятає роки славні і незабутні 1922 та 1934. Це були роки, які, як кажуть знавці, забрали з України не більш не менш, а 12 мільйонів населення. Цифра вистачальна, пане Сталіне, щоб ми, українці, щоб наші нащадки і наша історія поставили вам у самому центрі України гігантський пам'ятник – прокляття і жаху!

Другий період творчості У. Самчука вже як кореспондента агенції "Дойчес Нахріхтен Дінст" характеризується, як того вимагали німці, аполітичною тематикою. Більшість із тих матеріалів, які писалися спеціально для "Української кореспонденції" ДНБ, Улас Самчук подавав і до редакції газети "Волинь". "Другим за важливістю напрямком діяльності "Волині" мав бути (й фактично був за чисельністю публікацій та їх різноманітністю) тематичний напрямок культурно-просві-тницький, який теж базувався на широкому політико-історико-світоглядному тлі, з тлумаченням культури як самоозначення особистості, нації, державності" [1]. У цьому контексті яскраво виявлені дві культурницькі теми У. Самчука: літературознавча та театрознавча. Концепція творчості митця викладена ним у кореспонденції "Зайве питання" (Волинь. – 1942.– 15 лист.), де автор стверджує: "Мистець завжди був і є у свойому основному – у своїх творчих задумах – вільний".

Отже, література, поезія, журналістика – це невід'ємні складові духовності людини, її освіченості та інтелекту, це те, що робить людей культурними, національно свідомими.

 

Список використаної літератури

1. Шаповал Ю. Г. Чого не гоїть огонь // Україна людей: Особистість у контексті національного чину. – Л., 2001. – С. 237.

2. Шаповал Ю. Г. Газета "Волинь" як український часопис (1941 – 1944 рр.) // Збірник праць науково-дослідного центру періодики. – Л., 1994. – Вип. 1. – С. 122–138.,

3. Самчук У. За мужню дійсність // Волинь. – 1941. – 1 верес.

4. Донцов Д. Націоналізм. – Л.: – Вид-во: "Нове життя", – 1926. – С. 159.

5. Самчук У. Героїзм наших днів // Волинь. – 1941. – 14 груд.

6. Самчук У. На коні вороному // Там само. – С. 108.

7. Самчук У. Рівновага // Там само – 23 жовт.

8. Самчук У. Європа // Там само. – 1942. – 1 лют.

9. Самчук У. Ясно і виразно // Там само – 28 груд.

10. П. Б. Крізь бурю й сніг // Там само – 4 груд.

11. П. Б. Крізь бурю й сніг // Там само – 11 груд,

12. Самчук У. Господарство і праця // Там само. – 21 верес.

13. Самчук У. Шевченко // Там само. – 1942. – 8 берез.

14. Самчук У. 22 січня // Там само. – 22 січ.

15. Самчук У. Сталінові "Pro memoria" // Там само. – 5 берез.

16. Самчук У. Так було – так буде // Державний архів Рівненської області. – Ф. Р–280, оп. 1, спр. 7, арк. 46.


загрузка...
загрузка...