Всі публікації щодо:
Найголовніші правила пунктуації
Пунктуація (від лат. punktuatio- punktum, що означає крапка) - це розділ мовознавства про використання та вживання на письмі розділових знаків.
РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ
Розділові знаки сучасної української мови становлять цілу систему.
До цієї системи входять:
розділовий знак
його графічне позначення
приклади уживання
одиничні розділові знаки
крапка
.
Я добре попрацював.
двокрапка
:
Дівчинка відповіла: „А я знаю, як тебе звати“
три крапки
…
А ти все та ж…
кома
,
У Калини та Горпини як не свадьба, то родини
крапка з комою
;
1) звук; 2) буква; 3) слово
тире
--
Сила та розум - краса людини
знак питання
?
Хто вони? А хто ми?
знак оклику
!
Привіт тобі, море!
знак виноски
…
кн. Володимир1
парні розділові знаки
дві коми
,,
Михайло, син Марії, був ще хлопчиськом
два тире
-- --
Мати плаче- лихо тяжке- і цілує сина
лапки
„ „
„Яка ж ти вереда“- сказала мати
дужки
()
Троянду треба рвати, поки вона цвіте (Л.Костенко)
Призначення розділових знаків- полегшити читачеві сприйняття смислу написаного.
СИСТЕМА РОЗДІЛОВИХ ЗНАКІВ
Знаки пунктуаційної системи називають пунктограмами. Кожна з пунктограм виконує свою функцію.
Крапка ділить текст на речення.
Двокрапка відділяє одну частину від другою, вказуючи на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій.
Три крапки (багато крапок) вказує на те, що в реченні не всі його компоненті наявні, а речення не закінчене, обірване.
Кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення.
Крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні (або ускладнені) за будовою граматично рівноправні частини.
Тире розділяє головні частини речння (якщо вони виражені подібними лексично- граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно- часових, протиставних та причиново-наслідкових зв'язках.
Знак питання ділить текст на речення, але разом з тим вказує на те, що речення містить у собі питання.
Знак оклику ділить текст на речення та вказує на експресивність мовлення, вигук.
Знак виноски- видільний. Він вказує, що за словом, біля якого цей значок поставлений, має йти частина тексту, яка подається у порядковій частині сторінки або в кінці тексту.
Парні розділові знаки- дві коми, двоє тире, дужки, лапки виділяють якийсь відрізок тексту (другорядні члени речння), коли є потреба його відокремити, вставні і вставлені слова, словосполучення, звертання).
У текстах часто збігаються різні розділові знаки. Напр.: Привіт тобі, зелена Буковино, Твоїм хорошим горам і гаям; Твоїм одважним, дорогим синам! (В.Самійленко).
ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОЇ ПУНКТУАЦІЇ
Українська пунктуація побудована на структурному, смисловому та інтонаційному принципах.
Згідно з цими принципами і відбувається вживання розділових знаків:
розділові знаки
уживані, тому що:
приклади
структурний
вони грунтовно обумовлені у даному реченні
Минають дні, минає літо, настала осінь (Т.Шевченко)
смисловий
згіно смислу даного речення
В мене рука бистра,
В мене шабля гостра -
Тобі допоможу! (П.Усенко)
інтонаційний
згідно інтонації
А ви, оті невідомі герої, де Ви?
Усі три принципи пунктуації- структурний, смисловий та інтонаційний- в українській мові діють одночасно, один якийсь принцип виділити можна тільки умовно.
ЗАГАЛЬНІ ПУНКТУАЦІЙНІ ПРАВИЛА
Загальні пунктуаційні правила- це правила системи вживання пунктограм.
Загальні пунктуаційні правила розповідають про те, як вживаються:
крапка;
кома;
крапка з комою;
двокрапка;
три крапки;
тире;
дужки;
лапки;
знак питання;
знак оклику;
знак виноски.
ВИДІЛЕННЯ РЕЧЕННЯ НА ПИСЬМІ
Речення - це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично та інтонаційно оформлена як відносно закінчена цілість.
В усній мові на початок і кінець речення вказує відповідна інтонація. На письмі на початок речення вказує велика буква, на кінець- крапка, знак питання, знак оклику або три крапки.
У кінці розповідного і спонукального речень звичайно ставиться крапка (Ольга посміхнулася.).
Якщо ж розповідне чи спонукальне речення вимовляється з особливою, піднесеною інтонацією, то в кінці такого речення ставиться знак оклику: Фантазіє! Ти- сило чарівна! (Л.Українка).
У кінці питального речення ставиться знак питання (Сьогодні я такий щасливий!).
Якщо ж питальне речення вимовляється з особливим почуттям, то ставиться ще й знак оклику (Наскільки ж тоді я був не правий?!).
Три крапки в кінці речення ставляться тоді, коли хочуть показати, що думка ще не закінчена або що треба зробити велику паузу („Охо-хо…“- зітхнув старий).
КРАПКА
Крапка вживається:
у кінці розповідного двоскладного чи односкладного речення (Ніч. Спека.);
у кінці спонукального речення, якщо в ньому відсутня інтонація оклику або питання (Вирішить завдання. Зробіть коротенький аналіз речення.);
у кінці графічно скороченого слова (напр.; і т.д.);
для виділення приєднувальних конструкцій: Будуть козаки подорожні проїжджати, твій голос зачувати, до могили будуть завертати. Бандуро моя (М.Пригара);
після назв дійових осіб перед їх репліками в драматичних творах:
? Василь. І довго це ти будеш чухатися?
Конюх. Вибачте, пане. Винен.
КОМА
Розставляючи у реченні коми, слід перш за все орієнтуватися не на інтонацію, а на будову речення, тому що не завжди там, де пауза, ставиться кома, і не завжди там, де кома, робиться пауза.
Одиночні коми ставляться між однорідними членами речення і між частинами складного речення (Я підвівся, поглянув їй у очі).
Якщо вжита одиночна кома, завжди робиться пауза.
Парні коми виділяють з обох боків деякі підрядні речення, відокремлені члени речення і внесення (звертання, вставні і вставлені слова та речення, слова-речення).
Парні коми тому й називаються парними, що вживаються парами: одна ставиться перед відокремленою групою слів, друга- після неї (Спи, моя дитинко, спи).
Але одна з ком не ставиться, якщо відокремлена частина стоїть на початку речення або в його кінці (Не працюючи, нічого в житті не доб'єшся).
Виділена комами з обох частин частина речення промовляється трохи іншим тоном або трохи швидше, ніж все речення.
Кома вживається:
між однорідними членами речення, безсполучниково або за допомогою потиставного сполучника (Він встав, потягнувся, підійшов до вікна);
між частинами складного речення (У кав'ярні вони зустрілися з друзями, яких давно не бачили);
при виділенні інтонацією і за смислом звертання, вставних і вставлених словосполучень і речень, відокремлених другорядних членів речення, а також уточнюючих слів, вигуків, стверджуючих часток і порівняльних зворотів (Пиши ж мені, друже, якщо матимеш час).
КРАПКА З КОМОЮ
Крапка з комою, тире, двокрапка, дужки, три крапки і лапки, на відміну від коми, завжди пов'язані з інтонацією.
Крапка з комою ставиться там, де й одинична кома (тобто між однорідними членами речення і між частинами складного речення), якщо розділювані нею частини порівняно далекі за змістом або мають у собі розділові знаки.
На місті крапки з комою завжди чується подовжена пауза.
Крапка з комою вживається:
для виділення однотипних частин складного речення: Шелестить пожовкле листя по діброві; гуляють хмари; сонце спить; ніде не чутно людської мови (Т.Шевченко);
між поширеними членами речення: Я люблю їхати на поле тоді, як ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями; коли обважнілі колоски черкаються об голову, об вуха… (І.Нечуй-Левицький);
у кінці рубрик, напр., Звуки бувають: 1) голосні; 2) приголосні) та ін.
ДВОКРАПКА
Двокрапка вживається:
у безсполучникових складних реченнях з різнотипними частинами, якщо друга частина розкриває загальний зміст першої або пояснює окрему її частину (Він врахував все: і що скаже він, і те, як його сприйме аудіторія, і навіть думку самого Миколи Петровича);
після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення (напр.: послідовність дій така: 1) довести, що речення складне; 2) з'ясувати вид складного речення та ін.);
при прямій мові у випадку, коли слова автора їй передують (Петро нарешті вимовив: „Я впевнений, що це правда“).
Перед двокрапкою, як правило, тон підвищується, після неї робиться вичікувальна пауза, і далі слова промовляються звичайним тоном.
ТРИ КРАПКИ
Три крапки вживаються:
коли думка, що виказувалася у реченні, ще не закінчена (І так було з ним завжди… Він працював, працював, а нагороду за його працю одержували інші…)
для передачі схвильованого, емоційного мовлення за допомогою обірваних, незакінчених речень (Василь… Але ж ми… Але ж я… Що ж нам робити?..)
на місці розмовних пауз (Людей треба любити… прощати… Ось що головне…)
коли той, хто каже, хоче приховати свою думку, не розкриваючи її повністю (Вони зустрілися… Він і вона…);
при використанні цитат, якщо цитата береться не з початку речення, або якщо цитата розірвана на декілька частин („…а по-друге,- закінчила Лариса- хочу випустити новий альбом“).
ТИРЕ
Тире ставиться там, де й одинична та парні коми, а також там, де коми ставити не можна.
Одиночне тире вказує на протиставлення (можна підставити а, але), наслідок, наступне пояснення або раптову зміну подій.
Після одиничного тире робиться вичікувальна пауза і далі тон, як правило, підвищується (Адже ми всі - люди!).
Парні тире виділяють з обох боків частини речення.
Частина, виділена парним тире, вимовляється підвищеним тоном (І враз - заглушаючи всю метушню і гвалт - по квартирі розляглися широкі і повнозвучні акорди рояля (Ю.Смолич).
Тире вживається:
між присудком і підметом, якщо вони виражені однаковими лексично- граматичними категоріями (Справжня дружба - чисте джерело);
на місці пропущеного члена або кількох членів речення: Сьогодні (є)- твій день народження;
при відокремленій прикладці (Я так довго працював - завдяки твоїй підтримці - для того, що б доказати самому собі: можу);
перед узагальнюючим словом після однорідних членів речення (На пустирях, у рівчаках та неглибоких балках - скрізь росте ця невибаглива рослина);
при вставлених конструкціях: Є віра - невже цього мало,- що ти в цьому місті живеш (Л.Первомайський);
у безсполучникових реченнях з різнотипними частинами, якщо між ними є умовно-часовий або наслідковий зв'язок: Зійде сонце - утру сльози, ніхто не побачить (Т.Шевченко);
якщо друга половина безсполучникового складного речення має значення протиставлення: Ще сонячні промені сплять - досвітні вогні вже горять (Л.Українка);
між двома словами, які вказують на просторову, часову або кількісну межу: за цей період ми планували зібрати 15-20 тон яблук;
при прямій мові для виділення слів автора; тире ставиться після іншого розділового знака; напр.: Він подумав, подумав, вимовив: - Ну що, хлопці? Зробимо?- і посміхнувся.
перед кожною реплікою в діалозі; напр.:
Вчителька довго дивилася на Дмитра, спитала:
- І де все це ти вичитав?
- Як це вичитав?- обурився Дмитро
- Це я все сам придумав!- гордо відповів він.
Вчителька помовчала, потім вимовила:
- І що ж це в тебе за голова така?
ДУЖКИ
Дужки вживаються:
одна дужка- після цифри або букви, якою позначаються перераховувані рубрики в тексті, напр., комп'ютер складається з: а) системного блока; б) монітора; 3) клаві-атури);
дві дужки- для додаткової інформації, різномінітних уточнень, вказівок та таке ін.: Михайло Краснопудзенко народився 1985р. (в серпні місяці) в м.Києві;
при вставних і вставлених конструкціях, напр., Що? (вона підійшла до нього ближче) Невже ти ще не зрозумів, чому я така?;
для виділення ремарок після назви діючої особи в драматичних творах: Мар'яна (до Олексія). Чого ж ти чекаєш, любий?).
Частина, охоплена з двох боків дужками, вимовляється пониженим тоном.
ЛАПКИ
Лапки вживаються:
при використанні цитат, які вводяться в авторське мовлення як самостійний текст (цитата починається з великої букви): Арістотель не приймав учення Платона про ідеї. „Платон мені друг, але істина - ще більший мій друг“ - відомий його афоризм;
при використанні цитат, які вводяться в авторський текст як частина цього тексту (цитата пишеться з маленької букви): Борис Буряк пише, що „в художній структурі сценаріїв і фільмів Олександра Довженка завжди присутній сам автор“
для виділення власних назв книг, літературних творів, газет, журналів, телевізійних програм, підприємств, та таке ін. (СП „Зоря“, журнал „Ровесник“);
для виділення слів, вжитих у незвичному або іронічному значенні (такі слова вимовляються з особливою, підкресленою інтонацією): О, мій „великий“…- з неприховуваною іронією прошепотіла Олена, притуляючись до Анатолія.
Лапки не вживаються:
якщо цитата є епіграфом (правила написання цитат див. нижче).
ЗНАК ОКЛИКУ
Знак оклику вживається:
у кінці спонукального речення, якщо, крім спонукання, в реченні виражається емоційний стан того, хто говорить („А ну, відчиняй!“- вигукнув хтось за дверима);
після звертання при емоційному його виділенні (- Хлопці! - покликав Олег Васильович - Швидко біжить до мене!);
у кінці розповідного речення, у якому виражається емоційний стан автора (Боже! Що ж ви наробили!).
ЗНАК ПИТАННЯ
Знак питання вживається:
у кінці питального речення: Звідки ж ми такі?;
у діалогах:
Микола. Слухайте, і чого ви оце все питаннями на питання відповідаєте?
Михайло. А ви як думаєте?
ЗНАК ВИНОСКИ
Знак виноски вживається у документах для оформлення різноманітних уточнюючих відомостей та посилань.
Виноска складається з двох пов'язаних частин: знака виноски та текста виноски:
Один документ може містити у собі як звичайні, так і кінцеві виноски:
звичайні виноски використовуються для роз'яснення термінів і розташовуються, як правило, внизу кожної сторінки документа;
кінцеві виноски найчастіше використовуються для посилань на першоджерела; розташовуються, як правило, у кінці документа.
РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ПРЯМІЙ МОВИ
Пряма мова береться з обох боків в лапки, причому в лапки береться також і знак питання, знак оклику або три крапки, якщо вони в ній вживаються.
Крапка і кома виносяться за лапки (але якщо вже є знак питання, знак оклику чи три крапки, ані кома, ані крапка вже не вживаються): „Ганьба!“ - несподівано закричав хтось на площі.
Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставляться двокрапка з тире; пряма мова розпочинається з великої літери: Тоді він нам і каже: - Що ж мені з вами робити?
Якщо слова автора стоять всередині прямої мови, розриваючи її, то перед словами автора, а також після них ставиться тире: -Ну ось і все.- подумав я.- Розпочалося…
У випадку, коли речення першої частини прямої мови ще не закінчене, наступний її фрагмент пишеться з малої букви: -Гляньте, - несподівано вигукнув Степан - ось там, попереду!
Якщо слова автора стоять після прямої мови, то після прямої мови ставиться тире:
-Хлопці, все буде добре.- сказала мені Наталка.
Якщо пряма мова передається в формі діалогу, кожна репліка починається з нового рядка, перед нею ставлять тире і не використовують лапок. Інші розділові знаки вживаються так само, як і звичайно при прямій мові:
- Пробачте, це ви Василь Романович?
- Я. А ти ж хто будеш?
- А я Таня. Дочка лісника. Ми ось тут недалеко живемо (І.Цюпа)
РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ НЕПРЯМІЙ МОВИ
При передачі прямої мови непрямою слова автора перетворюються на головного члена речення. Сама ж непряма мова стає підрядним реченням, причому особа займенників і дієслів в ній змінюється відповідно до тієї особи, від імені якої тепер передається чужа мова. Тому при непрямій мові вживання розділових знаків таке саме, як і звичайно на письмі: Він мав на увазі її слова про те, що вона добре співає.
Після непрямого запитання знак запитання не ставиться.
Порівняйте:
Пряма мова
Вчитель раптом запитав:
- Де Мар'яна?
Непряма мова
Вчитель раптом запитав, де Мар'яна.
РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ У ЦИТАТАХ
У цитаті не можна нічого змінювати.
Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками: Шевченкове „“…треба миром, Громадою обух сталить…“ завжди звучить як гасло...
Цитати можуть вживатися як:
пряма мова (розділові знаки вживаються так само, як і при прямій мові): Михайло Коцюбинський… в новелі „Intermezzo“ писав: „Сонце! Я вдячний тобі. Ти сієш у мою душу золотий заспів - хто знає, що вийде з того насіння. Може, вогні?“ (Н.Калениченко)
доповнення авторського речення, виступаючи як його складова частина (цитата береться в лапки і розпочинається з малої букви): Інколи літературу кінця римської республіки і початку імперії (Іст. до н.е.- ІІст н.е.) об'єднують під назвою „римська класична література“ або „римська класична література“ ;
віршова цитата, записана у вигляді строфи (в лапки не береться): Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос - більш нічого. А серце б'ється - ожива, Як їх почує!… (Т.Шевченко);
вказівка на джерело, яке стоїть безпосередньо після цитати (береться в дужки; після другої дужки ставиться крапка): Найвища краса - краса вірності (О.Гончар).;
епіграф (у лапки не береться; вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок; крапка після неї не ставиться):
Список використаної літератури
1. Волкотруб Г.Й. Практична стилістика сучасної української мови: Навч. Посібник. – К.: ТОВ „ЛДЛ“, 1998. – 176 с.
2. Глущик С.В. та ін. Сучасні ділові папери: Навч. Посібник для вищ. та серед. навч. закладів / С.В.Глущик, О.В.Дияк, С.В.Шевчук. – К.: А.С.К., 1998. – 174 с.
3. Коваль А.П. Ділове спілкування: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1992. – 280 с.
4. Культура мови на щодень / С.Я.Єрмоленко, Н.С.Дужик, К.В.Ленець та ін. За ред. докт. філол. наук С.Я.Єрмоленко. – К., 1997. – Випуск 1. – 138 с.
Пазяк О.М., Кисіль Г.Г. Українська мова і культура мовлення: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1995. – 239 с.
Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів: Практ. посібник. – К.: 1995. – 208 с.