Всі публікації щодо:
Самчук Улас

Функціональна транспозиція частин мови в творах Уласа Самчука

Вступ

В українській мові наявні переходи слів однієї частини мови в іншу. Відповідно, ці слова змінюють своє лексичне значення, граматичні властивості. Такий перехід частин мови називається транспозицією. Термін „транспозиція“ у загальнішому значенні позначає явища використання однієї мовної форми чи одиниці функції іншої. Як лінгвістичний процес транспозицію вчені здавна розглядали. Вперше теорію транспозиції розробив Шарль Баллі. Пізніше цією проблемою. Займалися О.Єсперсен, А.Селе. Вони досліджували окремі аспекти транспозиції під назвою „трансляція“.

На сучасному етапі проблемою переходу однієї частини мови в іншу займаються такі вчені: О.Безполско, К.Городенська, В.Русанівський, І.Вихованець. Ці вчені у своїх працях виокремлюють такі типи транспозиції: субстантивація, ад'єктивація, адвербіалізація, вербалізація, прономіналізція. І. Вихованець та К.Городенська у „Теоретичній граматиці української мови“ детально описують ці типи та характеризують їх за семантичними, синтаксичними та морфологічними ознаками.

Проблеми транспозиції торкаються також й О.Земська, О.Жарких, О.Кубрянова, які зазначали, що всередині одного деривата переплітаються два різні категоріальні значення. Окремі аспекти проблем „Функціональної транспозиції“ ва системі частин мови розгляне ні в наукових статтях В.Грещута та Джочки.

Актуальність цієї теми полягає в тому, що в нашій мові слова постійно переходять з однієї частини мови в іншу змінюючи своє лексичне, семантичне, морфологічне, синтаксичне значення і є недокінця вивченими.

Щодо практичного значення, то роботи можуть бути використані у сучасній школі, на уроках, які присвячені переходу слів однієї частини мови в іншу, також у вищих навчальних закладах, зокрема на філологічних факультетах. Вперше частиномовна функціональна транспозиція розглядається в творах Уласа Самоука, в чому і проявляється новизна роботи.

Предметом вивчення дипломної роботи є такі частиномовні переходи як субстантивація, ад'єктивація, адвербіалізація. Вербалізація, нумералізація, прономіналізація.

Об'єктом вивчення є твори Уласа Самчука „Марія“.

Мета дипломної роботи простежити та проаналізувати явища функціональної транспозиції частин мови в творах Уласа Самоука.

Для здіснення мети поставлено такі завдання:

1) розкрити зміст терміна „транспозиція“;

2) розглянути теоретичні аспекти функціональної транспозиції частин мови, зокрема: субманишвації, ад'єктивації, адвербіалізації, вербалізації, нумералізації, прономіналізації;

3) визначити похідні лексеми, спосіб творення і їх значення в контексті;

4) проаналізувати частиномовну транспозицією на різних рівнях: синтактичному, морфологічному, семантичному. Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів. У першому розділі розглянемо загальні відомості про транспозицію. У другому – проаналізовано види транспозиції: субстантивацію, адвербіалізацію, ад'єктивацію, вербалізацію, нумералізацію, пронаміналізацію. У третьому – характеристика лексем, які перейшли з однієї частини мови в іншу, висновків, списку використаної літератури, картотеки, яка налічує___ одиниць.

Розділ І.

Частини мови не є замкнутими розрядами слів. У живому мовленню постійно наявні явища переходу слів з однієї частини мови в іншу. При такому переході слово змінює властиве йому лексичне значення, морфологічні властивості синтаксичні характеристики – все, що характеризувало слово, коли воно належало до однієї частини мови, зникає, слово набуває нового лексичного значення граматичних властивостей, що приводить до появи нового слова.

Найпоширенішими переходами у системі частин мови є такі: перехід іменників у прислівники. Прийменники, вигуки; прикметників у іменники; дієслівної форми – дієприкметників у щайцменники; прийменників у вигуки, сполучників у вигуки, – вигуків у частини.

У мовознавстві перехід частин мови називають транспозицією. Теорію транспозиції вперше опрацював Ш.Баллі, а Л.Теньєр описав різновиди транспозиції, під назвою трансляція.

„Транспозиція – використання одної мовної форми у функції іншої [енц.] термін транспозиція вживають у вузькому і широкому розумінні. У вузькому розумінні транспозиція або функціональна транспозиція, стосується переходу слова з однієї частини мови до іншої або її вживають у функції інших частин мови.

Розрізняють два системи цієї транспозиції.

1) неповна або синтаксична транспозиція, коли змінюється лише синтаксична, функція вихідної одиниці без зміни її морфологічної належності до відповідної частини мови;

2) повна або морфологічна, транспозиція, коли утворюється слово іншої частини мови.

Засобами вираження морфологічної транспозиції є афіксація і конверсія. Залежно від частини мови, в яку переходить слово, розрізняють субсінативацію, ад'єктивацію, вербалізацію, адвербіалізацію, про номінацію. За морфологічною транспозицією лексичне значення вхідних слів або зберігаються, або змінюються.

У широкому розумінні транспозиції будь-яке переносне вживання мовної форми. Термін транспозиція поширюють і на позначення метафоричного та інших перенесення значень слів.

Транспозиція однієї частини мови в іншу здійснюється під впливом функціональних потреб. У структурі мови перехід частини мови вибуває повним і неповним. Перехід частин мови реалізовується синтаксично, морфологічно, семантично. Це різні ступені переходу, початком якого слід вважати переміщення симента в нетипову для нього синтаксичну позицію. Змішувана синтаксична позицію може набувати морфологічного закріплення або семантичного завершення. Синтаксичний ступінь переходу частин мови характеризується великою позиційною рухливістю слів, що спричиняє їхнє семантично-синтаксичне варіювання. За переміщення частин мови з властивої їм синтаксичної позиції в синтаксичну позицію властиву іншій частині мови, пері одно відбуваються зміни в морфологічному або синтаксично пов'язаного з нею компонента... Зміни, які за переходу відповідної частини мови в іншу морфологічну не відображаються, можна немофрологізованим синтаксичними змінами. Зміни, що за переходу одної частини мови в іншу морфологічного відображаються. Вихованець такі зміни називаю морфологізованими синтаксичними змінами [Тер.морф.]

На морфологічному рівні функціональної транспозиції більш розповсюдженим продуктивним є афіксальний спосіб переходу в іншу частину мови. Крім того, більшість слів у нашій мові є похідними, тобто таким, які утворилися, від твірного у приєднанням певних афіксів. Менш, продуктивною є конверсія. Така низька продуктивність конверсії зумовлена тим, що єдиним засобом словотворення тут є система закінчень похідного слова, яке й відрізняє його від твірного.

Афіксальний спосіб має більше компонентів словотворення. Це і суфіксація: ліс – лісний ; префіксація: бити – добити; та інші загальновідомі частини мови спостерігається переважно конфіксальний спосіб творення похідної лексеми: відмова – безвідмовний.

Конверсія – спосіб словотворення, при якому єдиним словотворчим засобом є система закінчень похідного слова, що відрізняє його, від твірного [Енц.266] За принципом словотворення конверсії, близька до безафіксного способу. Об'єктом вивчення конверсії є такі частиномовні переходи, як субстантивація перехід у іменники ад'єктивація (перехід у прислівники), вербалізація (перехід у дієслово) нумералізація (перехід у числівники), проміналізація (перехід у займенники). Можливі переходи слів і в службові частини мови в прийменник преполіціоналізація; в сполучники – коньюкціоналізація; в частину - артикуляція; у вигук – інтер'єктивація.

При конверсії початкова форма швірного слова стає початковою формою похідного слова і за морфенною будовою нічим не відрізняється від нього: „При конверсії лише початкова форма структури твірного і похідного збігається повністю, а всі інші парадигматичні форми розрізняються. Виражаючи тим самим нове лексичне і граматичне значення похідного слова. За О.Кубряновою новерсія – це спосіб, при якому дериваційне значення в похідніому виражається за допомогою смпецифіного перетворення словозмінної парадигми твірного [Земська]О.С.Кубрянова вважає, що новерсію можна визначити і як процес морфологічної трансформації основи, і, отже, як процес повної зміни парадигми у вихідній одиниці або як наслідок, повної зміни морфологічного оточення її. Формантом при конверсії є зміна синтаксичної функції, а відтак у парадигми.

Термін конверсія вживається у вузькому і широкому значенні. При вузькому розумінні конверсією називають лише випадки повного структурного збігу початкових форм твірного і похідного слів: прикметник майбутнє (майбутнє життя) і іменник майбутнє (наше майбутнє).

Широке розумінні конверсії базується не лише на парадигмі словозміни, а й на суфіксальних або їм подібних явищах: сіль- сол-и-ти, бомба>бомб-и-ти.

Найгрунтовніше вмотивованим є вузьке розуміння конверсії. Яке ґрунтується на функції словозмінної парадигми: вживання слова в повній синтаксичній функції, супроводжується набуттям нового морфологічного значення і зміною, засобів його вираження, тобто зміною парадигм. В. Виноградов, І.Ковалик називають цей спосіб морфолого-синтаксичним.

Окрім синтаксичної транспозиції мовознавці, зокрема І.Вихованець, розглядають третій ступінь функціональної транспозиції – семантичний [Вихов.] Його вважають завершальним. Лексеми при переході на семантичний рівень зазнають великих семантичних транспозицій і остаточно втрачають своє вихідне лексичне значення.

Семантична транспозиція – це слово роду утворення фразеологічних конструкцій з тією різницею, що до уваги ми беремо лише транспоноване слово, ступінь творення якого ми визначаємо з мікроконтектсу.

Конверсія як було зазначено. Набуває ознак синтаксичної і морфологічної транспозиції, то може виділятися як окремий ступінь – морфолого-синтаксичний або конверсійний. Наприклад: вечірнй день (транспозиці „вечірній“ транспортувався у прикметник з іменником „вечір“ за допомогою суфікса – н- та флексій – ій, тобто утворився афіксальним способом, при цьому змінивши не лише частиномовну належність, але й категоріальні ознаки, а також свою оформу.

Умовно можемо зобразити творення функціональної транспозиції за такою схемою.

Семантичний ступінь

(морфологічний ступінь

морфолого-синтаксичний ступінь)

синтаксичний ступінь

У цій роботі ми розглянемо вище зображену триступеневу функціональну транспозицію при переході частини мови в іменник, прикметник.

Морфолого-синтаксичний спосіб охоплює похідні, які виникають унаслідок пер доху слів або словоформ з однієї частини мови до іншої.

Процеси конверсії виникають у певних синтаксичних умовах спонтанно. Синтаксичні позиції як певні значення в синтаксичних відношеннях закріплюються за частинами мови. Якщо ту чи ту позицію займає слово (словоформа) іншої частини мови, то воно поступово змінює своє значення, а потім і морфологічні ознаки, перебуваючи у нетипових для нього синтаксичних зв'язках. [Гриценко]

Наприклад, прикметник у ролі підмета або доданка позначає не ознаку предмета, а особу або предмет. Пор. Зійшов молодий місяць. До хати увійшов молодий.

Відповідно до виконуваної ролі в реченні субстантивований прикметник молодий позначає особу чоловічої статі, втрачає здатність змінюватися зовні від мотивуючого, але дістає нове значення.

Отже, морфолого-синтаксичний собі словотворення – це виникнення нових слів однієї частини мови в іншу.

Взаємопереходи в системі частин мови зумовлені змінами в синтаксичному фукнціонувані частин мови. Слова, належні до тих або інших функціонально-виконуваною синтаксичною функцією або є за кількома неоднорідними ознаками – за значенням, морфологічними категоріями та синтаксичними особливостями.

Розділ ІІ

Субстантивація є одним з видів між категоріальної транспозиції, коли слова одної частини мови вживаються у ролі іншої.

Субстантивація – вид транспозиції, який полягає в переході слів (словоформ) з інших частин мови до класу іменників. Субстантивуються переважно слова іменних частин мови та дієприкметники [Енц.661]

Згідно з новою концепцією про п'ятикомпонентну систему частин мови *іменника, дієслова, прикметника, числівника та прислівника) розріз6няють чотири види субстантивації:

Віддієслівна субстантивація;

Відприкметникова субстантивація;

Від числівникова субстантивація;

Відприслівникова субстантивація.

Синтаксичний ступінь віддієслівної субстантивації буває тоді, коли дієслівна особова форма виступає в позиція підмета або другорядного члена речення. Віддієслівна синтаксична субстантивація в граматичній структурі сучасної української літературної мови є нехарактерним явищем, вона має оказіональний, мовленнєвий характер.

Найчастішою в українській мові є віддієслівна морфологізована субстантивація. Вихідні дієслова й утворені в результатів віддієслівної морфологізованої субстантивації іменники мають тотожну лексичну сема тичку, але відрізняються частиномовними граматичними категоріями і формально-синтаксичними та семантично синтаксичними функціями.

Перехід дієслів в іменники зрідка набуває семантичного вияву. Типовим репрезентантом віддієслівної субстантивації, її різних ступенів може бути дієслово сидіти.

Існує три ступені субстантивації прикметника: синтаксичний, морфологічний, семантичний. Умовою для синтаксичного переходу прикметника в іменник є наявність словосполучення, де залежним від опорного іменника компонентом виступає прикметник. Під впливом контексту у словосполученні відбувається опущення, тобто редукція, опорного іменника, внаслідок цього прикметник, потрапивши в позицію останнього, перебирає на себе його функції. Пристосування прикметника виконувати роль іменника – називати уже не ознаку предмета, а сам предмет – супроводжується одночасною трансформацією граматичних категорій роді, відмінка і числа. Подібно до іменника трансформовані прикметники вступають у валетний зв'язок з дієсловами – присудками і чисельно характеризують предмети, категорія роду із словозмінної стає класифікуючою; прикметник присвоює собі граничне значення роду опущеного іменника, втрачаючи здатність змінюватися за родом, при цьому субстантивовані лексеми зберігають морфологічну форму прикметника, напр..: „Ось вона [Оксана] вийшла босоніж, і приїжджі одразу ж обступили її“ (А.Головко).

Субстантивовані прикметники не утворюють похідних суб'єктної оцінки, що властиве основній масі іменників“ [Безполеко, 140]

Субстантивовані прикметники виконують ті ж самі синтаксичні функції, що й іменник: вони є підметами, доданками, іменними частинами складних присудів, мають при собі залежні слова.

Морфологічна субстантивація супроводжується появою в прикметникові шляхом афіксації або конверсії усіх структурно-морфологічних ознак іменника, що засвідчує повних перехід у категорію субстантива, при цьому похідне слово „набуває граматичної предметності та іменникових категорій роду, числа і відмінка.

Семантична субстантивація, є рідкісним явищем у граматичному аспекті, ґрунтується на асоціативних зв'язках між ознакою, яку передає прикметник, і предметом, для якого ця ознака є основною, визначальною, наприклад: білизна снігу (від снігу білий) і постільна білизна (її колір білий).

Не продуктивною в сучасній українській літературній мові є від числівникова субстантивація. Відповідно розрізняють три різновиди: синтаксичний, морфологічний і семантичний.

Синтаксичний різновид від числівникової субстантивації виявляється в переміщенні числівника в синтаксичні позиції іменника, без зміни формально-морфологічних числівникових ознак.

Іменники типу п'ятірка, вісімка, десяток, сотня утворюються внаслідок морфологічної відчислівникової субстантивації.

Семантично відчислівникова субстантивація виявляється тоді, коли відчилівниковий іменник набуває нове значення, яке тільки опосередковано стосується числівникової семантики кількості.

Найменше продуктивною є відприслівникова субстантивація. Прислівник найменша пов'язаний з явищами субстантивації. В інших сферах відприслівникових транспозицій спостерігаємо більшу продуктивність.

Ще один різновид транспозиції – це ад'єктивація.

Ад'єктивація – різновид транспозиції, котрий полягає у переході слів з інших частин мови в прикметник [Екц,11]

Як і субстантивація, ад'єктивація утворюється від 2 іменників, дієслів, числівників, прислівників. Характерну рису ад'єктивації становить її продуктивний вияв у морфологічному ступені.

Прикметник найтісніше нав'язаний з іменником, і тому відіменникову ад'єктивацію в усіх її ступенях і модифікаціях репрезентовано найширше.

Синтаксичний ступінь відіменникові ад'єктивації, здійснюється переміщенням відповідній форми іменника у прийменникову позицію. [Теор.морм.ім, с 143]

Синтаксичний ступінь відіменникової ад'єктивації – підґрунтя для морфологізованої ад'єктивації. Утворені прикметники від іменників членуються на дві частини:

1) лексичну частину, репрезентовану вихідним іменником;

2) граматичну частину, представлену прикметниковим суфіксом.

Окремі морфологізовані відіменникові прикметники набувають власне прикметникових семантичних рис. Лексичне прикметникове значення. що ґрунтується на вихідному іменникові, може спиратися і набувати якості, пор.: золотий перстень (виготовлений із золота) і золоте дитинство (прекрасне, щасливе). У наведених прикладах виявляється семантичний ступінь переходу у прикметник.

Інші частини мови мають спільний і відмінний від іменника характер переходу в прикметник.

Дієслово та іменник мають номери морфологічні категорії, через те морфологічні дієслова у прикметник супроводжується не трансформацією вихідних граматичних категорій (як у вихідного іменника), а їхнього нівеляцією [Т.сморф.ІМ, 145]

На противагу відіменниковій віддієслівна синтаксична ад'єктивація має вузьку сферу поширення. У синтаксичній позиції прикметника функціонують лише форми інфінітива.

Віддієслівна ад'єктивація виявляє своєрідність у її морфологічному ступені. У межах морфологічного ступеня переходу виділяють два різновиди віддієслівних прикметників:

- більш відділений від дієслова;

- більш зближений із прикметниками.

Перший різновид охоплює віддієслівні прикметники з суфіксами – альн-і-ильн-, а другий – пасивні й похідні від форм минулого часу дієслова активні дієприкметники [Теор.мор.,с 145]

Семантичний ступінь переходу дієслова у прикметник вирізняється своєю неоднорідністю, відображаючи неоднаковий вияв семантичного віддалення від вихідного дієслова. Модифіковані в семантичному плані віддієслівні прикметники мають у своїй мофемній будові найчастіше такі суфікси: -лив-,-к-, -л-,-н-, -ен-,-уч-, -ач-, -ущ-.

Від числівникова ад'єктивація ґрунтується на морфологічному ступенях переходу в прикметник.

Синтаксичний ступінь ад'єктивації виявляється в переміщенні прислівників із типової для них детермінантної або придієслівної позиції речення в позицію приіменникові.

Головну роль у морфологічній ад'єктивації відіграють дві центральні вихідні частини мови – іменник і дієслово.

Адвербіалізація – вид транспозиції, що полягає в переході у прислівник або вживанні у прислівниковій функції інших. [Енц]

У прислівник переходять іменники, прикметники, числівники та дієслова.

Відіменникова адвербіалізація

Специфіка переходу в прислівник кожної частини мови виявляється в ступенях її адвербіалізації.

Синтаксичний ступінь відіменникової адвербіалізації реалізують синтетичний і аналітичний способи. Суть синтетичного способу полягає у використанні форм орудного, родового та знахідного відмінків у прислівниковій позиції для вираження його семантико-синтаксичних відношень.

Значно частіше відіменникова синтаксична адвербіалізація відбувається аналітичним способом, тобто за допомогою прийменників як аналітичних синтаксичних морфем. Які переводять іменникове слово в прислівникову позицію.

Відіменниковий тип адвербіалізації має свою специфіку. Аналітична синтаксична адвербіалізація має три етапи:

1) прийменниково-відмінковий;

2) прийменниковий;

3) морфологічний.

Відіменникову адвербіалізацію в сучасній українській мові представляють переважно прийменниково-іменникові форми прийменниково-відмінкового та прийменникового ступенів адвербіалізації.

Відприкметникова адвербіалізація

Відприкметниковий тип адвербіальної деривації є найпродуктивнішим. Він ґрунтується на здатності прикметника переміститися з позиції присубстантивного залежного другорядного члена в позицію означального прислівника – придієслівного некерованого другорядного члена, не змінюючи свого лексичного значення, напр..:

Унаслідок морфологічної відприкметникової адвербіалізації утворилася велика група означальних прислівників, домінанту якої становить прислівники із суфіксом – о: біло, весело, волого, рідко, синьо... Менш поширені в українській мові означальні прислівники із суфіксом –е: байдуже, палюче, добре, гаряче.

Окрему групу відприкметникових, морфологізованих прислівників становлять ті, що утворилися зі сполук прийменників і різних форм субстантивованих прикметників.

Відчислівникова адвербіалізація

Відчислівниковий тип адвербіальної деривації є непродуктивним. Він об'єднує велику кількість прислівників. Їхнє ядро становлять ті, що постали з форм знахідного відмінка збірних прислівників і прийменників в (у), на (вдвоє, надвоє...)

До від числівникових належать прислівники двічі, тричі, утворені від відповідних числівників за допомогою суфікса – чі.

Віддієслівна адвербіонізація

Віддієслівний тип адвербіальної деривації також є продуктивним. Його уможливлює здатність дієслова змінити свою власне синтаксичну позицію присудка на прислівникову позицію детермінантного другорядного члена. Дія загальної тенденції до морфологічного вираження синтаксичних функцій зумовлює заміну адвербіалізованого дієслова, що вживається в позиції детермінанта, прислівником. Ця зміна стає можливою внаслідок морфологічної адвербіалізації дієслова – вживання спеціальних словотворчих суфіксів дієприслівника – учи, - ачи, - ми, замість закінчень багатофоримого дієслова?

Віддієслівні прислівники – це здебільшого деривати морфологічного ступеня адвербіалізації (дієприслівники) і значно рідше – семантичного ступеня.

Ще одним різновидом тра6нспозиції є вербалізація. Перехід слів інших частин мови в дієслово називається вербалізацією. Вчені розрізняють три ступені такого переходу: синтаксичний, морфологічний та семантичний. Присудкову позицію речення функціонально можуть заступати іменники, прикметники, числівники та прислівники. Основною умовою вживання іменників у цій позиції є поєднання їх з формами морфеми – зв'язки бути та напівзв'язки ставати (стати), які надають таким синтаксичним дієсловам граматичних значень часу, способу, особи і рідше – виду.

Переважна більшість вербалізованих іменників залишається на етапі синтаксичного уподібнення до дієслів, тобто синтаксичними дієсловами. І лише ті вербалізовані іменники, які означають людей за професією, видом занять, уподобаннями, соціальним становищем тощо, зазнають морфологічного завершення їхнього переходу в дієслово за допомогою суфіксів –ува- та -и-. Унаслідок морфологічного переходу іменник – дієслово в сучасній українській мові постала велика група відіменникових дієслів зі словотвірним значенням, бути кимсь за професію, видом занять, соціальним становищем тощо“ [ТМІ, 291] директорувати, кухарити, спонсорувати...

На дієслова можуть перетворюватися й іменники, що супроводжують дієслова дії як валентно залежні компоненти. Це переважно іменники зі значенням знаряддя та засобу дії.

Подібно утворюються поодинокі дієслова і від займенникових іменників. Відмінники є тільки те, о що валентно залежний від дієслова із значеннями дії займенниковий іменник є виразником функції об'єкта дії, а словотворчим засобом його морфологічної вербалізації виступає суфікс – ка-.

Перехід прикметника в дієслово має з іменником як спільні так і відмінні ознаки. Прикметники активно поєднуються з формами морфеми – зв'язки бути та морфеми-напівзв'язки ставати.

Сематичний ступінь переходу прикметників у дієслова представляють і відприкметникові слова, що утворилися від дієслівно-прикметникових сполук та зразок роботи білим, робити сухим. Кореневу морфему таких дієслів сформувати вербалізовані прикметники, а виразником узагальненого значення дієслова робити стани дієслівні словотворчі суфікси –и_, ізува-/ - изува-, які водночас морфологічно закріпили статистичну вербалізацію прикметників, нор.: робити білим- білити, робити сухим- сушити. Отже, семантичний ступінь переходу прикметників у дієслова має широкий і глибокий вияв, ніж у вербалізації іменників.

Вербалізація прислівників у нашій мові характеризується наявністю тільки синтаксичного ступеня переходу, що відбувається аналітичним способом. Прислівники виступають у позиції співвідносного з присудком головного члена односкладних безособових речень і обмежено – у позиції присудка двоскладних речень.

Дієслово найбільше поповнюється за рахунок прикметників, менше іменників і найменше – прислівників. Вербалізація всіх вихідних частин мови типово представлена синтаксичним ступенем їх переходу.

Порономіналізація –

У граматичній структурі сучасної української літературної мови відбуваються динамічні процеси, пов'язані зі зміною сукупності займенникових слів з інших частин мови в займенникові частиномовні підкласи спричинена нейтралізацією лексичного значення вихідної для пропоміналізованих слів з інших частин мови в займенникові частиномовні підкласи спричинена нейтралізацією лексичного значення вихідної для проміналізованих слів частин мови і набуттям цими словами узагальненої – вказівної семантики.

З-поміж пропоміналізованих слів вирізняються слова власне – прикметникового походження як найчисленніша група слів. Репрезентантами праюміналізованих прикметників виступають слова власний, окремий, останній. Певний, різний, цілий і под. Ці слова виявляють різний ступінь входження до займенникових прикметників і особливості їхнього розподілу за функціональними займенниково-прикметниковими розрядами.

Напр.: Вихідний прикметник власний набув у сучасній українській літературній мові займенниково-прикметникового значення „свій“. Він перетинається у своєму функціонуванні із присвійними займенниковими прикметниками свій, мій, твій, наш, ваш, їхній.

Власне – прикметники окремий і певний вживаються у функції неозначеного займенникового прикметника деякий.

Прикметник останній використовується у функції означального займенникового прикметника інший.

За морфологічно-синтаксичними характеристиками близькими до транспозитів прикметникового походження виступає прономіналізований компонент один.

Транспонований у займенниковий прикметник числівник один виражає низку значеннєвих функцій.

„Найчастіше прономіналізоване слово один стосується вказівної функції, поповнюючи сукупність вказівних займенникових прикметників“ [Т.гр.215]

Транспонований займенниковий прикметник один може передавати ототожню вальну семантику „той самий“

У сучасній українській літературній мові функціонують невідмінювані утворення із займенниковою семантикою.

Займенникові слова не становлять окремішнього частиномовного класу, хоча й вирізнюються певною специфічністю. Займенникові слова відрізняються від співвідносних їм частин мови з семантико-синтаксичного і формально-синтаксичного погляду уподіюноюються або іменникові, або прикметникові, або числівникові, або прислівникові [Т.ГІМ 18]

Найсуттєвіша ознака займенникових слів полягає в тому, що його репрезентують займенникові слова, вказуючи на відповідний іменник, прикметник і прислівник, можна встановити лише в тексті, тобто в мовленню, а не в мові. У системі мови займенникові слова становлять узагальнено-вказівний розгляд іменників, прикметників, числівників і прислівників, який лише у сфері мовлення наповнюється конкретним змістом. Використовуючись для опосередкованого позначення предметів і явищ конкретної ситуації або попереднього тексту.

У морфологічному плані займенникові слова звичайно також дублюють іменник, прикметник, числівник або прислівник, характеризуючись наявністю морфологічних категорій відмінка, числа й роду і морфологічною незмінністю та нівеляцією вихідних морфологічних категорій.

Відповідно до частиномовного класу, до якого входять як підклас займенникові слова, вони виступають у ролі субстанціональних субстантем, америбутивних синтаксем.